Спалені обози - Куртяк Євген (читать полную версию книги .TXT) 📗
— Нічого, Дмитре, славою ми поділимося.
— Це ж не я, а він так казав.
— Все одно. Не про це зараз треба думати. Ви ліпше скажіть, якщо відаєте, що собою являє новоспечений начальник Штабу Головного отамана? Здається, його прізвище Юнаків. І генерал?
— То часописи з нього зробили «Юнаківа», — посміхнувся Паліїв. — Він росіянин, звичайний Юнаков, як, приміром, колишній наш Греков. Їм дуже хочеться українізувати його…
— Що, і не генерал?
— Генерал, але Головний отаман, як ви знаєте, не визнає у своєму війську генералів — тільки отаманів… Отже, отаман Юнаків — не хто інший, як генерал Юнаков, до якого за східноукраїнським звичаєм усі звертаються «Микола Леонович», людина шляхетна, вихована.
— Пане Дмитре, мене не це цікавить, — Тарнавський так скривився, ніби його заболів зуб. — Я хочу знати, наскільки кваліфіковано він розбирається в теперішніх обставинах? Як глибоко вміє аналізувати становище на фронті?
— Мені трудно сказати, але зважити треба на те, що Юнаков — колишній професор російської військової академії. А в часі війни посідав вищі штабні й командні посади, розуміється, в російській армії.
— А він має досвід війни з червоними?
— Не знаю… — Паліїв злегка спаленів.
— Варто б знати. Це важливо. — Побачивши, що його юний ад’ютант дещо знітився, Тарнавський м’якше попросив: — Ану довідайтесь, будь ласка.
— Дозвольте приступити до виконання?!
— Так-так, — кивнув Тарнавський, хитрувато звузивши очі.— Обженіть Шаманека… Він такі ж подробиці напевно принесе. Але прийде пізно.
— Спробую… Я ще хотів додати, що Петлюра делегував до Румунії отамана Девільга, щоб налагодив торговельні зносини.
— Корисно, це вельми корисно.
— Ну й до поляків когось послав…
— У нього на поляків якась патологія, — Тарнавський спохмурнів. — О, якраз добре, Дмитре, що ви мені нагадали; ану-ану — рознюхайте глибше.
— Дозвольте йти?!
— І з фактами повертайтесь! — Тарнавський підняв угору вказівний палець. — Хвилинку, пане Дмитре.
Паліїв слухняно виструнчився.
— Про петлюрівських посланців до Варшави вивідайте, від мого імені, у Курмановича. Він наш чоловік. І не лише як колишній військовий секретар, але і як наш делегат. Заодно застережіть його: най не дуже там дере носа, що він тепер генерал-квартирмейстер у Штабі Головного отамана: я його породив — я його вб’ю, якщо зіпсується…
— Я все сповню, пане генерале.
— Отепер можете йти.
Як і завбачив Тарнавський, полковник Шаманек приплівся з Штабу Головного отамана опівночі. З ним був Поточняк.
— Я думав, уже ви не прийдете, — сказав Тарнавський чи то жартома, чи всерйоз. — Я встиг годинку здрімнути.
— Ми чекали наказу.
— Якого ще наказу?
— Прошу, пане генерале, — Анатоль ступив крок уперед.
— Прочитайте вголос, бо при цьому світлі мої очі недобачають.
— Наказ Штабу Головного отамана, — почав Поточняк.
1. Послідніми боями звільнити залізницю Волочиськ — Жмеринка — Вапнярка від ворога.
2. Ворожа ситуація: в районі Вапнярки сильна ворожа розвідка, коло Жмеринки розбитий ворог відступив на полудневий схід і на північ поза Вінницю. На північ від Старокостянтинова скупчив ворог більші сили з метою наступу на південь.
3. Щоб звільнити Правобережжя від більшовиків раніше, ніж нові ворожі сили підіспіють, наказав Головний отаман наступати на Київ, забезпечуючи себе активно на захід і в напрямку на Одесу.
4. Щоб цей наказ виконати, наказую поки що слідуюче: а) група Східна (Наддніпрянська Армія, крім групи С.(ічових) с.(трільців) і групи Запорізької (під тимчасовим командуванням от. (амана) В.(асиля) Тютюнника має зайняти район Бірзула — Умань — Володарка; б) Середня група (І і III корпуси, крім одної бригади ІІІ корпусу) з Запорізькою групою під командою ген. (ерала) Тарнавського має зайняти район Сквира — Козятин — Бердичів, осадивши відповідною частиною Житомир; в) група Західна (II корпус і група С.(ічові) с.(трільці) під командою командира II корпусу має зайняти Шепетівку, заслоняючися на північ і північний захід; г) до виконання тих завдань рішуче і негайно приступити. Всі ці групи підлягають прямо Гол. отаманові; д) розмежуючі смуги поміж поодинокими групами: Середня група: на схід — лінія Жмеринка — Липовець — Біла Церква, на захід — Деражня — Краснопіль — Житомир, всі місцевості для цієї групи включно.
5. Всіма заходами старатися розвідку якнайскоріше поширити на лінію Бірзула — Умань — Бердичів — Новоград — Волинський — Рівне.
6. Г.(алицька) А.(рмія) віддає негайно одну бригаду III корпусу біля Жмеринки до розпорядимості Наддніпрянської Армії.
7. Місце постою Команди Ш.(табу) Г.(оловного) о. (тамана) — Кам’янець(-Подільський), штаби: групи Східної — поки що Кам’янець(-Подільський), потім Жмеринка, Середньої — Бар, Західної — Проскурів.
8. Яруга (над Дніпром) — Копайгород — Ярмолинці — Сатанів творять границю між тереном військових подій і державною зоною.
От(аман) Юнаків, ген(ерал) Курманович, ч. 4 наказ 12.VIII».
— Отже, пане генерале… — подаючи пакет, почав Анатоль.
— …Ми вітаємо вас з тим високим довір’ям, котре вам виявлено, — взяти стольний Київ, — докінчив Шаманек.
— Я вам щиро дякую за поздоровлення, але краще, як ви мені точно нарешті скажете, які маємо сили. Ре-аль-ні! Обох армій.
— Зараз, — Шаманек вийняв записничок. — За даними Команди Штабу Головного отамана, три наших корпуси і етапна команда налічує 49795 люду; біля 18–19 тисяч багнетів і шабель, 158 гармат, 546 кулеметів. В Наддніпрянській Армії три регулярні групи: Січові стрільці, Запорізька, Волинська і четверта повстанча, так звана Київська. Опріч того, до її складу входять дві окремі дивізії — 3-тя і 9-та Залізнична. Запорізьку Січ — дві дивізії — до уваги не беремо: вона в стані формування. Разом 29—30 тисяч і 5 тисяч мобілізованих, але вони поки що не влилися в бойові частини. Разом буде 34–35 тисяч багнетів, з них 15 тисяч шабель, 149 гармат плюс 28 гаубиць, 533 кулемети, 9 бронепоїздів, 26 літаків, 4 радіостанції.
— Наскільки я зрозумів, наші сили мало не вдвічі переважають сили Петлюри? Про організованість змовчу.
— Виходить, так, — потвердив Шаманек.
— А мені здається, пане генерале, — Поточняк обережно прилучився до бесіди, — петлюрівські дані перебільшені…
— Щодо нас?
— Щодо них! А щодо нас — заменшені.
— Не будемо, однак, шукати зараз уточнень, отамане, — порадив-застеріг Тарнавський. — Користі воно не принесе. А чвари перед офензивою ні до чого. В кожнім разі, маємо сили достатньо, аби Українська армія без нічиєї допомоги звільнила Правобережжя.
— Цілком, — підтвердив Шаманек.
— А що ж більшовики?
— На півдні оперує Чотирнадцята їхня армія в складі,— поволі доповідав Шаманек, — 45-ї, 47-ї і 58-ї дивізій плюс окрема інтернаціональна бригада, матроські відділи та залоги різних етапів і міст. На Київському і Коростенському напрямках — якщо вірити Штабу Головного отамана — поки що біля двох дивізій, вже досить знесилених нашим успішним наступом. Це приблизно 12 тисяч багнетів і шабель, а Чотирнадцята армія має, як доносить петлюрівська розвідка, 18–20 тисяч люду.
— Отже, полковнику, яке резюме?
— То школяр зрозуміє-вичислить, що наші людські ресурси переважають удвоє. Але як воно виглядатиме в бою, передбачити не беруся.
— Гаразд, продовжимо розмову після того, як ви бодай годинку перепочинете, бо я по ваших очах бачу, які ви втомлені. І ви, Поточняк, поспіть, а вранці… не забудьте добре помити вуха. Тільки холодною водою. Як свідчать знавці, там повно таких точок, від яких, якщо їх помити холодною водою, людина збадьорюється…
— Неодмінно помиємо, пане генерале, — посміхнувся Анатоль. — Дозвольте мені зайнятися перенесенням Штабу Галицької Армії до Жмеринки. Даруйте мені, але тут, під боком Диктатури, всі почуваються скуто, виглядає так, перепрошую, ніби людина їсть, а над її головою хтось, заглядаючи в тарілку, безперестанку бубонить і бубонить.
