Фараон - Прус Болеслав (читать книги без .txt) 📗
Аж ось у дальніх покоях почувся дзенькіт дзвіночків і брязкіт зброї. До зали увійшли дві шеренги гвардійців у позолочених шоломах і нагрудниках, з оголеними мечами, за ними — дві шеренги жерців, і, нарешті, показався фараон, якого несли в ношах, оповитих хмарами диму з курильниць.
Володар Єгипту, Рамзес XII, був чоловік років шістдесяти, із зів’ялим обличчям. На ньому була біла тога, на голові — червоно-біла висока шапка з золотою змією, а в руці він тримав довгий жезл.
Коди процесія вступила в залу, всі присутні впали ниць. Тільки Патрокл, як чужоземець, обмежився низьким поклоном, а Нітагер припав на одне коліно, але одразу підвівся.
Ноші зупинилися перед балдахіном, під яким на помості стояв трон з чорного дерева. Фараон поволі зійшов з нош, оглянув присутніх, а потім, сівши на троні, втупив очі в карниз, на якому була намальована рожева куля з блакитними крилами і зеленими зміями.
Праворуч від фараона став верховний писар, ліворуч — суддя з жезлам, обидва у величезних перуках.
Суддя подав знак, і присутні хто сів, а хто став навколішки на підлозі. Тоді верховний писар заговорив, звертаючись до фараона:
— Пане наш і могутній володарю! Твій слуга Нітагер, хоробрий охоронець східних кордонів, приїхав віддати тобі шану й привіз від підкорених народів данину: вазу з зеленого каменю, повну золота, триста волів, сто коней і пахуче дерево тешеп.
— Мізерна це данина, мій володарю, — озвався Нітагер. — Справжні скарби ми знайшли б лише над Євфратом, де бундючним, але ще слабеньким царкам дуже треба було б нагадати славні часи Рамзеса Великого.
— Відкажи слузі моєму Нітагерові, — мовив до писаря фараон, — що його слова буде взято до уваги. А тепер запитай, що він думає про військові здібності мого сина й наступника, з яким він учора мав честь зіткнутися поблизу Пі-Баїлоса.
— Наш цар, володар дев’яти народів, запитує тебе, Нітагере… — почав був писар.
Але, на велику досаду придворних, полководець різко перебив його:
— Я й сам чую, що каже мій володар… А устами його, коли він звертається до мене, годиться бути тільки наступникові трону, а не тобі, верховний писарю.
Писар вражено глянув на зухвальця, але фараон мовив:
— Правду каже мій вірний слуга Нітагер. Військовий міністр уклонився на знак згоди.
Тоді суддя оголосив усім жерцям, гвардійцямтасановникам, що вони можуть вийти у двір, і сам, вклонившись тронові, разом з верховним писарем перший пішов до виходу. В залі залишились тільки фараон, Гергор і обидва полководці.
— Прихили вухо своє, володарю, і вислухай мою скаргу, — почав Нітагер. — Сьогодні вранці двірський жрець, який з твого наказу прийшов намастити мені волосся, сказав, щоб я, йдучи до тебе, залишив свої сандалі в передпокої. Тим часом не тільки у Верхньому й Нижньому Єгипті, але й у хеттів, у Лівії, Фінікії і в країні Пунт відомо, що двадцять років тому ти дав мені право стояти перед тобою в сандалях.
— Це правда, — мовив фараон. — При моєму дворі завелися непорядки….
— Тільки накажи, володарю, і мої ветерани зараз дадуть усьому лад… — підхопив Нітагер.
Військовий міністр подав знак, і до зали вбігло кілька двірських слуг. Один приніс сандалі й узув Нітагера, інші принесли й поставили навпроти трону коштовні табурети для міністра й полководців.
Коли троє вельмож сіли, фараон запитав:
— Скажи мені, Нітагере, як ти гадаєш, чи здатний мій син бути полководцем?.. Але кажи щиру правду.
— Присягаюсь Амоном Фіванським і славою моїх предків, у жилах яких текла царська кров, Рамзес, твій наступник, стане великим полководцем, якщо на те буде воля богів, — відповів Нітагер, — Молодий він ще, майже підліток, а проте дуже вміло зібрав полки, спорядив їх і полегшив їм похід. А найбільше мені припало до серця, що він не розгубився, коли мої воїни перетяли йому шлях, а відразу ж кинувся в атаку. Він буде полководцем і подолає ассірійців, яких треба розбити тепер, щоб наші внуки не побачили їх на берегах Нілу.
— А ти що скажеш, Гергоре? — запитав фараон.
— Щодо ассірійців, то я гадаю, достойний Нітагер турбується трохи завчасно. Ми ще не зміцніли після минулих воєн і спершу треба набратися сили, а тоді вже починати нову, — відповів міністр. — Щодо наступника трону, то Нітагер справедливо каже, що в царевича є здібності справжнього полководця; він хитрий, як лис, і хоробрий, як лев. Хоч, правда, вчора він наробив багато помилок…
— Хто з нас їх не робить!.. — перебив його Патрокл, що досі сидів мовчки.
— Наступник трону, — казав далі міністр, — мудро керував головним корпусом, але занедбав свій штаб. Через це ми посувались так повільно й безладно, що Нітагер зміг перетяти нам шлях…
— Може, Рамзес покладався на вашу достойність? — спитав Нітагер.
— У державних справах і на війні не слід покладатись ні на кого: можна спіткнутися об найменший, ніким не помічений камінчик, — відповів міністр.
— Якби ви, ваша достойність, — озвався Патрокл, — не звернули тоді колони з шляху через якихось там скарабеїв…
— Ви, достойний пане, — чужоземець і поганин, — відповів Гергор, — і тому так кажете: Але ми, єгиптяни, добре розуміємо, що коли простий люд і воїни перестануть шанувати скарабеїв, то їхні сини не будуть боятися урея. З неповаги до богів народиться бунт проти фараона…
— А навіщо сокири? — перебив Нітагер — Хто хоче носити голову на плечах, нехай слухається верховного вождя.
— Яка ж твоя остаточна думка про наступника? — запитав фараон Гергора.
— Жива подобо сонця, сине богів! — відповів міністр. — Накажи намастити Рамзеса, дай йому великий ланцюг і десять талантів, але начальником корпусу Менфі ще його не призначай. Царевич для цього надто молодий, запальний, і недосвідчений. Хіба ж можна рівняти його з Патроклом, який у двадцяти битвах розгромив ефіопів і лівійців? І чи можна поставити царевича поруч з Нітагером, саме ім’я якого вже двадцять років змушує тремтіти наших ворогів на сході та на півночі?
Фараон сперся головою на руку, подумав і сказав:
— Ідіть з миром і моєю ласкою. Я вчиню, як велить мудрість і справедливість…
Сановники низько вклонились, а Рамзес XII, не чекаючи свого почту, вийшов із зали.
Коли обидва полководці опинилися сам на сам у передпокої, Нітагер мовив до Патрокла:
— Я бачу, жерці порядкують тут, як у своїй господі… Але який мудрець Гергор!.. Розбив нас, перш ніж ми встигли рота розкрити, і не дасть він корпусу царевичеві!..
— Мене так вихваляв, що я й озватися не посмів, — відповів Патрокл.
— Зрештою він далеко бачить, хоч і не все каже. При царевичі в корпус пролізли б різні вельможі, які возять за собою співачок, і позаймали б найвищі посади. Звісно, старі офіцери занедбали б свою службу, образившись, що їх обійдено чинами, а жевжики розважалися б, замість того щоб робити діло, і корпус розпався б, навіть не зіткнувшись з ворогом. О, Гергор — то мудрець!..
— Коли б нам його мудрість не обійшлася дорожче, ніж недосвідченість Рамзеса, — шепнув грек.
Через анфіладу покоїв з різьбленими колонами та розписом на стінах, де в кожних дверях жерці й двірські сановники низько схилялися перед ним, фараон пройшов до свого кабінету. Це була триярусна зала з алебастровими стінами, на яких золотом і яскравими фарбами були зображені найзнаменніші події царювання Рамзеса XII: вшанування його жителями Месопотамії, прибуття посольства від бухтенського царя і тріумфальна подорож бога Хонсу по країні Бухтен.
У цій залі стояла малахітова статуетка бога Гора з пташиною головою, прикрашена золотом і коштовними каменями, перед нею — невеличкий вівтар у формі зрізаної піраміди, царська зброя, багато оздоблені крісла й лави та невеличкі столики, заставлені різним дріб’язком.
Коли фараон з’явився в залі, один із жерців спалив перед ним пахощі, а один із придворних доповів про наступника трону, який незабаром: увійшов і низько вклонився батькові. Виразне обличчя царевича виявляло гарячковий неспокій.
— Я радий, ерпатре, — мовив фараон, — що ти повернувся здоровий з такого тяжкого походу.
