Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Военная проза » »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗. Жанр: Военная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Хтось пустив чутку, начебто нас ліквідують, — помовчавши, тихо сказав Салаженков. — Ви нічого такого не чули?

— Дурниці, Салаженков, нас не тільки не ліквідують, Вам доведеться працювати ще більше.

— Це ви що, свою думку висловлюєте чи щось знаєте?

— Знаю, — переконливо відказав Рудін. Салаженков посидів ще трохи для годиться і пішов.

Найголовніше він з'ясував і тепер, мабуть, поспішив заспокоїти своїх колег.

Ну що ж, перший підсумок цього дня не такий уже поганий. Що б там учора не трапилось, зрозуміло одне: панам абверівцям учорашній день нічого приємного не приніс, і вони нервують. Ну, а челядь, та панікує. І все це непогано. Але що ж все-таки скоїлося вчора? Фогель, звісно, знає, але розпитувати його небезпечно. Краще триматися позиції залізного оптиміста, не виявляти ніякої цікавості до вчорашнього і цим викликати Фогеля на відвертість. Адже йому явно хочеться поділитися своїми думками, а друзів у нього тут нема, і рано чи пізно він прийде до Рудіна.

Рудін не помилився. Не міг він тільки подумати, що Фотель прийде так скоро — того ж вечора. Рудін уже ліг спати, коли в двері його кімнати обережно постукали. Це був Фогель, і, як видно було, з пляшкою коньяку він розправився сам.

— Прошу пробачити, ви вже спите? — з невдоволеною інтонацією спитав він і сів на край постелі.

— Чесно кажучи, мені хотілось відіспатися, — стомлено відказав Рудін. — Я вибився з сили.

— Неправда, — чітко промовив Фогель. — Ви відпочивали цілий день учора, коли ми слухали керівний реферат генерала Лахузена. От я справді стомився. Крамер, я неймовірно стомився! — Він притулився до спинки ліжка і закинув назад голову. — Але я стомився, Крамер, не фізично, я думати стомився.

Рудін, уже добре знаючи пристрасть Фогеля, випивши, вдаватися в філософствування, з внутрішнім зітханням скорився своїй долі. Треба слухати, і треба сперечатись, адже може статися, що саме зараз Фогель і розповість про вчорашнє. Дещо він уже сказав:

— Ви пробачите мені за те, що я лежу, — спитав Рудін.

— Робіть що хочете, — байдуже промовив Фогель.

Рудін вирішив все-таки трохи підвестися на подушку і так само, як Фогель, сперся на руки.

— Розумієте, Крамер, я хочу все зрозуміти, — сказав Фогель.

— Дуже похвальне бажання, — усміхнувся Рудін.

Фогель лише хитнув головою, ніби пропустивши повз себе репліку Рудіна.

— Можливо, для вас, Крамер, такий час ще не настав, — сказав він. — І це зрозуміло. Що б там не було у вашій біографії німецького, ви все ж не йшли з нами по всьому шляху. Ви на якійсь станції скочили на підніжку нашого поїзда і їдете з нами порожнем. А ми в дорозі давно, дуже давно. — Він відкинув далеко назад голову. — Знаєте, яке я зробив відкриття? — спитав він, дивлячись у стелю. — Виявляється, коли поїзд навально, точно за розкладом іде вперед, ніхто не думає і навіть не згадує про машиніста. Але варто поїздові хоч трошки вибитися з графіка, не там, де треба, на хвилинку зупинитись, як усі згадують, що є машиніст, і починають його лаяти.

— Спостереження не позбавлене точності,— сказав Рудін цілком серйозно.

— А з чим я його пов'язую, вам зрозуміло?

— Ні.

Фогель довго мовчав, потім одірвав голову од спинки ліжка і нахилився до Рудіна.

— Я вам, Крамер, довіряю, тому скажу таке, що має померти в цій кімнаті. Обіцяєте?

— Мені, крім вас, ви це добре знаєте, взагалі нікому розказувати, — усміхнувся Рудін. — А вам слухати власні думки у моєму викладі навряд чи цікаво.

— Гаразд, — сказав Фогель. — Ви не задумувались над тим, чому ворогують між собою, особливо останнім часом, Зомбах і Мюллер?

— Я просто не знав, що вони ворогують, — відповів Рудін.

— Ну, висловимось так: у них нема контакту. У перше літо російської кампанії такий контакт був, а тепер діло дійшло до того, що генерал Лахузен, який приїжджав до нас учора, частину своєї промови присвятив їхньому примиренню. Ну, звичайно, не так прямо: мовляв, панове, помиріться і працюйте дружно. Про них конкретно й слова не було сказано, але, повторюю, частина промови генерала мала цю мету, і всі це зрозуміли. Коротко і як я розумію: причина зіткнення між Зомбахом і Мюллером — це їхнє ставлення до ходу подій. І мушу вам сказати, що зараз Мюллер здається мені більш справжнім наці, ніж Зомбах. А ще минулого року я думав навпаки. Я ж у Франції теж працював із Зомбахом. Він мене і сюди витягнув. Якби ви знали, як він працював у Франції! — Фогель ногою присунув стілець до ліжка і поклав на нього ноги. — Ви знаєте, звісно, про старе суперництво між нашим абвером і гестапо?

— Ну звідки я можу це знати? — з усмішкою і здивуванням сказав Рудін. — У кращому випадку міг лише догадуватись.

— Суперництво це досить давнє, але особливо воно почало загострюватись у Франції, коли нашим окупаційним силам почав допікати так званий французький Опір. За порядок у Франції тоді відповідало гестапо, СД. А ми там тільки вели розвідку. У нас досвіду розробки з допомогою агентури було, звичайно, більше, і склалося становище, коли ми про таємну організацію французів знали значно раніше і краще, ніж гестапо, яке і у Франції діяло своїм улюбленим методом масових облав та арештів. Те, що нам було непотрібне, ми, природно, віддавали гестапо і цим їм допомагали. Але в наших руках, вірніше — під нашим наглядом, були крупні вузли таємної мережі Опору, які ми іноді навіть оберігали від гестапо, бо через ці вузли ми вели розвідку, яка виходила далеко за межі Франції. І ось тут саме і почались наші вже відкриті сутички з гестапо. — Фогель замовк, задумався, певно пригадав той час, і, похитавши головою, вів далі: — Але тоді його керівники не мали рації. Вони просто не хотіли або не могли зрозуміти наших особливих завдань. Як тонко і гнучко працював тоді Зомбах! Він дуже багато зробив, щоб пом'якшити конфлікт, але в принципі конфлікт лишився. Він проривався назовні то в Чехословаччині, то в Данії, то в Польщі. Але то був зовсім інший час. Тепер Німеччина поставила на карту все, все, що вона має, і свою історію на додачу. І ось у цей страшенно важкий час фюрер показує зразки гнучкості, і Сталінград зовсім не позбавляє його ентузіазму та віри. Навпаки, він з притаманним йому розумом консолідує всі сили, геніально маневрує ними. А в цей час ми тут не можемо встановити контакту між собою. Ганьба! Генерал Лахузен, славетний Лахузен, який завжди був готовий, як про нього говорили, стрибнути з парашутом на дах будь-якого президентського палацу, він, замість того, щоб ударити кулаком по столу і закликати всіх до порядку, втовкмачує Зомбаху, що труднощі в Сталінграді — це не привід впадати в песимізм, що слід виховувати в собі високий дух, що вкрай необхідна консолідація сил. — Фогель скочив з постелі й почав ходити по кімнаті.— А ви не перебільшуєте конфлікту між Зомбахом і Мюллером? — обережно спитав Рудін.

Фогель спинився і, дивлячись на Рудіна, сказав:

— А ви б послухали, що на цій нараді говорив сам Зомбах! Виступав, ніби на панахиді. «Ми, — каже, — поставлені в становище гонщика, який їхав не тією дорогою і якому треба тепер повертатися до роздоріжжя на початку шляху». І так далі в такому ж плані.— Фогель нервово розсміявся і сказав: — От Зомбах, виявляється, і є той самий типовий пасажир поїзда, який раптом згадав, що є машиніст, котрого можна в усьому звинуватити. Але, чорт забери, що трапилось? — вигукнув Фогель і знову замаячив по кімнаті.— В цілому ж сьогодні я за Мюллера, — після тривалої паузи сказав він уже спокійно. — Він і вчора виступав зрозуміло, енергійно. Звичайно ж, ми повинні робити лише одне — всіма силами, всіма засобами бити по ворогу, а не сперечатися, що важливіше — розвідка чи диверсія. — Фогель знову сів на постіль до Рудіна і сказав стомлено: — Словом, Крамер, невесело. Чи не сном було моє життя у Франції? Тріумфальна арка з нашим прапором на колісниці. Нотр-Дам, де фюрер був у білосніжному кітелі. Який він веселий стояв біля гробниці Наполеона! А тепер десь у снігу гинуть наші невідомі герої…

Перейти на страницу:

Ардаматский Василий Иванович читать все книги автора по порядку

Ардаматский Василий Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


»Сатурна» майже не видно отзывы

Отзывы читателей о книге »Сатурна» майже не видно, автор: Ардаматский Василий Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*