Сплячий лелека - Ячейкин Юрий Дмитриевич (книги серии онлайн TXT) 📗
— Успішний наступ наших військ в районі Сталінграда! Наші війська перейшли в наступ проти німецько-фашистських військ у двох напрямках: з північного заходу і з півдня від Сталінграда. Прорвавши захисну лінію противника завдовжки 30 кілометрів на північному заході (в районі Серафимовичів), а на півдні від Сталінграда — завдовжки 20 кілометрів, наші війська, долаючи опір противника, просунулися на 60–70 кілометрів… Наступ триває.
— Ура! — не стримався майор.
— Стривай, Анзоре! — зупинив його Роговцев. — Думаю, це ще не все.
Слухали далі:
— Добірна армія Паулюса, що півроку рвалася до Волги, оточена щільним кільцем переважаючих сил Червоної Армії! У сталінградському «котлі» опинилося понад 330 тисяч фашистських окупантів!
Не обійшлося й без Анзорових коментарів:
— Оце по-нашому! Знатимуть фріци, де у нас раки зимують! Тепер їхнім стратегам доведеться переорієнтуватися на «дранг нах вестен».
— Це буде не «дранг», а «драп»!
Довгенько обом не спалося, хоч відпочити було треба — наступний день обіцяв чимало роботи. Сталінград! Це не лише величезна перемога над лютим ворогом на березі Волги. Це й перемога без пострілу на далекосхідних рубежах Батьківщини, де чекали «сталінградського сигналу» Квантунська армія японського мікадо і турецькі дивізії. Що ж, сигнал є! Сигнал — принишкнути і не рипатись!
Лише далеко опісля півночі втома взяла своє.
Вранці генерал Роговцев з піднесенням дивився на панораму розкраяного бурхливим Тереком Орджонікідзе. Ще два тижні тому він, ’хвилюючись, знайомився в оперативному відділі.штабу фронту з мінливою обстановкою на бойових рубежах.
Тоді створилася пряма загроза місту, що було щитом Кавказу!
Проти нашої 37-ї армії фон Клейст кинув від Нальчика на прорив фронту багато танків. До серця Осетії ринув смертоносний потік. Німці підійшли впритул до міста, захопили західну околицю. Ще кілька кілометрів, і вони захопили б Військово-Грузинську дорогу — прямий шлях на Тбілісі і далі на Сухумі, де мали зустрітися з 17-ю польовою армією Руоффа. Весь район Головного Кавказького хребта опинився б у оточенні, а там вже засіли на перевалах «едельвейси» генерала Конрада, і теж точилися запеклі бої.
І тут, мало не в межах міста, ворогові було завдано нищівного удару. Вдалося не лише зупинити сталеві дивізії Клейста, а й перейти в рішучий наступ. Під Орджонікідзе німці опинилися в, «мішку». Кілька днів точилися бої на знищення обложених в Гізелі фашистів. Тепер Гізель наша! Небезпеку нових територіальних втрат ліквідовано.
Йдучи до управління, Роговцев на хвильку зупинився перед театральною тумбою. Був вражений: «Велика циркова вистава!» Оголошувалося про вистави в міських театрах, про футбольний матч на кубок республіки тбіліського «Динамо» з потійськими одноклубниками. І справа не в тому, що в театрах забагато вільних місць, бо заводи і фабрики працюють в три зміни, постачаючи близький фронт снарядами, мінами, патронами, зимовим одягом. І суть не в тім, що футболісти гратимуть серед сиротливо порожніх трибун, — вболівальники на фронті…
Генерал підійшов до столу, де були розкладені його матеріали до наступної наради. Узяв документ, розповсюджений днями Радінформбюро, — «Злочинна кліка Гітлера грабує і нищить культурні багатства Радянського Союзу». Червоним олівцем окреслив абзац, щоб не проминути: «Вони поклали собі за мету не тільки матеріально, а й духовно обеззброїти народи СРСР, щоб легше було перетворити їх в безсловесних рабів німецьких баронів».
Стукіт у двері обірвав роздуми генерала.
— Прошу! — радо гукнув він. Знав, кого майор Тамбуліді покликав до нього так раненько, щоб стало часу на розмову ще до наради, яка мала початися о восьмій.
— Бажаю здоров’я, товаришу генерал! — привітався полковник Василь Тарасович Іринін, що увійшов разом з Тамбуліді.
Із задоволенням глянув на міцну постать полковника.
— Радий вас бачити, Василю Тарасовичу, — привітався Роговцев. — Сідайте, і візьмемось до справ. Часу у мене обмаль, до початку наради лишається двадцять три хвилини.
— Слухаю вас, товаришу генерал!
— Що зараз відомо про загальне становище в Ставрополі?
— Дивізійні розвідники днями взяли «язика», офіцера-есесівця, який командував взводом. На допиті він показав, що в місті концентруються різні повноважені служб, команд і штабів. Зокрема, з Донбасу в Ставрополь перекинуто гітлерівське… вибачте, товаришу генерал, погляну в блокнот, — Василь Тарасович вийняв нотатник, погортав його і вичитав: — «Мельдекопф унд бефельсюберміттлунгсштеллє»…
Майор Тамбуліді всміхнувся. Але хоч як швидко майнув Цей мимовільний усміх, Василь Тарасович його помітив.
— Що вас звеселило, товаришу майор? — запитав.
— Марк Твен, — відповів Тамбуліді.
— До чого тут Марк Твен? — Полковник мовив стримано, але відчувалося, що недоречний усміх майора і ще недоречніша в їхній діловій розмові згадка про Марка Твена його роздратували.
Аж тут почув таке ж зайве, як на його погляд, пояснення:
— Марк Твен писав, що німецькі словосполучення такі ж довжелезні, як залізничні рейки, і так само зникають десь за обрієм. Прошу пробачення, товаришу полковник.
Полковник Іринін мовчки хитнув головою.
— Щодо «Мельдекопфа унд бефельсюберміттлунгсштеллє», — зовсім вільно вимовив генерал Роговцев, враз повертаючи розмову в належне русло. — Ці, за висловом Твена, рейки перекладаються лише приблизно, щось на зразок «висунута вперед голова і управління з правом наказів верховної ставки». Через цю «висунуту вперед голову» фюрер з серпня місяця намагається особисто керувати бойовими діями групи армій «А». Вперше надіслав нам повідомлення про цю «голову» майор Калина. Оповідайте далі, Василю Тарасовичу.
— Туди ж, у Ставрополь, перебазувалася у повному складі рота зондеркоманди «Кюнсберг».
— Прошу про команду «Кюнсберг» докладніше.
— Зондеркоманда «Кюнсберг» утворена ще восени 1941 року під час наступу на Москву і Ленінград. Місце породження, зрозуміло, Берлін. До її складу увійшло понад двісті есесівців з розформованих частин. Вік особового складу — від тридцяти до сорока років. Команду поділено на чотири автоматні роти, які очолюють зон-Дерфюрери. Усі чотири зондерфюрери — службовці міністерства закордонних справ. Окрім них, до кожної роти входить ще по чотири — п’ять зондерфюрерів, «наукових працівників» з різних галузей гуманітарних наук — історії, географії, літератури, мистецтвознавства. Завдання зондеркоманди «Кюнсберг» полягає в тому, щоб в окупованих культурних центрах нашої країни грабувати цінні бібліотечні зібрання, вивозити до Німеччини музейні скарби, відшукувати з тією ж метою приватні зібрання або окремі предмети, що мають історичне, наукове і мистецьке значення. Власники приватних зібрань і колекцій підлягають ліквідації. Справжній «науково обгрунтований» бандитизм! Окрім того, завданням зондеркоманди є руйнування музейних приміщень, пам’ятників старовини та меморіалів, історичних архітектурних споруд. На тимчасово окупованій території Північного Кавказу і Кубані діє четверта рота зондеркоманди на чолі з гауптштурмфюрером СС Краллертом — картографом відомства Ріббентропа.
— Пригадую, це той Краллерт, «науковці» якого знищили музей осетинського поета Кости Хетагурова і спалили його рукописи… — чи то запитав, чи то проінформував генерал.
— Саме він, товаришу генерал! — Полковник Іринін сухо перелічив: — Сплюндровано будинок-музей Лєрмонтова в П’ятигорську, руйнують будівлі, пов’язані з іменами великих російських письменників — Пушкіна, Грибоєдова, Льва Толстого, Горького і Маяковського. Оголошено наказ: «Ніякі історичні та художні цінності на Сході не мають значення». Далі…
— Досить! З цим ясно.
— Ще запитання будуть?
— Як ідуть справи з полоненим офіцером зв’язку штабу Клейста? — згадав генерал зовсім недавні події і ситуацію, коли цей офіцер-зв’язковий, переодягнений у форму рядового солдата вермахту, гукнув з колони конвойованих до майора Калини: «Шеєре! Ти продався більшовикам?..»
