Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Военная проза » Чорний ліс - Кокотюха Андрій Анатолійович (книги читать бесплатно без регистрации .txt) 📗

Чорний ліс - Кокотюха Андрій Анатолійович (книги читать бесплатно без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Чорний ліс - Кокотюха Андрій Анатолійович (книги читать бесплатно без регистрации .txt) 📗. Жанр: Военная проза / Иностранные языки. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Житень, – глухо мовив поранений. – Збишек Житень, боєць із групи Мрувки.

Цього було досить, щоб зрозуміти, що відбувається.

Бойовий загін, командиром якого проголосив себе чоловік із позивним Mrówka [34], узяв курс на активні дії. Це суперечило загальному налаштуванню командування Армії крайової утримуватися від бойових операцій проти німецьких військ.

Ванда знала про плани польського уряду й підпільної армії вичікувати, поки сутички з червоними партизанами та українськими повстанцями пошарпають німців та підірвуть їхній бойовий дух. Якщо ж провокувати каральні акції СС проти бандерівців й пацифікації підконтрольних ним сіл, це водночас виснажить українців, котрі не мають такої підтримки з-за лінії фронту, як радянські партизанські загони.

Ванда була однією з тих, до кого донесли стратегічний задум польських przywódców [35] – дочекатися слушного моменту, коли фронт почне нестримно наближатися впритул до Збруча, і аж тоді підняти організоване збройне повстання в тилу. Це мусило дати Польщі шанс узяти під контроль колишню територію Республіки й тепер уже виступати на повноцінних переговорах із позиції рівного партнера. Так, на переконання керівництва, легше буде не просто придушити український повстанських рух, а й домовлятися з радянською політичною верхівкою.

Мрувка, чийого справжнього імені Ванда не знала й, коли чесно, знати не хотіла, ще з середини квітня слав всюди, куди можливо, власноруч підписані відозви з закликом не ховати голів у пісок, наслідуючи струся [36], а входити в активну фазу боротьби саме тепер, коли німцям буде важче розпорошуватися ще й на польські збройні сили. У відповідь чув: не треба провокувати окупаційну владу на каральні акції ще й проти поляків та в місцях, де польське населення становить більшість. Гнівно звинувативши всіх чохом у боягузтві, зраді, а заодно в намірах домовитися з ворогом, Мрувка залишив за собою право діяти так, як того вимагали закони воєнного часу. І тепер не він проситиме про допомогу, а польське командування муситиме координувати свої дії з ним та його групою.

– Коротко, Павле, – зітхнула Ванда, прилаштувавши лампу на підлогу так, аби бачити пораненого й співбесідника.

– Його перев’язати треба. Я рану перетягнув, чим міг, але ж він кров’ю стече.

– Санітаркою не мобілізована, – буркнула Ванда.

Та все ж підвелася, вийшла в спальню. Там швиденько скинула шаль на підлогу, одягнула спідницю й блузку, лишившись далі босою, знайшла в шухляді старого комода велику бляшану, ще довоєнну похідну аптечну коробку з червоним хрестом на кришці. Усередині були бинти, переважно солдатські індивідуальні пакети, якими вдалося при нагоді розжитися в госпіталі, йод, ще якісь препарати, що могли вбити бактерії. А також шприц та медична склянка з чистим спиртом.

Повернувшись до зали, вона побачила – Житень зомлів і відключився. Справно, немов діяла так постійно, Ванда спершу спробувала закотити, а потім надрізала ножем і рвонула змоклу від крові холошу пораненого. Кивком звеліла Павлу підсвітити, тепер уже перебираючи командування на себе, змочила спиртом долоні, потерла одну об одну, заходилася обробляти рану. Збишек застогнав, пекуча рідина привела до тями. Та звіту від нього Ванда не хотіла. Не відволікаючись від справи, мовила до Круля:

– Я тебе слухаю.

– Така історія, пані Вандо, – Павел витер тильним боком долоні змокріле чоло. – Мрувка дав завдання вбити Юргена Гольца, це слідчий із гестапо…

– Знаю, – Ванда не раз чула про нього, навіть Венцель називав свого колегу рідкісним садистом. – І вбили?

– Годину тому, – кивнув Павел. – Той сидів у ресторації, на станції. Там часто товчуться німецькі офіцери, останнім часом заклад узагалі не зачиняють. Хіба вранці, і то ненадовго, лише прибратися, підлогу помити.

– Зайве говориш. Як сталося?

– Гольц виходив із ресторації. Троє бійців закидали його машину гранатами. З ними, – Павел ковтнув слину, – з ними пішов сам Мрувка. Справа честі. Я бачив його, він просив допомогти, підстрахувати. Я не мав на цей рахунок жодної інструкції з інспекторату.

– Ти все правильно зробив. Далі що?

– Мрувки нема… вже. Поруч саме проходив патруль, наш, поліцейський. Моє чергування.

Ванда завмерла, припинила обробляти рану, випрямила спину.

– Ти там був? Ти все бачив?

– Як вони напали на Гольца – ні. Коли відступали, наш наряд саме проходив біля ресторації. Коли почули вибухи й постріли, зрозуміли, що там таке. Але не могли стояти на місці, ви ж розумієте.

– Правильно, Павле. Я б так само діяла в подібній ситуації. Далі що було?

– Я почав стріляти першим. У повітря, правда. Ви ж не думаєте…

– Нічого я не думаю! – Ванда піднесла голос. – Чим усе скінчилося?

– Ми, поліція, створювали видимість дії. Думали, наші під шумок зможуть розбігтися. Вони так і хотіли, бо кинулися врозтіч. Але тут наскочили німецькі шуцмани, з ресторації вибігли п’яні офіцери. Мрувка потрапив під перехресний вогонь першим. Був ще один, прикривав відхід. Упав, його схопили й потягнули. Живий, уже помер – не знаю, – говорячи так, Круль скинув формений чорний поліцейський кітель, лишившись у несвіжій, вологій від поту майці. – Цей прорвався. Коли встиг отримати кулю, як удалося на одній нозі вислизнути, поняття маю. Знайшов його за сортиром, біля опорного пункту поліції. Там освітлюється, він зі свого місця мене вгледів, коли я туди йшов.

– Звідки Житень знав, що ти саме в той момент захочеш до вбиральні?

– Ми домовлялися, – простогнав Збишек.

– З Павлом?

– Із Мрувкою, – знову втрутився Круль. – Що б не сталося, я обіцяв підстрахувати, коли все скінчиться. Призначив місце зустрічі. Німці не дорахувалися третього. Я навідався туди про всяк випадок. Знайшов.

Ванда відклала бинти та йод, підвелася з колін, нависла над Павлом. Той дивився знизу вгору, віддалено нагадуючи цуцика-шкідника.

– Значить, ти порушив наказ інспекторату, Крулю, я правильно розумію? – її голос бряжчав металом. – Ти, керівник місцевого підпілля, на якого покладена важлива операція, знав про силову акцію, яку готував радикальний Мрувка. Розумів, чим може це зашкодити нашій справі. І не повідомив головний апарат, аби вжили заходів. Дуже добре, пане Круль. Дуж-же добре! Мені доведеться доповісти, як належить.

Тепер випростався Павел.

– Пані Мостовська, як ви собі бачите… тобто, бачили можливість зупинити Мрувку?

– Попередити Гольца про небезпеку, – відрубала Ванда. – А Мрувці потім дати знати – його жертва попереджена. Ніхто б не загинув, бо смерть таких, як Гольц, саме зараз нічого не вирішить! На його місце, Крулю, поставлять іншого гольца, такого самого, як не гірше! А так я б отримала шанс завоювати в гестапо ще більшу довіру, ніж вона є! Хіба не це, Павле, наша мета? Хіба поляки не вичікують, щоб якось вдарити в спину німцям разом і сильно?

– Так сталося, пані Мостовська, – тихо, але твердо мовив Круль. – Я виконаю завдання. Уже домовлено з машиністом, його звуть Казимир Сліпак. Дайте команду, нехай сюди, до Здолбунова, доправляють вибухівку. Потрібні також гроші, двадцять тисяч карбованців. І золото.

– Де я візьму йому золото? – подив Ванди був щирим. – Або гроші, або…

– Він так сказав, – обірвав її Павел. – Моє розуміння таке: нехай голова болить у наших союзників, товаришів. Сліпакові ж не треба валізу зливків. Ланцюжки, браслети, персні. Те, що не викличе в разі чого підозру. Думаю, в Москві такі брязкальця знайдуться легко. А червоні партизани роздобудуть необхідне ще швидше. Сліпак реаліст, бере всього потроху. Хіба не розумієте, що двадцять тисяч не аж така велика сума? Десь три кіло сала, трохи хліба, солі, яєць. Тиждень поїсти, якщо розтягувати задоволення, а в нього дітей трійко [37].

Перейти на страницу:

Кокотюха Андрій Анатолійович читать все книги автора по порядку

Кокотюха Андрій Анатолійович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Чорний ліс отзывы

Отзывы читателей о книге Чорний ліс, автор: Кокотюха Андрій Анатолійович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*