Операція-відповідь - Ардаматский Василий Иванович (библиотека электронных книг .TXT) 📗
Хауссон був задоволений Суботіним. З першого січня його призначили старшим інструктором школи. Якось Суботін почав розмову з Хауссоном про строки навчання. Несподівано майор розсердився.
— Сподіваюсь, ви не хочете поспішати і повторювати берлінський експеримент? Це у Вашінгтоні, сидячи на теплому місці, можна думати, що така справа робиться швидко. Але ж ми з вами знаємо…
— Я задав це питання тому, — ображено перебив його Суботін, — що мені в останній час почало здаватися, наче саме ви підганяєте всіх викладачів, а я вважаю це неправильним.
— «Вважаєте, вважаєте», — Хауссон злостився все більше. — Робота має провадитись під девізом: «Все, що можна зробити сьогодні, — зроби сьогодні». Нам поки що не присвоїли найменування академії. Всі академії містяться у Вашінгтоні, а не тут…
Суботін усе зрозумів: мабуть, на Хауссона натискало вище начальство і примушувало його поспішати. Він заперечує, але разом з тим хоче, щоб курсанти і викладачі працювали з максимальним навантаженням. На випадок ревізії це відведе од нього обвинувачення, що він зволікає.
Хоч Хауссон і не назвав точного строку підготовки курсантів, з усього можна було зрозуміти, що він розраховує навчати їх не менше року. Невже те головне, ради чого Суботін тут, доведеться чекати цілий рік? Лишилась тільки одна надія: начальство все-таки візьме гору над Хауссоном.
А тим часом Суботін намагався якнайближче зійтися з своїми курсантами, щоб краще знати, що являє собою кожен з цих майбутніх ворожих лазутчиків.
Він проводив бесіди, які називав індивідуальним інструктажем, то з одним, то з іншим курсантом.
Найнебезпечнішим, звичайно, був Гарасим Барков — геркулес з дівочим обличчям і очима вбивці. Він був страшний своєю спокійною готовністю до всього. Під час бесіди з Суботіним Барков розповідав про свою роботу в гестапо в одному з шахтарських містечок Донбасу.
— Хвацька була робота! — сказав він, похмуро блиснувши сірими очима. — Мені довелося двох комуністів штовхнути в стовбур шахти. Так вони… — Він замовк, потім посміхнувся і додав: — Сліди завжди треба закопувати якнайглибше…
Яких неймовірних зусиль коштувало Суботіну бути в цю хвилину тільки уважним слухачем!.. Найстрашнішим у Баркова була його цілковита, переконана безпринципність. Служив німцям, тепер служить американцям. Завтра він служитиме кому завгодно, тільки платили б і не заважали жити для свого задоволення.
Костянтин Ганецький — колишній харківський репортер. Він розповів Суботіну всю свою біографію. Насамперед Суботін підмітив, що про дитинство і юнацькі роки Ганецький розказував так, як говорять про щасливу пору свого життя. Розповідаючи, він задумливо посміхався своїм спогадам.
— Хотів стати письменником, — з сумом закінчив він і замовк. Потім, ніби спохватившись, що робить тактичну помилку в розмові з старшим інструктором, почав байдуже говорити про війну, про те, як він не встиг евакуюватися і фашисти забрали його в Німеччину, де він працював перекладачем у концтаборі. І що було з ним далі, аж до вступу в цю школу.
— Так, ви обрали цікаве діло… — спідлоба стежачи за Ганецьким, промовив Суботін. — Надзвичайно цікаве! От і напишіть книгу про своє життя, яке завершується таким захоплюючим епізодом.
— Чому завершується? — насторожився Ганецький. — Хіба я старий? — Він удавано посміхнувся, але очі занепокоєно дивились на Суботіна.
— Я бачу, ви не дуже кмітливий, містер, — засміявся Суботін. — Зараз ваша книга потрібна тільки в Радянському Союзі як повчання, так би мовити, для нащадків. Але, сподіваюсь, ви не розраховуєте там звернутися до видавництва із своїм рукописом. А тут таку книжку вам дозволять видати тільки тоді, коли ви підете на пенсію. Пора вже знати: розвідники, які діють, книжок про себе не пишуть.
— О-о, я це розумію, — полегшено зітхнув Ганецький.
Мабуть, тільки Ганецький справив на Суботіна враження людини, що, потрапивши в Радянський Союз, активно діяти як шпигун не зможе. Решта курсантів були небезпечні по-різному, але все-таки небезпечні. їх душі були скалічені всією атмосферою життя у ворожому світі.
44
На початку травня вже стало ясно, що не Хауссон, а його далеке начальство взяло гору відносно строків навчання. До школи прибув містер Гарц. Хто він був за посадою і званням, знав лише Хауссон. Але Суботін відразу помітив, що хоч Гарц ставиться до Хауссона зовні шанобливо, насправді зовсім з ним не рахується і поступово прибирає до своїх рук керівництво школою. Незабаром стало відомо, що випуск школи відбудеться наприкінці липня.
Гарц відвідував заняття, потім викликав до себе викладачів і вимагав скорочення програми. Одного вечора» черга дійшла і до Суботіна. Всі ці дні Суботін дуже хвилювався: адже саме тепер вирішувалося, чи зможе він виконати до кінця своє завдання. Всі викладачі розповідали, що Гарц розмовляв з ними грубо, не бажаючи слухати ніяких заперечень. Ще більшою несподіванкою для Суботіна було те, що Гарц зустрів його привітно. Вони сіли за низенький круглий стіл.
— Я навмисне запросив вас останнім, — сказав Гарц. — З вами у мене буде особлива розмова. Ваші лекції справили на мене дуже хороше враження. Більше того, те, чому вчите ви, я вважаю найголовнішим. Мабуть, ви добре розумієте, до чого готуєте цих людей. Хауссон теж хвалив вас. Скажу відверто, це мене насторожило. Бачите, хоч Хауссон непоганий працівник, але, по-перше, він трохи застарів, по-друге, після скандального провалу в Берліні почав виявляти таку надмірну обережність, яка в нашій справі неприпустима, бо для нас відмовитися од деякого риску — значить, перестати діяти. Словом, Хауссону пора на відпочинок.
— Згоден, — швидко зауважив Суботін, не уточнюючи, з чим він погоджується.
— Ну, а якщо ви згодні, мені легше буде з вами розмовляти. Розумієте, в чому справа, містер Скворцов. Сподіваюсь, ви позбавлені безглуздої національної образи. Я зараз говоритиму про росіян. Ми маємо великі резерви переміщених осіб з Росії, досить великі для того, щоб не обкладати ватою кожного, кого посилаємо туди як агента. Ми ведемо війну, і, як у всякій війні, у нас можуть бути втрати. Іншими словами, ми повинні брати до уваги фактор кількості — а значить, і прискорити підготовку агентів.
— Розумію, — з готовністю відповів Суботін.
— Дуже добре. Я чомусь був упевнений, що ми зрозуміємо один одного. Але це не означає, що нашу агентуру не треба вчити всім запобіжним заходам. Мені сподобалось ваше останнє заняття, зокрема попередження, щоб курсанти не вірили сліпо з непогрішність документів, які для них будуть підготовлені. Цілком правильно. Я подумав: необхідно підказати, що, прибувши в Росію, їм самим треба діставати там надійні документи. При нагоді — вкрасти, а то й убити людину, документи якої можуть стати в пригоді. Правильно?
— Звичайно… — Суботін помовчав і зніяковіло додав: — От ви похвалили мене, а я ж до цього не додумався. Але вже на завтрашньому занятті я ретельно розроблю вашу думку. — Суботін відразу помітив, що Гарцу його лестощі сподобались.
Задоволено вислухавши їх, Гарц сказав:
— Тепер ще одна надзвичайно важлива обставина. Раніше, засилаючи агентуру, ми не дуже приховували те, що робимо це саме ми. Але після кожного провалу Москва зчиняє неймовірний галас. Тепер розроблена зовсім нова система. Ви знаєте, що тут у переміщених росіян є багато різних організацій. Так от, підготовлену агентуру ми формально ніби передамо одній з них. Це влаштовуватиме всіх. Російські організації скажено рвіться до цього пирога. Тож нехай вони сядуть за стіл. Але за це всі громи й блискавки з Москви спрямуємо на них. Зрозуміло?
Неважко догадатися, з якою напруженою увагою слухав усе це Суботін. Його непокоїла думка: чи знатиме він про відправку агентів? І раптом — о щастя! — Гарц каже:
— Сюди незабаром приїдуть керівники російської емігрантської організації. Саме вони відкриють курсантам тонкощі нашої нової системи. Після їхнього переїзду ми усунемо звідси всіх осіб американського підданства. Останні тижні школа буде, так би мовити, виключно російською. Ми свою оправу зробили і поступимося місцем іншим, як це зробив у свій час містер Мавр. — Гарц засміявся з свого жарту і вів далі: — Але без свого ока залишити школу ми не можемо. І ви, містер Скворцов, до самого кінця будете тут нашим оком.
