Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин (бесплатные версии книг TXT) 📗
Саме тому вона розіслала мейли з проханням змінити паролі і за жодних обставин не повідомляти їх одне одному. Оце вона й мала на увазі, кажучи: «Я про все подбала».
Що ж до пропозиції взагалі закрити сайт, адміністратором і модератором якого вона була, Шерлі так і не вжила жодних заходів і навіть не розповіла Говардові про таку рекомендацію. Шерлі боялася, що сайт з усіма тими ступенями захисту, які пропонував додати той крутий комп'ютерник, виявиться поза межами її управлінських і технічних можливостей. Вона вже й так максимально проявила усі свої таланти, а відмовлятися від посади адміністратора сайту не бажала ні за які гроші.
— Якщо Майлза оберуть… — почала було Шерлі, але Морін перебила її своїм низьким голосом:
— Будемо сподіватися, що та вся гидота йому не надто зашкодить. Дай Боже, щоб це не відбилося на ньому.
— Люди зрозуміють, що Майлз тут ні до чого, — холодно відрізала Шерлі.
— Зрозуміють? Ти певна? — засумнівалася Морін, і Шерлі аж пересмикнуло. Як вона сміє сидіти в її вітальні і заперечувати їй? Мало того — ще й Говард киває головою, погоджуючись із Морін!
— Оце мене й турбує, — сказав він, — а Майлз нам тепер потрібен як ніколи. Щоб повернути раді колишню згуртованість. Після всього, що наговорила Безнадійдер-Банда… після того рейваху… ми навіть не проголосували за «Белчепел». Нам потрібен Майлз.
Шерлі мовчки вийшла з кімнати на знак протесту проти того, що Говард підтримав Морін. Вона розлючено переставляла чайні чашки, міркуючи, чи не подати на стіл лише дві з них, демонстративно натякнувши Морін, на що вона заслуговує насправді. Хай там як, але Шерлі й досі була щиро захоплена «Привидом». Його звинувачення викрили правду про людей, яких вона не любила й зневажала, руйнівників і збоченців. Вона була впевнена, що виборці Пеґфорда побачать усе її очима і проголосують за Майлза, а не за того мерзотника Коліна Вола.
— Коли ми підемо голосувати? — спитала Шерлі Говарда, повернувшись до кімнати з брязкітливим чайним підносом і відверто ігноруючи Морін (адже це за їхнього сина ставитимуть відповідні позначки в бюлетенях).
Але до її ще більшого роздратування Говард запропонував їм піти проголосувати втрьох після закриття крамниці.
Майлз Моллісон не менше за батька хвилювався, що безпрецедентно нездорова атмосфера напередодні голосування підірве його шанси. Зайшовши зранку до газетного кіоска біля Майдану, він почув уривок розмови між жінкою, яка сиділа за касою, і якимось літнім покупцем.
— … Моллісон завжди чомусь вважав себе королем Пеґфорда, — казав старий, не звертаючи уваги на кам’яний вираз обличчя продавчині. — Мені подобався Баррі Фербразер. Це така трагедія, така трагедія! А молодший Моллісон допомагав нам складати заповіти, і здався мені занадто самовдоволеним.
Майлз не витримав і вислизнув з кіоска, зашарівшись, як школяр. Він подумав, чи цей балакучий старий часом не є автором того анонімного листа. Майлзова віра, що він подобається людям, похитнулася, і він спробував уявити, як почуватиме себе, якщо завтра за нього ніхто не проголосує.
Роздягаючись перед сном, він розглядав відображення своєї мовчазної дружини у дзеркалі туалетного столика. Останніми днями, коли Майлз згадував про вибори, Саманта щоразу реагувала на це з неприхованим сарказмом. Цього вечора йому, як ніколи, була необхідна бодай якась підтримка чи розрада. І ще він відчував неабияке сексуальне збудження. Уже давненько він цього не мав. Востаннє таке було ще, здається, напередодні смерті Баррі Фербразера. Сaма була тоді трохи напідпитку. Останнім часом вона не лягала з ним у ліжко без чарчини.
— Як там робота? — спитав він, бачачи в дзеркалі, як вона розстібає ліфчик.
Саманта відповіла не зразу. Вона розтерла глибокі червоні смужки, залишені затісним бюстгалтером, і промовила, не дивлячись на Майлза:
— Я, власне, збиралася з тобою про це поговорити.
Насправді вона страшенно цього не хотіла. Вже кілька тижнів уникала цієї розмови.
— Рой вважає, що мені треба закрити крамницю. Справи йдуть не надто.
Якби Саманта розповіла Майлзові, наскільки кепські справи в крамниці, він був би шокований. Вона вже пережила цей шок, коли бухгалтерка відверто все їй описала. Саманта була до цього й готова, і не готова. Розумом розуміла, а серцем не приймала.
— Он як, — мовив Майлз. — Але ж інтернет-магазин ви залишите?
— Так, — відповіла вона, — інтернет залишимо.
— Ну, хоч це добре, — підбадьорив її Майлз. Він витримав хвилинну паузу з поваги до наглої смерті її крамнички, а тоді сказав: — Я сподіваюся, ти не читала сьогоднішній випуск газети?
Саманта потяглася за нічною сорочкою, що лежала на подушці, і він зміг насолодитися виглядом її грудей. Секс явно допоміг би йому розслабитись.
— Мені дуже прикро, Сaмо, — мовив він, залізаючи на її половину ліжка й вичікуючи, поки вона вбере нічну сорочку. — Я про крамничку. Чудова була місцинка. Ти ж довгенько її мала, скільки… років з десять?
— Чотирнадцять, — відповіла Саманта.
Вона чудово розуміла, чого він хоче. Збиралася було послати його кудись подалі й перейти в кімнату для гостей, але біда в тому, що все це скінчиться сваркою й напруженою атмосферою. А вона ж найбільше в світі хотіла через два дні поїхати разом із Ліббі до Лондона, де вони одягнуть однакові футболки, які вона заздалегідь купила, і цілий вечір проведуть поруч із Джейком та його бойз-бендом. Ця екскурсія була необхідна Саманті для відчуття особливого щастя. Крім того, секс міг би трохи пом’якшити наростаюче невдоволення Майлза з приводу її відсутності на ювілеї Говарда.
Отож вона дозволила йому себе обняти, а потім і поцілувати. Тоді заплющила очі, сіла на нього і уявила, що це Джейк і що вони на безлюдному пляжі з білесеньким піском. Їй дев’ятнадцять, а йому двадцять один. Вона кінчила, уявляючи, як, крутячи педалі катамарана, за ними здалека спостерігає в бінокль розлючений Майлз.
X
У день виборів, о дев’ятій ранку, Парміндер вийшла із Олд-Вікеридж і рушила Соборним провулком до будинку Волів. Постукавши в двері, вона трохи зачекала, поки, нарешті, вийшов Колін. Очі в нього були почервонілі, під вилицями з’явилися тіні. Здавалося, його шкіра потоншала, а одяг став завеликий. Він так і не виходив на роботу.
Новина про те, що Парміндер прилюдно розкрила конфіденційну медичну інформацію про Говарда, негативно вплинула на процес його одужання. Того рішучого Коліна, що кілька днів тому сидів на шкіряному пуфику і демонстрував свою впевненість у перемозі, неначе підмінили.
— Усе гаразд? — насторожено запитав він, зачиняючи за нею двері.
— Так, нормально, — відповіла вона. — Я просто подумала, може, ми підемо голосувати разом?
— Я… ні, — кволо пробурмотів Колін. — Вибач.
— Я знаю, як ти почуваєшся, Коліне, — співчутливо мовила Парміндер. — Але якщо ти не проголосуєш, це означає, що вони перемогли. А я не хочу цього допустити. Я піду туди й голосуватиму за тебе, і хочу, щоб ти пішов зі мною.
Парміндер фактично усунули від роботи. Моллісони поскаржилися на неї скрізь, куди тільки могли, і доктор Кроуфорд порадив Парміндер узяти на якийсь час відпустку. Хоч як дивно, але вона тепер почувалася значно вільнішою.
Але Колін похитав головою. Їй навіть здалося, що на очах у нього виступили сльози.
— Я не можу, Міндо.
— Можеш! — вигукнула вона. — Можеш, Коліне! Ти мусиш боротися! Подумай про Баррі!
— Я не можу… вибач… я…
Здушено схлипнувши, він заридав. Колін уже плакав колись у неї в кабінеті, захлинаючись від розпачу, не в силах витримувати той тягар страху, який він носив майже все своє життя.
— Годі вже. — Анітрохи не зніяковівши, вона взяла його за руку й повела на кухню, де подала йому рулон паперових рушничків і перечекала усі схлипування і чхання. — А де Тесса?
— На роботі, — зітхнув він, витираючи очі.
На кухонному столі лежало запрошення на святкування шістдесятип’ятиріччя Говарда Моллісона; хтось його акуратно розірвав навпіл.
