Життя з Алісою поза дзеркалом - Бойчук Богдан (бесплатные серии книг TXT) 📗
Дівчина не прикидалася, а справді захоплювалася моїм тілом, — пестила його, обціловувала, злизувала з нього міцний запах поту. Та найбільше любувалася моїм напрученим членом. Але в цьому не було нічого дивного, бо член у мене гарний, пещений не одними руками.
Нема нічого благороднішого за дівоче тіло; особливо прекрасною є та мить, коли всім єством входиш у те пухкеньке, свіже й молоде тіло і втрачаєш себе в ньому. Вона в усіх існуючих стилях і з усіх боків віддавалася мені, і я до ранку не міг прийти до притомности.
На обрії починало розвиднюватися, і ми нарешті вийшли одне з одного. Зрозуміло, що в мене не було ніякої охоти повертатися тепер додому, до Аліси. Тож ми закуталися в рушник і солодко заснули.
Прокинулися щойно вполудне, відчуваючи дошкульний голод у шлунках.
Дівчина мала кілька бутербродів і пляшку пива, тож ми накинулися на них, мов голодні вовки. Підкріпившися, дівчина вилізла на мене й енергійно взялася робити зарядку. Вдоволившися, кинулася в ріку, щоб охолодитися й поплавати. Повернувшися, знов вилізла на мене й почала зарядку. Коли вона ще раз кинулася в ріку, щоб поплавати, я потихеньку зодягнувся і зник із пляжу.
Я пішов геть не тому, що дівчина не подобалася мені. Зовсім ні. Вона дуже мені подобалася. Проблема була в тому, що моя мужеськість почала катастофічно падати, і я боявся, щоб не здискредитувати себе в очах дівчини.
Я повертався додому втомлений, голодний, але піднесений на дусі. Провівши з цією молоденькою дівчиною цілу ніч і майже цілий день, я сам омолодів і наповнився надіями. Не все ще минуло. Не все ще прожито. Не все було позаду. Марево старіння відсунулося геть на окраїни свідомости, і переді мною маячило життя, залюднене молодими дівчатами. Мене наче просвітило. І я збагнув, що за своїми широкозадими, грудастими й літніми жінками я світу Божого досі не бачив.
Та коли я зайшов до свого мешкання, то відразу усвідомив, що Аліси не було вдома. Лють виповнила мою свідомість і випхала мрії про молодих дівчат в найтемніші закутини. Я вибіг з мешкання й пішов шукати її.
9. Моя коханка Аліса пропонує груповий секс
Та молода дівчина на пляжі вичерпала з мене останки сил, і я мусив спершу зайти до своєї забігайлівки за рогом підкріпитися, замість шукати Алісу. Сидів я у приємному сутінку, відпочивав і захоплено споживав фаршировані м'ясом тертюхи зі сметаною.
Звичайно, коли людина вдоволяє й заспокоює шлунок, то на ум находять всякі сподівані й несподівані думки. І так, замовивши другу порцію тертюхів, я почав роздумувати над тим, як нелогічно, екстремно й боляче кидаються останнім часом мої почування. От, наприклад, кохання з молодою дівчиною на пляжі було прекрасне. Воно виповнило мене до тої міри, що я відмолодів духом, а обрії мого життя начебто трохи розвиднілися. І, замість з'єднати свою долю з дівчиною, хоч би на місяць-два, я кидаюся в цілком протилежний і абсурдний бік, — ганяю за своєю коханкою Алісою, яка зраджує мене з блондином. І який глузд в усьому тому? Мені здається, що не кохаю вже Алісу, почуваюся так, що найрадше позбувся б її. Але якийсь біс усередені жене мене від забігайлівки до забігайлівки, від корчми до корчми, в пошуках нелюбої жінки. І що я хочу собі довести? Що вона невірна? Але я від першої зустрічі з нею знаю, що вона невірна. Мені чомусь дуже залежить на тому, щоб зловити її на «гарячому». І що станеться, коли зловлю її? Накинуся на неї з кулаками? Уб'ю її? Але ж я людина з філософським нахилом і нездатний робити такі болючі речі. Тоді чому ганяю за нею? Але, замість шукати відповідь на це ключове й цілком логічне питання, я розплатився й побіг шукати Алісу.
Крім корчем і забігайлівок, я почав вступати також до ресторанів. Ану ж той блондин походить із багатої родини й не заходить до дешевих пивничок. Цим разом я уже не літав мов навіжений, а ходив повільніше й любувався старовинною архітектурою будівель. Наше містечко мало унікальний середньовічний стиль, і я, бігаючи ціле життя з дому до корчми і з корчми додому, ніколи не полюбувався ним. Сьогодні я також почав помічати, що кожна корчма, як і кожна людина, мала свій характер, і до неї заходили відповідні типи пияків. Я ходив по містечку майже п'ять годин і щойно о десятій годині вирішив піти до своєї корчми, щоб перепочити й розрадити душу кількома чарками 80-відсоткової. Я ледве тягнув ногу за ногою, а неприємні думки знов почали пхатися в голову й не давали мені спокою. Я поволеньки усвідомлював, що мої пошуки Аліси були вкрай наївні. Вона могла преспокійно прелюбодіяти з блондином у його помешканні, а я шукав її, мов хлопчина іграшку, не в тій кімнаті.
Коли я нарешті добрався до корчми й наблизився до нашого столика, то мусив опертися об стіну, щоб не впасти. Мене судомило від люті, і я ніяк не міг погамувати вибуху почувань. За столиком з моїми компаньйонами сиділи Аліса й блондин. На столику стояли дві порожні й одна надпита пляшки. Значить, блондин пригощав. Це було очевидним ще й із того, що мої компаньйони голосно пили за здоров'я блондина й поплескували його по плечі.
Не наміряючись сідати — такої честі вони від мене не дістануть! — я кинувся до Аліси, вхопив її за плечі, трусив нею мов навіжений і кричав:
— Що ти тут робиш, що ти тут робиш!?
Аліса відштовхнула мене від себе:
— Ти що, збожеволів? Залиш мене в спокої! Але я пережив і перетерпів так багато за останній час не для того, щоб залишати її в спокої. Я знов накинувся на неї й почав трясти. Безсердечна Аліса розлютилася і вдарила мене в обличчя з такою переконливістю, що я відразу присів на стілець. З Алісою жартувати не можна! Це я давно зрозумів.
— Чого ти розійшовся? — спитала спокійніше Аліса, проколюючи мене очима.
— Я хочу знати, що ти тут робиш, — сказав я, відчуваючи, як відвага підноситься з п'ят до голови.
— Чекаю на тебе, не бачиш?
— У корчмі?
— А що в тому поганого?
— Порядні жінки до корчми не ходять!
— Тебе цілу ніч і цілий день не було вдома, тож я вирішила зайти сюди, знаючи, що скоріше чи пізніше ти тут появишся.
— А що тут робить цей бичок? — я драматично штурхнув рукою блондина.
— Ти сам щойно казав, що порядні жінки самі до корчми не ходять. Тож я попросила його як ескорта.
— Ти вже не раз бувала в цій корчмі сама!
— Але тоді я не була ще порядною жінкою.
Це вже мене доїло! Начеб тепер вона була поряднішою! Лицемірство цієї шльондри не мало меж. Вона прилюдно кпила собі з мене. А це вже боліло! Як-не-як вона не рівня мені. Я все-таки людина з філософською освітою. Щоб заспокоїтися й логічно продовжити цей неприємний диспут з Алісою, мені треба було випити хоч дві-три чарки 80-відсоткової. Та пити з пляшки блондина я ніяк не хотів. Його горілка не пролізла б мені через горло. Тож я покликав шинкарку Лізу й замовив для себе пляшку.
— Пийте з цієї. Тут є ще досить горілки навіть для такого легендарного пияка, як ви, — блондин великодушно посунув до мене пляшку.
Мені був не до смаку його іронічно-насмішкуватий тон. Зрештою, я не вважав себе пияком. Любив випити чарочку-дві, щоб натхненніше вести філософські диспути. Але яке це пияцтво?
— Ви забагато собі дозволяєте, молодий чоловіче!
— Що саме? — спитав невинно блондин.
— Те, що прилюдно обзиваєте мене пияком! Що злягаєтеся з моєю коханкою.
Цього останнього я не хотів говорити, воно вирвалося мені з горла мимохіть.
— Приємність по моєму боці, шановний пане…
— По твоєму, га?! А мала б бути по моєму! Все-таки вона моя коханка, не твоя! — крикнув я на ціле горло і кинувся на блондина з кулаками.
Блондин підвівся — він був на дві голови вищий за мене й кремезний мов дуб — вхопив мене за комір і підніс у повітря. Я подригав трохи ногами, а тоді відразу зів'яв. І, коли блондин кинув мене у крісло, я принишк і, вкрай переляканий, випив три чарки підряд, — із пляшки блондина, мушу з почуттям сорому признатися. На щастя, горілка легко пройшла через горло.
