Ти чуєш, Марго - Гримич Марина (читаем полную версию книг бесплатно .TXT) 📗
Марго була професійним психологом. В її завдання входило розробити або скоригувати питання так щоб респондент не відчував психологічного дискомфорту, щоб він абсолютно відверто і щиро давав відповіді на питання. Причому тут відігравана роль послідовність питань, стиль, інтонація. Шеф якраз і пишався специфікою своєї фірми, яка полягала в абсолютній індиферентності до замовника, яку б посаду той не обіймав. Шеф випендрювався своїми соціопсихологічними теоріями і методиками, вишколював своїх соціологів, аби вони, перш ніж почати опитування, встановлювали психологічний контакт з особою. Він займався соціологічними опитуваннями заради спортивного інтересу, і в роботі його цікавив не результат, а сам процес. Не дивно, що-Захід виявляв до його фірми Інтерес, поважаючи за незаангажованість і реальність результатів. Над ним посміювалися, вважаючи, що в умовах корумпованості і продажності шеф І соціологом-камікадзе. Тож "Камікадзе" - це була кликуха шефа у вузьких професійних колах.
Марго була правою рукою Камікадзе. Вона так само була інфікована хворобою "істини за будь-що". Вона розробляла, здавалося б. громіздкі анкети, однак працювати з ними було легко, і питання не лише не втомлювали і не дратували опитуваних, а викликали бажання говорити: ще і ще. Марго із задоволенням працювала, однак не в період депресії. Тепер Марго вимучувала кожну фразу, двадцять разів її переробляла і врешті-решт стирала її з комп'ютера. Вона чекала натхнення, але воно все не приходило.
У повітрі завитав примарний дух весни, але Марго із сумом констатувала, що її це н е збуджує, як колись. Навпаки. Регулярно забруднювані дощем вікна, закінчення навчального року в школі і пов'язані з цим фінансові витрати, авітаміноз, збіднене весняне меню, перша нещаслива любов Максима, постійні дитсадкові "соплі" Андрійка, рок-музика з кімнати Сергійка, чоловіка знову не затвердили завкафедри. Клопоти зростали в геометричній прогресії, і це її кидало то в паніку. то у відчай. Єдине, що тримало її у стані відносної рівно ваги, - це наближення "польового сезону".
А сонце все сильніше припікало, і наближався солодкий час, який мав романтичну назв} "поле", - воно тягне геологів і геодезистів, ботаніків і зоологів, археологів і діалектологів етнографів і фольклористів, як наркомана голка. Поле - це не просто відрядження, це філософія життя. Для природничників - це життя в екстремальних умовах, це життя у злитті з природою, із землею. Для гуманітаріїв - це "ходіння в народ", в його теперішнє і минуле. "Польовики" - це люди, які знають "тайну", однак свято оберігають її від усіх. ''Польовики'1 - це масонська ложа, яка живе у світі істини, адже ніхто не знає свою землю краще від польовиків-природничників. ніхто не знає народ краще, від польовиків-гуманітаріїв. "Польовики" - це люди, які цілком зрячі до недолугих потуг "кабінетників" усіх рангів, однак які не можуть і, здається, не хочуть нічого змінити, оскільки не бажають витрачати свій дорогоцінний час на абсолютно неперспективну боротьбу з "вітряком", яким ( чиновницька машина. Вони витрачають свій дорогоцінний час лише на пошуки істини. І вони її находять. І вони її знають. І вони її ховають від зовнішнього світу і від усіх "непольовиків". "Польовики" із зневагою ставляться до "непольовиків". Щоправда, це взаємно. "Польовики" вважають "непольовиків" міщанами, снобами і рабами, а її їх — пришелепкуватими і малоходьними. Тож як тільки в повітрі затремтить слабкий натяк на весну, в "польовиків" починається сверблячка. Вони жадібно втягують це повітря, роздуваючи ніздрі, і вже їх цей цивілізований світ не вабить, не цікавить, їх, як моряків море, тягне поле.
Нарешті шеф зібрав своїх співробітників на перед польову нараду.
- Сьогодні і ввесь тиждень працюємо допізна. - сказав шеф- Працюємо, як прокляті. Доводимо до пуття анкети, "проганяємо" їх на комп’ютері, ліквідовуємо "хвости", - і вперід!
Здається, цієї фрази народ чекав ціле століття. | Вона викликала бурю суперечливих емоцій4у серцях співробітників. Народ, картаючись, що лишає сім"ї напризволяще, і водночас тривожно радісний, активно збирався до від'їзду. Чоловік Марго, як завжди, оголосив протест у формі мовчанки. Діти. радіючи, що не буде більше суворого контролю і боку мамусі, готувалися до приїзду бабці під кодовим прізвиськом "божий одуванчик".
Робота кипіла. Народ днював і ночував в офісі. І ось роботу закінчено. Втомлена команда, прогнавши контрольний раз програм} в комп'ютері, лишилася задоволена. І. похитуючись від утоми, співробітники повиходили зі своїх кабінетів і всі разом завалили у вантажний ліфт. Шеф натиснув! на кнопку "Г", і ліфт поїхав униз. Народ був настільки загальмованим від переробленої роботи, що не відразу запримітив, що ліфт занадто довго їде. Спершу всі подумали, що це їм тільки здалося. Тобто те, що ліфт надто довго спускається. Потім, наморщивши лоби, всі сконцентрувалися на їзді. Потім почали переглядатися, шукаючи в очах один одного помилковість свого припущення. Однак замість цього вони знаходили там іще глибший неспокій і страх. Першою закричала Свєтка. її жах передався всім іншим. Ліфт набирав швидкість і летів у якусь прірву. Світло зникло. Жінки стали чіплятися нігтями за чоловіків, однак від цього ліфт не стишив своєї швидкості. Заклало вуха і нудило, як у літаку. Марго подумала: "Зараз мене виверне". Однак у цей момент ліфт різко спинився і відкрив двері. Публіка приходила в себе після цільного падіння і звикала до різкого світла, що линуло іззовні. Першою вирвалася з ліфта Свєтка і моментально зникла в пучку світла. Марю загородила вихід грудьми: "Стоп! Не йдімо туди. Тисність кнопку!" Хтось хапливо і нервово став натискати на кнопки, проте ліфт не слухався. Зате світло проникло досередини і стало обкутувати всіх і ви-І я гати з ліфта. Ноги зробилися ватяними, а тіло нерухомим, неначе в наркозі. Якийсь масивний пилосос усмоктував їх в якийсь інший простір. Линув хоровий спів з посиленими альтами. Було легко і приємно. Хотілося ще і ще перебувати в цьому стані. Однак за деякий час до божественного хору почало долучатися вороняче каркання. Спершу його можна було чути, лише напруживши вухо. Потім каркання стало заглушувати хор і нарешті хор] зовсім змовк.
Марго опинилася серед степу. Каркало вороння. Хотілося пити. Нещадно палило сонце. Марго] підвела голову і побачила, як цвіте степ. Що таке?! Щось заважає. Каркання? Спрага? Боже, як хочеться пити. Пити! Пити! Чому це каркання таке гнітюче? Що робити? Йти шукати воду? Марго спробувала піднятися, але відчула якусь важкість і гострий біль у нозі. Нахилилася до ноги. А це що таке на нозі були сап'янці. Роздивляючись їх, вона почула, як на шиї заторохкотіли коралі з дукатами.
"Я знову тут!'" - подумала Марго. їй захотілося підвестися, проте нагадав про себе біль у нозі! Марго почала роззувати її, і тільки тут вона зрозуміла, що їй справді заважало. Це був живіт.
"Боже, я вагітна!" Вона їх промовила вголос -1 ці суто жіночі слова. Жоден чоловік ніколи не промовить цих слів. Жоден чоловік ніколи не відчуб того, що відчуває жінка, усвідомивши, що вона вагітна. Бог обділив чоловіків цілим спектром фізіологічних і духовних відчуттів. За що Бог позбавив права власним тілом і душею сприйняти енергетик! і таїнство зародження і народження нового життя Марго сповнилася жалістю до колись ненависного чоловічою племені. Як це можна прожити життя щомісячно не оновлюючи кров? Як жити зі старою кров'ю? Як можна прожити життя, не зрозумівши одного дня, що твоя кров - уже не лише твоя крон. ;І й кров нової істоти, яку ти носиш, годуєш, зрощуєш у собі?
- -Я вагітна! - закричала Марго на повний голос. Нею заволодів цілий згусток почуттів, які не можна розкласти на поняття "щастя", "страх", "спокій", "тривога". Новина "Я вагітна!" блискавкою облетіла кожну клітинку тіла і мозку. І Марго вмить стала зовсім іншою. Вона зачаровано роздивлялася свій живіт і лагідно погладжувала його рукою. Це може зрозуміти тільки жінка. Світ перевертається. Все, що вчора здавалося важливим, сьогодні виявляється безглуздям. Те. що вчора вважалося багатством, сьогодні перетворилося на сміття. Те, що вчора вабило, сьогодні видається абсолютним несмаком. Те, що вчора боліло, сьогодні не тривожить. Те, що вчора було поза кадром, стає найсуттєвішим. Як жаль чоловіків, які ніколи не начать на власні очі, як світ повертається з ніг на І олову, а продовжують жити у своєму світі "догори ногами"!
