Оголений нерв - Талан Світлана (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .TXT) 📗
Обов’язково прийде на зустріч із другом Яків. Він добряк і такий кумедний. Яшка навчався в паралельному класі й пристав до їхньої компанії десь у п’ятому чи шостому класі. Волосся руде аж жовте, як розквітлий сонях, проте зовнішність хлопця рятували зовсім не руді брови та вії. Яшка, кремезний, високого зросту, працював де міг, але подовгу не затримувався на жодній роботі. І не тому, що був ледащо, — він просто був невдахою. І з дівчатами у нього не клеїлося. Ще зі школи він був об’єктом для кпинів. Коли хлопці подорослішали, жартували вже обережніше, щоб не образити, бо Яшка на ділі довів свою відданість.
Хто там далі? Іван, син подруги матері, тітки Аліси. Він на два роки молодший за Геннадія і, можливо б, ніколи не прибився до їхнього берега, якби не дружили його мати та тітка Аліса, яка частенько до них приходила разом із сином. Поступово хлопці здружилися, у них з’явилися спільні інтереси. Івана друзі жартома називали «бізнесмен», бо він, як і вся їх родина, був підприємцем.
Денис — найстарший у їхній компанії, йому тридцять років, має родину, двох діточок. Колись його батьки, кримські татари, переїхали з Криму в Сєвєродонецьк і пустили тут корені. Денис часто повторював, що він татарин, хоча й народився вже в Україні. Він мав мікроавтобус, власне житло і металевий контейнер на ринку, де за будь-якої погоди торгував поливними шлангами та електроінструментами. Іноді він казав друзям: «Це ви ледарюги, бо не маєте дітей і не поспішаєте одружуватися, а я вже все встиг: і одружитися, і дітей настругати, тож повинен працювати, не покладаючи рук: за себе, дружину, за одну дитину, за другу, а, можливо, й третю». Друзі часто зустрічалися з Денисом, бо кожен із них ходив на базар скуплятися й обов’язково забігав перекинутися слівцем чи випити разом каву. Він був не лише найстаршим, а й більш розсудливим, можливо, навіть мудрішим. Кожен із хлопців хоч раз та й кинув йому щось на кшталт того, що доживемо до твоїх років — теж розуму наберемося.
Антон — ровесник Геннадія, хоча навчався в іншій школі, проте жив у будинку навпроти, тож, можна сказати, що їх здружив двір. Відслуживши в армії, він вступив до юридичного на заочне відділення й одразу почав працювати у міліції. Спочатку патрулював вулиці, потім пішов на підвищення. Друзі жартували, що скоро можна грабувати банк і їм нічого за це не буде, мовляв, є свої «зв’язки» у ментівці, Антон «відмаже».
Никон, або Нік. Можна і Китаєць. Неординарна, цікава, непередбачувана особистість. З ним хлопці познайомилися в спортзалі, їх здружив спорт. Усі друзі вже не один рік знаходили час двічі на тиждень ходити на заняття в тренажерний зал. Батько Ніка обіймав високу посаду начальника служби охорони великого підприємства в Лисичанську. Батьки хлопця розлучилися, і кілька років Никон жив з батьком, який дуже любив свого сина й надмірно ним опікувався. На вісімнадцятиріччя Никон отримав від батька подарунок — однокімнатну квартиру в сусідньому Сєвєродонецьку. Мати підкинула грошенят на меблі, тож Никон зайняв серед друзів чи не найвигідніше положення, бо, окрім Дениса, якому придбали житло в складчину родичі з його боку та з боку дружини, ніхто не мав заповітних квадратних метрів. Хтось жив з батьками, хтось винаймав житло.
До статків сина батько додав китайський джип «ксинкай», і вже від автівки Никону дісталося прізвисько Китаєць. Не сказати, що Никон був у захваті від такого подарунка. Автівка темно-зеленого кольору була не нова, але в досить доброму стані. Батько Ніка добре знав, що син мріє про «хонду», але сказав: «Ти ще не доріс до «хонди», а ця теж дуже на неї схожа».
Нік тямив у комп’ютерах та різних програмах, а ще займався ремонтом мобільників і планшетів. Никон мав великі плани на майбутнє. Він вирішив самотужки придбати омріяну «хонду», але згодом. Першочерговим завданням для Ніка було організувати свій реп-гурт. Він написав і виконував уже багато пісень, але цього йому здалося замало. Никон знайшов однодумців, виконавців та музикантів, які в складчину придбали музичні інструменти. Гурт під назвою «Нік» проводив репетиції в порожньому підвалі гуртожитку. Хлопці виступали на місцевих святах, дали кілька безкоштовних концертів для молоді, й одразу ж на них звалилася слава. Але то був успіх на місцевому рівні, а Нік мріяв стати відомим реп-музикантом та виконавцем.
Нік не був писаним красенем, але його голена голова, реперська бейсболка з прямим козирком, широкі штани з заниженою талією і безліччю накладних кишень, мішкуваті яскраві футболки та балахони — все притягало до нього увагу дівчат. Він не мав з ними довготривалих стосунків, і лише зараз Геннадій подумав, що не знає, чи то у друга не складалося з подругами, чи справа в його легковажності. Здавалося, що Нік нічого не робить, лише здатен на жарти і катання на автівці, але він встигав робити за добу стільки справ, що іншому знадобився би принаймні тиждень. Можливо, він усе встигав, бо робив це з усмішкою? І взагалі, Нік був душею компанії і мав ту невидиму силу, яка притягає людей.
Льоня, Антон, Никон, Яшка, Денис, Іван та він, Генка, — семеро нерозлучних друзів, які могли покластися один на одного і вдень, і вночі. Усі такі різні, але вже багато років разом, і їхня дружба пройшла випробування часом. Вони зустрічалися в спортзалі, у когось вдома, частенько на дачі у Геннадія, любили ходити з ночівлею на рибалку. Кашу або юшку завжди варила Уля. У суто чоловічій компанії вона була єдиною дівчиною. Все почалося з підліткового віку, коли хлопці почали збиратися вечорами у дворі, щоб потай від батьків викурити цигарку, спробувати на смак пиво чи просто потусуватися своєю компанією. Їй було років чотирнадцять, коли вона приєдналася до їхніх посиденьок. Уля приходила, сідала десь збоку і мовчала. Спершу її проганяли, бо нема чого слухати хлопчачі розмови. Вона відходила і сідала неподалік. Іноді вона діставала тоненьку жіночу цигарку і мовчки нею пихкала. Коли хлопці звикли до її мовчазної присутності, вона поступово, але наполегливо почала освоювати територію, наближаючись до компанії. У неї було дивовижне терпіння. Напевно, з півроку знадобилося дівчині, щоб хлопці дозволили їй встрявати у їхні розмови. Взагалі, вона була мовчазна, зовсім не схожа на тих дівчат, які прагнуть за будь-яку ціну опинитися в центрі уваги. Згодом Уля почала приходити до хлопців із блокнотом та олівцем. Вона сідала збоку і робила замальовки. Іноді Уля відривала листок і дарувала портрет моделі.
Дівчина завжди вдягала джинси, носила чоловічі светрики і навіть коротко стригла волосся. Негласно Уля була прийнята до хлопчачої команди тоді, коли пішла з ними в тир постріляти й обійшла їх усіх разом узятих.
— Так нечесно, — зауважив ображений Денис. До цього він вважався найкращим серед них стрілком. — Ти добре малюєш, тому попадаєш у ціль без промаху.
— Бери, — Уля простягла йому блокнот, — малюй, стрілятимеш влучніше.
Денис почервонів, але Уля була така зворушлива у своїй простоті, що всі розсміялися.
— Здаюсь! — Денис підняв руки. — Ти найкращий стрілок!
Дівчина так прижилася у їхньому колективі, що могла вільно спілкуватися. Коли вони по-чоловічому в розмову вставляли міцне слівце (як без цього?), Уля не робила зауважень, не затикала пальцями вуха — вона стала справжнім товаришем.
Чотири роки тому сталася подія, яка назавжди приєднала Улю до хлопчачої групи. На вихідні вирішили поїхати відпочити у Слов’янськ на солоні озера. Ввечері біля багаття гріли руки та розмовляли про щось несуттєве. Тоді Геннадій запропонував чимось скріпити їхню дружбу.
— Ми ж не діти, щоб різати долоні і скріпляти дружбу власною кров’ю, — скептично посміхнувся Денис, підкидаючи поліно у вогнище. — Втім, якщо хтось із нас ще залишився в підлітковому віці, можу знайти ножичок.
Тоді наймолодшому, Ніку, було сімнадцять, решті по вісімнадцять, тож Никон зрозумів натяк.
— Якщо камінь у мій город, — без зла обізвався він, — то я не збираюся різати руки. Але потрібно подумати над ідеєю Геника.
— Можемо розпалити люльку миру, — запропонував Яків й одразу зрозумів, що бовкнув нісенітницю.
