Дівчинка на кулі - Слоньовська Ольга (мир бесплатных книг txt) 📗
Та здаватися я не збиралася, загупала кулаками в двері й закричала:
— Дев’ятої ще нема! Мене зареєстровано! Ось мій листок абітурієнта! Ви не маєте права не впускати! Я зараз викличу міліцію!
Замок клацнув ще раз, і дві викладачки перелякано виглянули з-за ледве прочинених дверей. Третя, як я таки встигла помітити у шпарку, вже писала крейдою на дошці тему першого твору, але полишила свою роботу й також підійшла до дверей. Серед екзаменаційної комісії ця третя (а власне, саме вона безсовісно й зачинила переді мною двері — хоч не могла не бачити, що мені залишилося зробити всього три-чотири кроки, щоби встигнути переступити поріг у зал вчасно) виявилася найважливішою особою — навіть, як згодом з’ясувалося, членом інститутського партійного комітету.
— Прийдете наступного року, — твердо сказала вона.
— Я не винна, що поїзд запізнився!
— Це для нас не має жодного значення! Ви не встигли до дев’ятої години зайти в аудиторію.
— Тому що ви переді мною зачинили двері!
— До побачення!
— Я буду писати твір! Я маю право…
— Ви хочете сказати, що ви мали право. Зараз ніякого права у вас уже нема!
Викладачка втретє зачинила двері на замок. Та я продовжувала гупати кулаками, доки обнадійливо не клацнуло знову. Двері вкотре відчинилися, і з них вискочила руда жінка середніх літ, твердо підперши їх плечима вже ззовні:
— Ви заважаєте абітурієнтам писати екзамен. Вас зараз міліція забере!
— А я, як бачите, якраз і чекаю міліції! Вона забере не тільки мене, а й вас і ту вчительку, яка зумисно зачинила переді мною двері, хоч до дев’ятої була ще ціла хвилина часу.
— У міністерському розпорядженні сказано…
— Ось-ось, я напишу про допущені вами порушення в міністерство!
— Заспокойтеся. Їдьте додому, так буде краще і для вас, і для нас. Приїдете через рік знову, і… уже запізнюватися не будете!
— А хто бачив, що я запізнилася? Це ваша комісія порушила правила! Якби я насправді запізнилася, мій листок абітурієнта ніхто не зареєстрував би! А тут, бачите, відмітка, номер, підпис! І про ніяке запізнення ні слова!
Безпорадно розвівши руками, викладачка зникла за дверима, але замість неї вийшла інша, огрядна, розпелехана й чомусь дуже зніяковіла.
— Розумієте, теми вже написані на дошці. Отже, вам вони заздалегідь відомі. Ми не можемо дозволити вам писати твори, до яких ви могли встигнути підготувати шпаргалку.
— Яку шпаргалку? У мене в житті ніколи не було ніяких шпаргалок! Та й не могла я прочитати теми творів через зачинені двері! Й зараз найменшої уяви не маю, які твори пишуть ті вступники, яких ви впустили всередину!
— Їдьте додому. Наступного року напишете твір і вступите. Що вам дасть, що ви чотири години безрезультатно простоїте під цими дверима?
— Можливість скаржитися! Якщо я піду звідси, ви скажете, що я взагалі не з’явилася. А так абітурієнти будуть виходити, будуть мене бачити, й ті, котрим ви поставите за твір «двійки», вже завтра стануть на мій бік! А до того часу я звернуся в міліцію, напишу листа в міністерство! Приїде перевірка і…
— Ви — шантажистка!
— А ви — порушуєте закон!
— О-о-о! — застогнала викладачка і щезла за дверима.
За мить з аудиторії вибігли всі три екзаменаторки.
— Ти з якої школи, така мудра? — із неприхованою злістю в голосі спитала руда.
Я назвала свою школу й додала, що цього року стала призером республіканської олімпіади, а велику добірку моїх віршів на початку червня надрукувала обласна газета.
— Почекай тут.
— Але не гупай кулаками у двері! Люди твір пишуть!
— Ми мусимо порадитися, що з тобою робити.
Радилися викладачі добру годину, очевидно, сподіваючись, що я не витримаю і таки вступлюся з-під дверей ще до того часу, як вони щось вирішать. Чесно кажучи, мені дійсно хотілося піти. На край світу. Бо поки гупаєш кулаками й ногами у двері — це одне, а коли чекаєш, опустивши голову й не маєш ніякого права заявляти, що ти є, що нікуди з-під дверей не ділася — це зовсім інше.
Нарешті всі три викладачки вийшли за поріг аудиторії.
— Якщо чесно, то ми просто не знаємо, що з тобою робити, — мовила нервова.
— І так зле, й так недобре, — додала огрядна. — Порушення все одно явне. Підніми спідницю, чи не підшила зсередини шпаргалок!
Я слухняно задерла поділ плаття.
— У якомусь іншому місці також не маєш нічого забороненого?
— Звідки? — великі, як горох, сльози покотилися мені по обличчю.
— А може, таки підемо на уступки цій дитині з такими гарними бантами в косах? — мовила огрядна. — Вона вже так наплакалася під дверима…
— Ми чинимо грубе порушення! Хіба що на вашу особисту відповідальність, колего! — підібрала тонкі губи нервова. — До того ж майже година часу втрачена. Ще на одну годину ми мусимо цю абітурієнтку оштрафувати — за її запізнення. Отже, писати твір їй доведеться лише дві години. І я стоятиму поряд, щоб ні в кого не виникло жодних підозр, що вона списувала.
— Ти погоджуєшся на такі умови? — спитала розпелехана й досі зніяковіла.
— Дякую, — прошепотіла я у відповідь.
Поки я підписувала «сорочку» твору — титульний листок, який потім знімали, і на ньому й на тому, де вже, власне, починався твір, вписували певний шифр, — перевіряючі не мали права знати прізвища абітурієнта — у мене дрібно тремтіли пальці. Я знала, що треба терміново пригадати всі настанови Володимира Романовича й не зробити жодної похибки. Значить, спочатку слід дуже уважно прочитати всі теми. До вільної краще не братися. Хіба на крайній випадок. Отже, перша: «Атеїстичні мотиви у творчості Тараса Шевченка». З пляжу! Друга: «Образи комсомольців і комуністів у романі О. Гончара „Прапороносці“». Можна писати! Третя: «Образ Леніна в радянському мистецтві та ліриці українських поетів XX століття». Дурниці!
Спокійно. Тепер годиться уважно прочитати обрану тему тричі й подумати, чого саме ця тема вимагає. Володимир Романович розповідав, як один з його найкращих учнів зачепився зором за назву п’єси «Наталка Полтавка» й узявся розкривати образ коханої дівчини Петра-бурлаки, не звернувши увагу, що тема звучала «Народність „Наталки Полтавки“ Івана Котляревського» і передбачала зовсім інший ракурс висвітлення.
Тихо-тихо-тихо! Роман «Прапороносці». Комсомольці і комуністи. Вузлові образи: майор Воронцов, Юрій Брянський, Євген Черниш, Шура Ясногорська, Хома Хаєцький. Ні, про Хому Хаєцького не треба. Він позапартійний кумедний сільський дядько. Воєнні події, подвиги, моральні критерії. Правильно скласти план. Епіграф писати не варто — його відсутність на оцінку не впливає.
Я впораюся! Уже беруся до роботи Я впораюся. Пишу, пишу, пишу. Я впора… Але ж у мене тільки дві години часу! Ой, уже тільки година й двадцять хвилин.
Три речення вступу. Актуальність теми війни в нашій літературі. Переможна місія армії СРСР. Визволення Європи від фашистської чуми. Є! П’ять речень висновків. Моє ставлення до непоправних воєнних втрат. Оцінка моральної настанови майора Воронцова: «Лебідь бачить лише своє озеречко». Оцінка подвигу Брянського, трагічна загибель Шури Ясногорської вже після підписання Німеччиною капітуляції. Зроблено. Цього для чернетки предостатньо! Її не перевіряють, але на ній мусить бути хоч щось написано — без цього письмовий екзамен не зараховують. Твір мені прийдеться писати відразу на чистовику, бо можу не встигнути. Писати треба дуже уважно — кожна помарка вважається помилкою.
Нервова викладачка стояла поруч мого столу непорушно, як сьогодні хіба що завмирає тілоохоронець біля президента, коли той спілкується з народом. Я шкірою відчувала: вона читає слова, які ще тільки з’являються на світ із-під мого пера, й це мені не було приємно. Кілька разів я таки оберталася і глипала їй у вічі, сподіваючись, що мої рухи й погляд примусять її дивитися бодай на дошку чи на інших абітурієнтів. Але щоразу чула строге зауваження:
— Не крутіться! Пишіть! Не підводьте очей від свого твору, бо заберу екзаменаційний листок і вижену!
