Замість крові - Поваляева Светлана (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗
Між іншим, наша творча група, що завзято хлюпалася у досить-таки прохолодних хвильках Азовського моря, - вів далі вже чоловічий голос, який видався мені знайомим (ну звісно, котрийсь з наших піплів), та якого я так і не ідентифікував до самого кінця програми, - просто перед міською набережною, чинила разючий контраст флеґматичним бердянцям, яким і на думку не спало б купатись о такій порі. А до того, аби виїхати кудись-то хіба до Москви по цигарки чи до Запоріжжя по харчі. Такі мізерні потреби місцевих трудящих породжують катастрофічну ситуацію на залізниці: взимку тут курсують лише три потяги: до Москви, Запоріжжя та Дніпропетровська, та й то не щодня. До речі, недоречно користуючись нагодою, віншуємо провідників сьомого штабного вагона пасажирського потяга «Бердянськ - Дніпропетровськ», де ми поцупили вночі вогнегасник й безуспішно намагалися запхати його в унітаз, заливши піною все довкола, включно з шибою, та міліцію містечка Чаплінка з Днем пожежника пісенькою «Роллінґів» «Суміш емоцій»…
«Суміші емоцій» («Mixed Emotion», якщо бути точним) Rolling Stones до моєї «суміші» було, м’яко кажучи, далеко, та й взагалі, я більше люблю Цепелінів… Я не розумів, що за фіґню ці двоє женуть в ефірі… Я не розумів, що з моїм організмом: ґвинт - не галюциноген! Я не знав, який з варіантів гірший: через Джанніс мене вже глючить на радіо під первітіном, чи Джанніс насправді розповідає по радіо про Бердянськ разом зі своїм черговим бойфрендом! Шляхова дупа, полишена Шляхобогом, у вигляді СМТ Токмак - місто однієї вулиці… напевно, саме нею вони й перлися на трасу, і це переповнює мене зловтіхою, яка приховує заздрість та біль.
Будучи одним з важливих курортних центрів України, Бердянськ є ще й досить крупним промисловим центром реґіону. І - поза тим - залишається, за останніми даними Державної Екологічної Комісії, найчистішим в екологічному сенсі містом. Пояснюється цей неймовірний факт дуже просто: всі гіганти промислової індустрії міста Бердянськ на сьогодні перебувають у безстроковому відпочинку. - (Він.)
А бердянці на хвилі безробіття та паливної кризи полюбляють рішуче й масово заперечувати певні сталі судження світової громадськості щодо їхнього рідного міста. Так, наприклад, коли «Камсамольская правда» на цілу передовицю винесла статтю про відсутність у місті Бердянськ Народного Руху та, натомість, присутність досі на центральній площі міста пам’ятника Дорогому Вождю пролетаріята, бердянці відреагували миттєво: місцева філія Руху виникла вже за тиждень! Щоправда, пам’ятника вождю наразі не демонтували…
З огляду на вказану тенденцію до миттєвих реакцій на закиди преси, ми не наважуємося надати інформацію стосовно вживання бердянцями наркотичних речовин, і сподіваємося, що цнотливі бердянці не чули нашої попередньої передачі, присвяченої, як ви, напевне, пам’ятаєте, наркоманії, її діточкам та квіточкам… - спотвореним радіоефіром голосом вуркотить Джанніс… Тоді ще радійним дєвачкам не встигли клонувати голоси й інтонації телефонних давалок, які штучно кінчають у слухавку згідно із робочим графіком й тарифами оплати.
…а для бердянської міліції щойно заспівали Стінґ та Нейл Янґ.
А ще у Бердянську є визначним соняшникове насіння. Воно тут - скрізь. Його споживає все місто, певне відшкодовуючи цим постійну нестачу в продажу харчових продуктів та пива, яке, втім, є тут досить дешевим - дві тисячі дев’ятсот купоно-карбованців.
Ті, хто вперше потрапляє на центральний бердянський пляж, дивується щільному килимові лушпайок по всьому узбережжю. Є припущення, що їх сюди приносить вітер, але ми на власні очі бачили, як насіння величезними торбами продає на базарі знезробочений бердянський пролетаріят. На жаль, пісню про розповсюджувачів насіння на полицях нашої фонотеки ми не знайшли, тому слухайте знову улюбленця «Сьомого клапану» Тома Вейтса з піснею про розповсюджувачів морозива, що так і називається - «Морозивник»… - Tom Waits, «Ice Cream Man».
«Дався їм той Вейтс!» - думав я, шаленіючи від усієї прутні, яка відбувалася в ефірі, в мені, зі мною, довкола мене, - в моєму так званому «життю»: «От іще, блін, притичина!».
Екзотичні звички корінних бердянців дивують не лише заїжджих курортників, але й їх самих. Як ми вже говорили, лузання насіння є панівним ритуалом в житті абориґенів. Зокрема, найвищим проявом джентльменства вважається при купівлі насіння пересипати його до кишені й повернути газетяний кулик розповсюджувачу. А тим, хто захоплюється лузанням насіння в сутінках та хотів би присісти біля ватри, сентиментальні бердянці потихеньку підкладають під дупу пласке гаряче каміння, внаслідок чого розчулені курортники біжать, розсипаючи насіння, аж до лінії буйків… І найдоречнішим видається нам розважатися в такий спосіб під «Ala bama song», The Doors в обробці оркестра під керівництвом Курта Вейдля.
Чорт! Я знаю цю касету! Я переконаний, що іншого джерела існувати просто не може - досить рідкісний запис. Це касета Андерсена (якість запису, до речі, жахлива), яку він подарував мені разом із якимось піратським зальником першого альбому Element of Crime. А я, зрозуміло, віддав касети Джанніс. Я майже розчулився: люди почують незвичні штуки… Але краще б вони все-таки йшли до кінця в питанні виховування мас і крутили хоча б і той самий Element of Crime або King Crimson, або Shocking Blue, або Gentle Giants, чи Лу Ріда, ну, врешті-решт, Tirex, Іґґі Попа, Армстронґа, Live In A Matrix amp; Jefferson Airplane, Cannet Heat, Sioxie amp; the Banshees, Майлза Девіса чи Майка Олдфілда (якого, між іншим, я терпіти не можу), Creedence Clearwater Reviaval, Jimmy Hendrix, Jaco Pastorius або the Modern Jazz Quartet, Joan Baez, Iron Butterfly, Cranberries, Niko, Ten Years After, ZZ Top, Dead Can Dance (і все це, геть усе до останнього звуку - невимовно жахливо записане, десятки разів перезаписане з таких самих палених касет на стареньких домашніх «Маяках», але річ не в цьому, ясний болт not a question, ітеде, і стільки щастя, і здатність ЧУТИ МУЗИКУ НІЧОГО КРІМ МУЗИКИ ВМИРАТИ ЛІТАТИ І ЖИТИ УСЛУХАТИСЯ ДО…), Anthrax, Bjork, Інштурцн, про всяк випадок (коли очі вибалушені ґвинтом, і з них летять іскри, немов від електрозварювання), та мало кого ще з незбагненної мішанини наших уподобань в стилі «все, що Бог дав - все у торбу»… Наприклад, Red Hot Chili Peppers або Jethro Tull, дві геть несумісні команди, разом з якими у мене в житті неодмінно виникає якась прикольна й весела чортівня, та які обидві у повному складі з’являлися мені уві сні. При чому Jethro Tull постали точнісінько, як на обкладинці альбому This Was після того, як їх усіх я вирив із землі парку КПІ біля Хімкорпусу, піднявши надгробок з написом «Jethro Tull», ну просто як у фільмі жахів, тільки зі світлою енергетикою, й усі чуваки щось мені віщали, несли якусь пургу і прогружали в тому вікопомному сні… а в Перців я був присутній на репетиції, уві сні, ясна річ, й усе чомусь закінчилося п’яною бійкою із супутнім розтрощуванням ґітар, комбіків та барабанів… а ще можна було би втулити масам різних там кельтів, Річі Блекмора (щоб знали, як не треба писати музику, шерше ля фам, і таке інше), якесь етнічне чортовиння, усіляких ескімосів з варґанами, чи зовсім диких негрів… Дивна річ: ми ніколи не замислюємося над тим, що таке подарунок! Ніколи не спаде нам на думку ретельно відстежувати ставлення людини до її особистих речей, замислюватися, чи охайно вона користається пилосмоком і чи за призначенням використовує клей. Натомість, за речами, які ми даруємо, стежимо надто ревно та пильно й часто дуже ображаємося, навіть обурюємося, коли помічаємо недбале ставлення до подарунка, що, за ідеєю, вже є чужою власністю й не має до нас жодного стосунку.
Але найсентиментальнішу частину населення складає місцева трешова тусівка, яка, слухаючи та співаючи «Нірвану» біля багаття, відбирає для курортників найбільш роз- печені камінці.
