Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать полную версию книги txt) 📗
— Дуже приємно, — Руна приязно посміхнулась Мармурі і запропонувала: — Наташо, давайте ми з вами відійдемо, попліткуємо про своє. Бо я так розумію, чоловікам треба поспілкуватись.
— Ти така здогадлива, — підтримав її ініціативу Пітер.
— Ти ж сам кажеш, що я донька відьми, — багатозначна посмішка Руни викликала б заздрість не в одної з професійних акторок.
Коли дівчата відійшли, Лавр спитав:
— Це і є твоя Руна?
— Вона.
— Розкішна дама. Вітаю.
— Твоя теж нівроку. Молода та рання… Ти був знайомий з адвокатом, чи просто так гуляєш?
— Моя мати колись працювала в Генеральній прокуратурі під керівництвом його батька. Майже десять років вони разом пропрацювали. Леонтій Максимович у ті часи бував у нас в гостях. Величний був старий, сивий, доглянутий. Дорогі італійські костюми носив, шовкові краватки, перстень з діамантом… До речі, Пітере, а тобі відомі якісь подробиці? Як воно там сталось із Тимофієм Леонтійовичем?
— Вони загинули в автокатастрофі. BMW пана Закусила на великій швидкості зіткнулось з КрАЗом. Зі здоровенним таким самоскидом. Той ішов зустрічною, а «беха» раптом вискочила на зустрічну прямо перед ним. Шофер самоскиду нічого не встиг зробити. Трасова експертиза це підтвердила. Вони загинули миттєво, двигун проїхав салоном, усе там на фарш перетовк. У ДАІ кажуть, що адвокат або заснув за кермом, або в нього стався серцевий напад. Така основна версія слідства. І, здається, інших версій не передбачається.
— Ти вважаєш, що це випадковість? — Лавр уважно подивився на Пітера.
— Я не знаю, Лавре, що саме вважати випадковістю, а що закономірністю. Це, так би мовити, питання філософське і залежить переважно від світогляду і способу мислення. А якщо ти мене питаєш, чи не доклались ми до цієї аварії, то я тобі відповім: ні, не доклались, жодним боком.
— Питань більше не маю. Отже, джерело зла знешкоджене без зовнішнього втручання. Нехай так і буде. Слава Богу… Може, закличемо наших дам?
— Я не проти. Я навіть не проти випити з вами по келиху свіжого бочкового за упокій душі новопреставленого Тимофія Закусила.
— Брата, упокоєного на Вічному Сході?
— Ні, просто Тимофія Закусила.
— Чи жерця Дрона?
— А ти звідки знаєш?
— У нас є свої джерела, Пітере.
— І це правильно, — підсумував Костиганов. — Знання, Лавре, це та ще сила.
Коли Мармура з Руною відійшли «попліткувати про своє», жриця без вступу запитала:
— Ти посвячена?
— Що? — не зрозуміла Мармура.
— Я відчуваю в тобі родову прихильність Богині, — Руна ніжно доторкнулась до оголеного плеча дівчини. — Тебе вже посвятили у жриці?
— Звідки ти знаєш про родову прихильність? — погляд Мармури пройшов обличчям Руни, затримався на її чуттєвих губах і ковзнув нижче, туди, де у відкритому декольте гордо мешкали груди жриці. Зграбні, великі, рівномірно вкриті латунною засмагою.
— Я відчуваю спадкових жриць, — Руна оцінила Мармурин погляд і ледь помітно кивнула. — Я сама спадкова.
— Мені казали, що жриця в мені спить. Що її ще треба розбудити.
— Є особливий ритуал пробудження. Він називається Ритуалом Ведмедиці. Мені доручені його слова і дії.
— І що з того?
— Я проведу Ритуал Ведмедиці і висвячу тебе у жриці. Якщо ти, звісно, не проти отримати силу Акуна через моє тіло, — Руна поправила перекручену бретельку на плечі Мармури. — Ти ж не проти?
— Я не знаю.
— Подумай. Ти дуже гарна, Наташо, — Руна склала губи, ніби для поцілунку. — І ти правильно робиш, що не одягаєш під це плаття білизни.
— Добре, я подумаю, — Мармура хитро примружилась. — Ти теж гарна кицька.
Ані Грінченко з Костигановим, ані їхні подружки не зауважили, що за ними спостерігають. Командор і брат Ігор стояли на перехресті алей і дивились, як обидві пари з'єднались у єдину компанію і рушили до виходу з кладовища. Напевне, Пітер розповідав компанії щось веселе, тому що Лавр і дівчата голосно засміялись. На них почали звертати увагу.
«Сміх відганяє могильні тіні», — згадав Командор рядок з давньої шотландської поеми.
— Так ти кажеш, що ця Руна перспективна дівчина? — запитав у нього брат Ігор.
— Знаючі люди кажуть, що за кілька років вона може стати Старшою у своєму ковені. Вона харизматичніша і розумніша за своїх конкуренток.
— А що ще кажуть ті знаючі люди?
— Що ми на правильному шляху, брате, — Командор поплескав брата Ігоря по плечу. — Нас чекають великі, але вдячні справи.
— Сподіваюсь… Ти вже розповів Пітерові про наші плани?
— Так, у нас з ним відбулась попередня розмова. Але він і чути не хоче про висвячення в жерці. Каже, що органічно не сприймає поганства.
— Сьогодні не сприймає, а завтра, може, й сприйме, — сказав брат Ігор тоном людини, яка бачила не одну корінну трансформацію людських переконань. — Це ж лише питання часу. Якщо я не помиляюсь, жриця Руна має засоби для того, щоби переконувати чоловіків.
— Ще б пак! — хмикнув Командор. — Така сексі! З таким тілом можна переконати навіть журі на «Міс Всесвіту».
— Тіло… — промовив собі під ніс брат Ігор. — І чому це все знов і знов впирається у тіло?
Пес прийшов до неї і сів біля ніг.
— Привіт, собацюро!
— І тобі привіт, Космічна Мавпо.
— Це ти мене врятував?
— Така в тебе карма.
— Я ж, здається, вже казала тобі, що не вірю в карму.
— Від твоїх переконань нічого не залежить. Так само, як і від переконань інших людей. Хто має побачити Алькор, той його побачить.
— Знову ти про своє. Подобається діставати напівмертву жінку?
— Я прийшов попрощатись.
— Усе так погано?
— Ні, навпаки. Ти на шляху до одужання. За кілька годин ти вийдеш з коми.
— З коми до тюрми?
— Твоя донька буде щасливішою за тебе.
— Вона народиться в тюремній лікарні. У грьобаній тюремній дірі. А потім інтернат і сирітське життя. Як і в мене. Все по новому колу.
— У неї буде більше можливостей. Ти віддала частину родового боргу.
— Я не вбила ту суку. Не помстилась за Головастика.
— Тіло Карни мертве. Планам її Богині не судилося збутись. Частково завдяки тобі.
— Ну й добре, що не збулось. А ти ще кажеш, що від мене нічого не залежить. Значить, таки залежить… Прощавай, собацюро!
— Прощавай і ти, Космічна Мавпо.
Івано-Франківськ, 2010 рік
Примітки (до електронної версії)
Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 7: А якби щось подібне працівник наважився висловити уголос, то до кінця перебування в агентстві його записали би до галімого розряду («ботаників» =>) «ботаніків», а саме перебування було б недовгим.
Стор. 13: Зазнавши (карьєрного =>) кар'єрного краху, він уперше прийшов з роботи без краватки.
Стор. 14: Як і Мармура, Беконті жила в нетрях промислового району, але якось так склалося, що вона (тусовала =>) тусувала у старшій компанії, де дівчата не повинні були відмовляти хлопцям.
Стор. 18: Вже добігаючи до живоплоту, вона почула: «Туди! Хапай!» і (нирнула =>) пірнула у зарості.
Стор. 19: Мармура ледве протиснулась, (обдираючі =>) обдираючи лікті й коліна, під іржавим черевом величезної цистерни.
Стор. 28: На картині було зображено два десятки чоловіків у чорних костюмах і червоно-білих (фартуках =>) фартухах.
Стор. 38: Мисливський ніж, штук двадцять патронів, (чехол =>) чохол, дві банки з пінкою, йоршики…
Стор. 43: Беконті заклично облизала губи, провела руками по (грудям і стегнам =>) грудях і стегнах, ніби підкреслюючи їхню досконалість, а потім запитала…
