Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин (бесплатные версии книг TXT) 📗
— Я думаю, що вона лесбуха, — сказав Жирко, коли вони проходили повз обвитий плющем Олд-Вікеридж, що стояв у затінку сосни.
— Твоя стара? — перепитав неуважно Ендрю, заглиблений у власні думки.
— Шо?! — гаркнув Жирко, й Ендрю побачив на його обличчі непідробне обурення. — Яка, блін, стара? Суквіндер Джаванда.
— А, ну, так. Ясно.
Ендрю засміявся, і Жирко після деякої паузи теж.
Автобус до Ярвіла був переповнений. Замість того, щоб зайняти за звичкою одразу по два місця, Ендрю й Жирко були змушені сидіти поруч. Коли вони їхали вулицею Надії, Ендрю роззирнувся, але вуличка була безлюдна. Він так і не бачив Ґаю поза школою, відколи вони домовилися про суботній підробіток у «Мідному чайнику». Кав’ярня мала відкриватися наступного тижня, на вихідні. Щоразу, згадуючи про це, він відчував хвилі ейфорії.
— Ну, як там Сай-Пай, готується до виборів? — спитав Жирко, старанно скручуючи самокрутки. Одну свою довгу ногу він виставив під кутом у проході автобуса. Пасажири переступали через неї, не вимагаючи, щоб він її забрав. — Бо Каббі вже всирається, а ще навіть брошуру не написав.
— Ага, готується, — озвався Ендрю, відчувши раптом гострий напад паніки.
Він подумав про своїх батьків за столом на кухні, де вони щовечора сиділи допізна увесь останній тиждень. Про цілу коробку з дурнуватими брошурками, які Саймон надрукував на роботі. Про список агітаційних тез, складених Саймоном з допомогою Рут. Він використовував їх щовечора, телефонуючи всім, кого тільки знав у їхньому виборчому окрузі. Саймон робив це все з надзвичайно зосередженим виглядом. Він був страшенно напружений і з подвійною енергією виливав на синів свою накопичену агресію, так, ніби це вони були винні в тому, що він узяв на себе цей тягар. Вибори стали єдиною темою за столом під час спільних трапез. Саймон і Рут постійно розмірковували про те, які сили будуть кинуті проти Саймона. Вони сприймали як особисту образу, що на звільнене Баррі Фербразером місце претендують ще й інші кандидати, і навіть припускали, що Колін Вол і Майлз Моллісон, поглядаючи на Дім-на-пагорбі, уже тривалий час гуртуються і затівають змову, щоб завдати поразки чоловікові, який там живе.
Ендрю ще раз перевірив, чи на місці складений удвоє аркуш. Він не казав Жиркові про свій намір. Боявся, що Жирко комусь це вибовкає. Ендрю не мав певності, що зможе переконати свого друга, що це треба тримати в абсолютному секреті, не знав, як ще втовкмачити Жиркові, що той маньяк, через якого вцюнялися двоє хлопчиків, цвіте й благоденствує в одному будинку з Ендрю.
— Каббі не надто переймається Сай-Паєм, — повідомив Жирко. — Він вважає, що головний конкурент — це Майлз Моллісон.
— Ага, — підтакнув Ендрю. Він чув розмову батьків на цю тему. Вони вважали, що їх зрадила Шерлі, бо вона мала б заборонити своєму синові кидати виклик Саймону.
— Для Каббі це все на рівні, курва, священного хрестового походу, — додав Жирко, скручуючи великим і вказівним пальцями цигарку. — Він типу підхоплює полкове знамено з рук полеглого бойового побратима. Доброго старого Баррі Фербразера.
Він підіпхав сірником тютюн до самокрутки.
— Майзлова жінка має величезні цицьки, — повідомив Жирко.
Якась підстаркувата пані, що сиділа перед ними, обурено озирнулася на Жирка. Ендрю знову засміявся.
— Гігантські стрибасті цицерони, — голосно проказав Жирко, дивлячись просто в розгніване зморшкувате обличчя. — Потужні молочні бомби.
Стара повільно відвернула від нього розчервоніле обличчя. Ендрю аж душився від сміху.
Вони зійшли в центрі Ярвіла, біля виборчої дільниці й пішохідної алеї з крамничками, й почали пробиратися крізь натовпи покупців, пахкаючи Жирковими самокрутками. Його фінанси співали романси, тому було б вельми доречно заробити бодай якісь грошенята в Говарда Моллісона.
Яскраво-помаранчева вивіска інтернет-кафе уже здалека вабила Ендрю своїм блиском. Він не міг зосередитись на тому, що говорив Жирко. «То ти йдеш? — запитував він сам себе. — Ти йдеш?»
Він не знав. Ноги самі несли його до тієї вивіски, що все більшала й більшала, заманюючи й спокушаючи його.
Якщо я почую, що ти бовкнув хоч півслова про те, що робиться в нашій хаті, я здеру з тебе три шкури.
Але яка ж тоді альтернатива?.. Приниження від того, що Саймон покаже всьому світові, хто він такий, чи ціна, яку за це заплатить його родина, коли після кількох тижнів ідіотського очікування він програє, в чому можна й не сумніватися. Він оскаженіє і впаде в раж, намірившись відплатити всім за своє божевільне рішення. Учора Рут запропонувала йому: «Нехай хлопці пройдуться Пеґфордом і повкидають у поштові скриньки твої брошурки». Ендрю побачив краєм ока нажаханий вираз Пола, який намагався перезирнутися з братом.
— Я хочу зайти сюди, — пробурмотів Ендрю, повертаючи праворуч.
Вони купили квиточки з кодами і повсідалися за різні комп’ютери на певній відстані один від одного. Справа від Ендрю сидів чолов’яга середнього віку, що просмердівся потом і цигарками та ще й постійно шморгав носом.
Ендрю підключився до інтернету, а тоді надрукував назву веб-сайту: pagford… parish… council… крапка… co… крапка… uk…
На головній сторінці красувався синьо-білий герб ради і краєвид Пеґфорда (фото явно було зроблене десь неподалік від Дому-на-пагорбі) з темним силуетом Парджеттерського монастиря. Ендрю вже знав, що цей сайт застарілий і аматорський, бо заходив на нього зі шкільного комп’ютера. Він не наважувався відкривати його на власному ноутбуці. Хоч його батько й був цілковитим невігласом у інтернеті, проте Ендрю не відкидав можливості, що він міг би знайти когось на роботі, хто допоміг би йому провести розслідування після того, як це станеться…
Навіть у цьому галасливому анонімному закладі не треба було забувати про те, що на повідомленні залишиться сьогоднішня дата, а йому буде нелегко вдавати, ніби він узагалі не був цього дня в Ярвілі, але Саймон ще ніколи в житті не заходив у жодне інтернет-кафе і, що цілком можливо, міг навіть не підозрювати про їхнє існування.
Серце Ендрю билося так швидко, що йому аж боліло. Він квапливо переглянув веб-форум, де майже нічого нового не з’явилося. Були там такі оголошення, як «Збирання сміття» і «Запитання: шкільні дренажі у Кремптоні?», а приблизно кожен десятий пост був від адміністратора сайту з додатком «Протокол останнього засідання місцевої ради». В самому низу сторінки привертало увагу повідомлення під назвою «Смерть члена ради Баррі Фербразера». Переглядів —152; відгуків — 43. А далі, на другій сторінці веб-форуму, він знайшов те, що й сподівався знайти: якийсь пост від небіжчика.
Кілька місяців тому вчителя інформатики заміщав інший, молодий викладач. Він намагався бути крутим і налагодити контакт із класом. Йому не варто було взагалі згадувати про можливості ін’єкцій SQL-коду, бо Ендрю не сумнівався, що не він один після уроків одразу побіг додому й почав їх розшукувати.
Він витяг аркуш паперу, на якому записав код, роздобутий під час перерв у школі, і відкрив на веб-сайті місцевої ради сторінку, з якої можна було ввійти в систему. Усе залежало від того, чи справді цей сайт відкритий давно якимось аматором, котрий не подбав про захист від найпростіших варіантів класичних хакерських атак.
Обережно, послуговуючись тільки вказівним пальцем, Ендрю ввів магічну низку символів.
Двічі їх перечитав, упевнюючись, що не пропустив жодного апострофа, якусь мить повагався, затамувавши подих, а тоді натиснув клавішу Enter.
Він аж зойкнув, наче захоплена дитина, і ледве стримався, щоб не кричати й не бити переможно кулаком повітря. Він з першої ж спроби зумів проникнути в цей нікчемний сайтик. На екрані з’явилися всі дані про користувача Баррі Фербразера: його ім’я, пароль, уся потрібна інформація.
Ендрю розгладив свій чарівний папірчик, що цілий тиждень зберігався у нього під подушкою, і взявся до роботи. Процес набирання самого повідомлення, з численними закресленнями і правками, потребував значно довшої праці.
