Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать полную версию книги txt) 📗
— Чесно кажучи, я й не сподівався, що зустріну тут таку дівчину.
— Ага, — посміхнулась Руна, — ви сподівалися зустріти тут фанатиків у бридких халамидах і з мантрами на вустах. Я маю рацію?
— Ви провидиця.
— Трошки є, — погодилась Руна. — А ви один із слідчих?
— Беріть вище, Руночко. Я — радник міністра внутрішніх справ.
— Правда? — Її брови злетіли до мілірованих пасм на чілці. Здивування робило її беззахиснішою, а від того чарівнішою. — Ви не брешете?
— Я ніколи не брешу дівчатам із зовнішністю богинь, — Пітер розкрив перед чарівним носиком Руни своє посвідчення. — Можете в тому переконатись.
Та уважно порівняла фото на посвідченні з обличчям Костиганова. В її очах раптом промайнуло щось рішуче.
— А я не помилилась, — розсміялась Руна. — Я ніколи не помиляюсь. Хоча ви й Петро, зате Венцелевич! Я відразу відчула у вас щось європейське. Давайте поїдемо звідси. Тут смердить трупами.
— Але я спочатку повинен тут все роздивитися. Зранку міністр вимагатиме від мене доповіді.
— Тоді я вам зараз усе швиденько покажу і розповім, а потім ми з вами поїдемо в нічний клуб, — запропонувала дівчина. — Вам буде про що доповісти міністрові, повірте мені.
— Мені, Руночко, подобається ваш спосіб мислення. Я згодний.
— А ви коли-небудь бачили справжній жертовник? — Руна зробила великі очі.
— А тут є жертовник?
— Йдіть за мною. — Руна підвелась і за руку повела Пітера на сходи. — Ваш міністр припухне, коли ви йому почнете доповідати.
— А у вас не буде неприємностей?
— У мене? — зупинилась Руна.
— Я знаю, у вас тут є одна така прикра особа. Олесею звати. Вона вас не сваритиме?
— Вона зараз на допиті аж із чотирма слідчими. На третьому поверсі, у своїх апартаментах. І ще довго там буде. Вона ж була поряд із Траною, коли ту застрелив снайпер.
— Із Траною?
— При посвяченні ми змінюємо звичайні імена на священні. Я колись була Тамарою, а тепер — Руна…
— А Поліна Агамова стала Траною?
— Ага, — дівчина вибігла сходами на другий поверх і поманила Пітера граційним порухом чарівної голівки: — Йдіть за мною.
— Олеся — теж священне ім'я?
— Ні, це її «мирське» ім'я. А священне в неї — Карна.
Вони увійшли до просторої кімнати, стіни якої прикрашала старовинна зброя. Перехрещені під щитами списи і бойові сокири, мечі і шоломи. Зі стелі на товстих ланцюгах звисали світильники, стилізовані під масляні лампи. Посередині кімнати стояв масивний дубовий стіл. Біля нього, немов підсвинки навколо льо хи, купчились такі самі масивні табурети. І лише з одного боку столу височіли два справжніх трони, з високими бильцями і червоними подушками на сидіннях.
— Лицарська зала Червоної Гілки, — пояснила Руна. — Тут збираються жерці і воїни.
— А на троні сидить Ерікан?
— Сидів, — уточнила Руна.
— А що з ним сталось?
— Він залишив нас.
— Помер?
— Я не знаю. Івар сказав мені, що він нас залишив.
— А хто тепер замість нього?
— Трана не встигла вибрати собі пару.
— А тепер Старшою буде Карна?
— Вона і була нею.
— А хіба не Полі… Себто хіба не Трана?
— Наш клан був перезрілим і готувався до розділення на два самостійних клани, — пояснила Руна. — Він уже розділився на дві гілки — старшу і молодшу. В кожної з гілок була своя старша пара. Старшою гілкою керували Ерікан і Трана, а молодшою — Дрон і Карна. Ми з Іваром були третьою жрецькою парою старшої гілки.
— З Іваром?
— Він був жерцем. Його вбила Мавпа.
— ?..
— Та відступниця, яка сьогодні увірвалась до замку і повбивала наших. Івар теж загинув. Тепер я без пари, — вона кинула на Пітера хитрий погляд. — Майже як сирота.
— Ти кохала Івара? Вибач, якщо…
— Не вибачайся, — Руна перейшла на шепіт, немов боялась, що їх підслухають. — Це класно, що ми вже на «ти». Ти такий милий… А Івар… Івар був добрим до мене. Я подобалась йому, це він наполіг, щоби мене висвятили у жриці без випробувального терміну. Але я його не кохала.
— А навіщо ж було сюди приходити? Ти ж не фанатичка.
— Я із жрецької родини.
— Як це?
— У моєму роді всі жінки були екстрасенсами.
— Відьмами?
— Не відьмами, а екстрасенсами. Людей лікували. Мені запропонували висвятитись, і я погодилась. Висвячена жриця — це ж круто. А тепер… Івара вбили. Трану вбили.
— І що буде?
— Не знаю. Я не хочу тут залишатись, мені лячно, — раптом визнала Руна і всім тілом притиснулась до Пітера. — Ми поїдемо звідси, правда?
— Я обіцяю, — Пітер узяв до своєї руки вузьку долоню Руни. — Ми заберемося звідси, як тільки я усе зрозумію.
— Що ти хочеш зрозуміти?
— Наприклад, хто вбив Ерікана?
— Ти зараз дурницю сказав, — Руна ще щільніше обвилась навколо Костиганова, її тіло було міцним і гарячим. — Не кажи більше такого. Він був Учителем, ніхто б не посмів підняти на нього руку, — шепотіла вона. — Окрім того, він мав захист. Таку печатку, яка робила його невразливим. Його багато разів намагались убити. А він кожного разу залишався живим.
— А що ти чула про смерть Агамова? — Пітер вивільнився з обіймів жриці старшої гілки.
— Кажуть, що його вбили масони, — шепотіння Руни стало ледве чутним. — Але нікому про це не кажи.
— Масони?
— Так казав Івар. Я думаю, що Трану теж вбили масони. Вони і відступниці наказали прийти сюди і вбивати. Масони тут усіх повбивають, вони страшні люди. Керують усіма політиками, і твоїм міністром вони теж керують. Вони вбиватимуть ще й ще. Треба звідси тікати.
— Ти обіцяла показати мені жертовник.
— Йдемо, — Руна, не відпускаючи руки Пітера, повела його до сусідньої кімнати, меншої і задрапованої червоною матерією. Підлогу кімнати вкривали чорні поліровані плити, а по кутах стояли високі металеві підсвічники. На стелі було намальовано голу світловолосу жінку. В одній руці вона тримала гілку з червоним листям, а в другій — золотий серп. На грудях жінки висіла пектораль із зображенням усміхненого сонця і двох оленів. Навколо жіночої фігури художник розмістив рунічні написи. Деякі руни в них були червоного кольору.
У центрі кімнати, на чотирикутному дерев'яному постаменті лежала суцільна плита чорного мармуру, довжиною близько двох метрів і товщиною сантиметрів з двадцять. У постамент були вмонтовані залізні кільця і зажими. Вид у плити був моторошний — мармур у різних напрямах пересікали подряпини, як на дошці для краяння м'яса. Костиганову навіть здалося, що він відчуває специфічний солодкуватий запах.
— Тут приносять жертви? — спитав Пітер.
Руна мовчки кивнула.
— Людей?
— Я бачила лише жертвопринесення тварин. Баранів.
— Значить, ти могла чогось не бачити?
Дівчина знову притиснулась до Пітера. Йому здалося, що вона плаче.
— Гаразд, — вирішив він. — Ми їдемо звідси. Чи ти ще щось хотіла мені показати?
Руна заперечно похитала головою.
Уже за півгодини вони сиділи в окремій кабінці нічного клубу. Руна замовила морозиво і лікер, а Пітер — віскі.
— Тобі вже краще? — запитав він у дівчини.
— Мені добре, пане раднику. Дуже добре, — Руна грайливо відкинулась на диванчику, і Костиганов відчув, як вона оголеною ступнею пестить його ногу вище коліна.
— Постривай, нам ще треба скласти доповідь міністрові.
— Розкажеш йому про жертовник.
— Цього мало. Його цікавитиме структура вашого клану, характеристики його керівників. Наприклад, хто такий Дрон?
— Я його лише двічі бачила. Товстенький такий дядька. В окулярах.
— Він коханець Олесі-Карни?
— Вони — старша пара молодшої гілки. Вони мусять бути коханцями.
— Сексуальні ритуали?
— Це не головне. Вони є ключовою парою клану. Ключовим сектором Кола. Головною ланкою енергетичного ланцюга. Для того, щоби ланцюг працював, старша пара має перебувати в найтіснішому контакті. Такий контакт називається «йау». Всі інші жрецькі пари також перебувають у йау. Ми ніби зливаємось в одне нероздільне ціле. Відчуваємо одне одного як своє продовження. Це особливе відчуття. Його не передати словами. В служінні жриці є багато такого, про що неможливо розповісти. Ти бачив зображення жриці над нашим жертовником? Це зображення священної цариці ритуалу. Я лише тричі була царицею на літньому ритуалі. Виходила до Кола з серпом і гілкою. Коли ти керуєш ритуалом, крізь тебе ніби проходить електричний струм. Навіть не струм, а щось таке подібне до блискавки. Тільки блискавка миттєва, а це триває годинами. Триває і триває. Ти ніби світишся зсередини. Таке відчуття, що ти є тою струною, на якій тримається увесь Всесвіт. Це — божественне відчуття. Його немає із чим порівняти. Це приємніше, аніж оргазм. Це і є істинне йау.
