Живий звук - Кокотюха Андрей Анатольевич (читать книги без сокращений TXT) 📗
Я замовк, даючи Каракаю посил — тепер, мовляв, твоє слово.
Але він дивився на мене, мов на цікаву комаху, схиливши голову набік, і мовчав. Його нукери взагалі не подавали ознак життя, і в мене склалося враження, що вони взагалі не зовсім розуміють, про що тут їхній хазяїн тре із цим лохом, якому ціна — три копійки. І я повів далі:
— Наталку Зиму природа трошки обділила. Вродливою її не назвеш — ніс довгий, червоні цятки на обличчі, схожі на гнійники чи взагалі якусь заразу. Її, до речі, шкільна малишня так один час і дражнила — Натка Зараза. Недовго, правда, — подружку однієї з шкільних красунь якось не випадає так гнобити. Крім того, Зима росла закомплексованою дівчинкою. Складна родинна ситуація, потяг до дівчаток, який вона надто рано в себе виявила і надто швидко зрозуміла, до чого може призвести пригнічення власної сексуальної орієнтації. Коротше, там є з чим працювати психологам, психіатрам, психоаналітикам, сексопатологам — було б бажання. Тільки в природі, як ти, мабуть, знаєш, — зараз я звертався тільки до Каракая, в задниці маючи цих його службових собак, — усе збалансоване: красуня Галя Чепелик обділена талантами й дурненька, негарна закомплексована Наталя Зима — розумна, навіть хитра, а ще — талановита. У неї чудовий голос і вокальні дані, про які мріють учителі музики. Вона боїться себе, бо знає — з такими зовнішніми даними «зіркою» не буде, та й не зможе вийти на сцену. Навіть не на сцену — просто перед людьми співати не зможе. Не переламає себе.
— Це ти сам придумав чи хтось тебе просвітив? — поцікавився Каракай.
— З деяких пір я ніби драматург, — скромно відповів я. — Тому додумую характеристику образу на основі вихідних даних, які зібрав як журналіст. Якщо помилюся, то лише в деталях. І потім — Зиму, сподіваюсь, все ж таки колись обстежать. Хоча б у тюремній лікарні.
— Валяй, трави далі, — криво посміхнувся Каракай.
— Це я виклав передісторію проблеми. А історія її в тому, що Зима, очевидно, закохалася в свою подругу Чепелик. Та ж, у силу обмежених розумових здібностей, не змогла вчасно це зрозуміти. Присутність Наталі поруч лише зайвий раз відтіняла її особисту вроду. До того ж подружка виявилася згодом дуже корисною. Адже це Наталка запропонувала фокус із піснями. Записали в невеличкій приватній студії з десяток чи півтора улюблених народом шлягерів у її виконанні. Потім цю фонограму вмикали, випускаючи на кабацьку сцену лялечку Галочку, і все — нова співачка готова. Навіть назвали цю солістку по-гламурному — Анжела Сонцева. Ну, не Галкою ж Чепелик її іменувати! У чернівецькому ресторані повелися на це спочатку з цікавості. Своїх грошей ніхто ні за що не платив, а подивитися, що з того вийде, кортить. Вийшло навіть дуже непогано. Не ідеально, але хто в кабаку звертає на якусь ексклюзивну якість виконання чи інші деталі? Тоді Галя Чепелик уперше почала відчувати себе реальною «зіркою». Ну, а Наталя Зима, очевидно, вирішила — для подруги зробила надто багато, можна сподіватися на якісь почуття. Тільки хера з два! Галя крутила з одним тамтешнім барменом, серйозно крутила. Наталка якось не витримала, влаштувала просто на кухні скандал, який більше нагадував сцену ревнощів. І спочатку всі думали — дівчата зійшлися через хлопця. Потім найкмітливіші просікли: не все так просто, там інші заморочки. Зиму тихцем звільнили. Не вигнали, просто порадили поміняти роботу. Чепелик далі співала під подружчину фонограму, не переводитися ж їй зі співачки знову в офіціантки. Хто знає, чим би все це скінчилося, якби буквально через тиждень чи два після тієї історії в чернівецькому ресторані «Водограй» не вирішив повечеряти київський музичний продюсер Микола Бобров. — Я перевів подих і продовжив: — Тут задачка ускладнюється. Бобров прекрасно розбирається в співаках і чує голос, який при докладанні певних зусиль можна з часом зробити золотим. Та й дівчисько, котре тупцяє на малесенькій сцені та акомпанує загальному жуванню, зовні так нічого. Розмови Боброва і Сонцевої-Чепелик ніхто не чув. Але за тиждень Галя звільнилася. А через рік про Анжелу Сонцеву говорили як про нове відкриття Боброва. Думаю, сталося таке: Галя все йому розказала, і Бобров вирішив не відступати. Зрештою, роззявляння рота під фонограму — це формат сучасної естради. У Галі була яскрава зовнішність. У Наталі — голос. У Боброва — вміння, досвід та зв’язки. Ось і виник новий естрадний проект під назвою «Анжела Сонцева». Цікаво?
— Дуже, — погодився Каракай, не змінюючи виразу обличчя. — Але чому ти постійно говориш про якусь проблему? Я, наприклад, не бачу жодної. Усі дурять усіх, і Бобрик — не виняток. Усіх це влаштовувало. Народ дивився на ляжки та цицьки, слухав музику типу гоп-ца-ца і не особливо парився, звідки це береться. Якщо ти затіяв усю свою біготню тільки заради того, аби розкопати цю дуже страшну таємницю і написати про це статтю в газеті, я тебе відпущу просто зараз. Вип’ємо мирову й забудемо один про одного. Бо Анжела Сонцева все одно буде співати, хоча й поміняє стиль та формат музики. І твої викриття спрацюють тільки мені на кишеню. За великим рахунком, Вараво, я навіть готовий тобі спеціально забашляти, аби ти все саме так і написав, як тепер розказуєш.
Ми обидва розуміли — він бреше. Кидає мені соломинку, і якщо я, прорахувавши ситуацію, вхоплюся за неї, тоді все. Я в команді Каракая. Назад дороги не буде, і вирок, винесений мені, тільки відстрочиться. За тиждень, місяць чи півроку зі мною щось трапиться. Нещасний випадок, швидше за все.
Тому я не бачив причин приймати відстрочку. Навпаки — почав ще завзятіше копати собі могилу. Зовсім трошки лишилося.
— Дякую за пропозицію. Та на цьому історія не закінчується і задачка не розв’язується. Микола Бобров і тут діяв за своєю старою схемою — ламав артистів. І тепер я переходжу далі від фактів, ближче до власних здогадок та припущень. У проекті «Анжела Сонцева» артистом, митцем була Наталка Зима. Вона хотіла більшого. Вона тепер уже не була закомплексованою кіцманською школяркою. Її не влаштовували солоденькі тексти про те, хто кого полюбив, хто кого не хотів, а хто кого не забуде. Вона дозріла для серйозних музичних проектів. Вона навіть погоджувалася лишатися «голосом» Сонцевої, аби Сонцева погоджувалася співати іншу музику. Галі Чепелик було все одно, під що відкривати рота. Цю влаштовувало зіркове життя і чоловіки, яких вона без проблем міняла, — тут я на мить запнувся, та швидко взяв себе в руки. — Але Бобров стояв на своєму: Анжела Сонцева буде співати лише те, чого від неї звикли чекати. Припускаю такий ультиматум: Наталя грозиться піти з проекту, а Бобров каже: «Вперед! Лишаться фонограми, і ми ще пару років протягнемо. Потім я знайду ще двох дівчат, одна з яких точно вмітиме співати, і Анжела Сонцева ввійде до складу дівочого тріо. Ми не пропадемо, а куди поткнешся ти?» І знаєш, він був на всі сто правий. Наталя Зима зненавиділа його за це. Галя остаточно пустилася берега, кохання Наталка теж втратила. Тому зненавиділа тепер і шкільну подругу. Дівчина сподівалася, що ці двоє змінять її життя на краще. А виявилося — проект «Сонцева» остаточно його занапастив. Не допомагали навіть любовні інтрижки: у київських богемних тусовках лесбійство давно вже не вважається чимось неприйнятним. Навпаки, це навіть модно і, не побоюся цього слова, престижно. Ні, реалізація в сексуальному плані Наталю Зиму не цікавила. Аж раптом вона дізнається: такий собі Роман Каракай вів якісь переговори з їхнім продюсером, і Бобров чомусь відмовився. Хоча від співпраці він здебільшого не відмовляється. Зима розумна, тому вирішила сама дізнатися — що до чого. Так ви, мабуть, і познайомилися.
Каракай мовчав. Таке мовчання красномовніше за будь-які слова. Та я вже не міг зупинитися, навіть якби дуже хотів. Мене несло на гострі скелі, мов човник із понівеченого штормом вітрильника.
— Тебе, Каракаю, не зупинило, що Анжела Сонцева — це дві людини. Наталю Зиму не зупинило розуміння того, що непрямо доведеться працювати на успішний розвиток наркобізнесу. Прибрати з дороги продюсера Боброва й перейти до іншого продюсера, в принципі, можна. Вирок йому ви, напевне, підписали вже тоді. Тебе, Каракаю, навіть влаштовувала така ситуація. На особисті стосунки з Наталкою ви перейти з відомих причин не зможете, тому лишаються ділові й партнерські. Це лише допомагає бізнесу. І якщо бізнес вимагає знову підсадити Боброва на наркотики та в процесі імітувати передозняк, при цьому жодну зі сторін не гризуть докори сумління — прекрасно. Тільки усунути з розкладу продюсера — половина, навіть третина справи. Лишається Галя Чепелик, «обличчя» Анжели Сонцевої. А вона, на жаль, вірна тому, хто виписав їй путівку в життя. Убивати її не можна — Сонцеву знають в обличчя. Залякати, посадити на наркотики? Варіант. Але хто знає, скільки так можна протягнути? Залякана людина, особливо — вродлива дівчина, особливо — публічна особа — це міна сповільненої дії. І тоді, — я зробив останню в цьому монолозі паузу, — в чиюсь голову приходить дуже простий план. Треба з двох дівчат зробити одну. Співати й торгувати зовнішністю мусить одна людина. Якщо «обличчя» проекту заважає успішному втіленню задуму нового хазяїна, треба дати це обличчя іншій людині. У нашому шоу-бізнесі можна міняти гравців одного на іншого. Кого завгодно заміни ким завгодно — суть від цього не зміниться. З Наталі Зими треба було зробити Галю Чепелик.
