Кіт і миша - Ґрасс Ґюнтер (читать книги онлайн без .txt) 📗
Книги стояли на довгій полиці, яка вигнулася посередині. Він багато читав, зокрема релігійної літератури. Окрім кактусів на підвіконні, моделі торпедного човна класу «Вовк» і поштового судна «Ґріллє», необхідно згадати ще склянку з водою, яка стояла на комоді поряд із мискою для вмивання. Вода у цій склянці завжди була мутнуватою, а на дні містився шар цукру в палець завтовшки. У цій склянці Мальке щоранку розводив розчин, який змушував триматися купи його від природи тонке і неслухняне волосся. Він старанно змішував цукор із водою до стану молочно-білого розчину, не виливаючи при цьому вчорашнього осаду. Мені він також одного разу запропонував скористатися цим засобом, і я намочив волосся цукровим розчином. І справді, до самого вечора моє волосся блищало і зачіска міцно трималася, але шкіра голови страшенно свербіла, долоні були липкими, як у Мальке, від постійного поправляння зачіски, хоча можливо, я лише вигадав собі згодом ці липкі долоні, а насправді все з ними було гаразд.
Під його кімнатою, поверхом нижче, містилися ще три кімнати, але заселені були лише дві з них — кімната матері і її старшої сестри. Обидві були дуже тихими, принаймні коли Мальке був удома, і пишалися ним, бо Мальке завжди мав непогані оцінки, хоча і не був повним відмінником. Його успіхи у навчанні можна було б применшити, врахувавши той факт, що він був старшим за нас на цілий рік, бо мати з тіткою вважали його хворобливим і через це відправили до школи на рік пізніше.
У кожному разі він не був марнославним, зубрив не більше, ніж було потрібно, давав списати всім бажаючим, ні на кого не стукав, нічим особливо не захоплювався, окрім хіба що гімнастичних вправ. Він відверто бридився брудних витівок п'ятикласників і був проти, коли Готтен Зоннтаґ натягнув на ручку дверей класу використаний презерватив, який знайшов у Штеффенспарку під лавкою і приніс до школи, натягнувши на палицю. Так хлопці хотіли пожартувати зі старенького напівсліпого професора Тройґе, якому давно було час на пенсію. Хтось пильнував професора в коридорі, і коли крикнув: «Іде!», Мальке раптом зірвався зі свого місця, великими, але неспішними кроками підійшов до дверей і забрав брудний гумовий мішечок геть, обхопивши папірцем з-під канапки.
Ніхто не запротестував. Він знову показав нам усім свою перевагу, і тепер я можу з певністю стверджувати: оскільки він не був марнославним, зубрив відповідно до потреби, давав списати всім бажаючим, ні на кого не стукав, нічим особливо не захоплювався, окрім хіба що гімнастичних вправ, усім цим він знову підтверджував, що був особливим, ні на кого не схожим Мальке, який викликав загальне захоплення, часом вишукано, а часом напружено. Це, зрештою, і не дивно, адже він збирався виступати на цирковій арені або на сцені, тренувався, щоб стати клоуном, викидав липкі презервативи і викликав стриманий і захоплений шепіт класу, він уже майже став клоуном, особливо коли виконував на турніку оберти із зависанням, кружляючи разом зі своєю срібною Дівою Марією у кислуватому смороді спортивного залу. Але найбільше загальне захоплення викликав Мальке під час літніх канікул на затонулій баржі, хоча ми і не могли б уявити собі його затяте пірнання у вигляді якогось циркового номера. Ми ніколи не сміялися, коли він, геть посинілий, раз за разом з'являвся на палубі, його трусило, але він приносив із собою нову здобич і показував нам знайдене. Ми щоразу серйозно і захоплено казали:
— Слухай, клас, просто клас! Мені б твої нерви. Ти просто божевільний, Йоахіме. Як це тобі знову вдалося?
Наше захоплення ішло йому на користь і на мить заспокоювало борлак, але потім знову примушувало його активніше стрибати вгору і вниз, бо Мальке ставав несміливим, коли ним захоплювалися, і лише махав рукою на всі наші зачудування. Він зовсім не був хвальком і ніколи не казав:
— Ну, хочеш, повтори.
Або:
— Хай хтось спробує зробити так само, як я.
Або:
— Ніхто з вас не може так, як я позавчора, — чотири рази підряд сплавав, заліз до самої середини аж до камбуза і витягнув консерву. Точно якась французька, там були жаб'ячі лапки, на смак майже телятина, але ви ж придурки, не хотіли навіть спробувати, аж поки я сам не з'їв півбанки. А потім я витяг ще одну, з солониною, і навіть відкривачку до неї, але та була зіпсована.
Ні, Мальке ніколи так не казав. Він робив незвичні речі, наприклад, діставав з колишнього корабельного камбуза кілька консервів із англійськими або французькими написами, а до них ще цілком пристойну відкривачку, мовчки у нас на очах відкривав усі бляшанки і тут же з'їдав щось, що вважав однією із жаб'ячих лапок, а його борлак під час жування виконував гімнастичні вправи; я забув сказати, що Мальке завжди багато їв, але при цьому залишався худим. Потім він пропонував нам напівпорожні консервні бляшанки, але не наполягав, щоб ми куштували. Ми дякували і відмовлялися, бо Вінтер уже від самого спостерігання за тим, як їв Мальке, змушений був стати на коліна на краю палуби і довго блювати, відвернувшись обличчям до гавані.
Ясна річ, що навіть після цих демонстративних публічних трапез Мальке отримував наші оплески, відмахувався, годував рештками жаб'ячих лапок і зіпсованою солониною чайок, які зліталися до нього, ще поки він їв, потім викидав порожні бляшанки в море, відганяв чайок, відчищав піском відкривачку, і тільки її Мальке залишав собі. Як і англійську викрутку чи амулети, час від часу він носив її на шиї, але не постійно, а тільки коли збирався ще підживитися консервами із затонулого польського судна, і навіть ні разу не отруївся ними, — він чіпляв відкривачку на шнурівку і одягав на шию під сорочку, разом з іншими своїми цяцьками, а часом вона була на ньому навіть під час заутрені у Марийській церкві. Кожного разу, коли Мальке ставав на коліна під час причастя, задирав голову догори, виставляв язик, а отець Ґузевскі клав йому в рот облатку, церковний служка зазирав за виріз сорочки Мальке, а там на шнурку теліпалися відкривачка для консервів, амулет із Пречистою і щедро змащена машинною оливою викрутка. І я захоплювався Тобою в цей момент, хоча Ти цього і не зауважував. Ні, Мальке зовсім не був хвальком.
Навіть те, що восени того ж року, коли він навчився плавати, його викинули із юнґфолька і запхнули до гітлерюґенда, тільки за те, що він протягом кількох неділь поспіль не з'явився на збори і не повів свій загін, а він був юнґцуґфюрером, на святкування до Єшкентальського лісу, навіть це, принаймні у нашому класі, викликало захоплення ним. Він традиційно сприйняв наше захоплення спокійно чи навіть трохи засоромлено і продовжував, тепер уже як рядовий член гітлерюґенду, ігнорувати недільні ранкові зібрання. Хіба що у цій організації, до якої обов'язково входила вся молодь, старша за чотирнадцять років, його відсутність менше впадала у вічі. У гітлерюґен-ді й близько не було такої дисципліни, як у юнґфолька, це була досить розхлябана організація, і такі люди, як Мальке, могли спокійно у ній загубитися. Хоча він не був саботажником у звичайному розумінні слова і протягом тижня досить регулярно відвідував вишколи і зустрічі, брав участь у різноманітних акціях, які останнім часом почастішали, наприклад, пошук макулатури чи теплих речей для «зимової допомоги», якщо це або збирання милостині у бляшанку не заважало відвідуванню заутрені. Мальке залишився непомітним і сірим членом державної молодіжної організації, переведення із юнґфолька до гітлерюґенда тоді було досить розповсюдженим явищем, а в той самий час у нашій школі вже після першого літа на баржі у нього була легендарна репутація, хоча її і не можна було б назвати ні особливо доброю, ні особливо поганою.
Мабуть, наша гімназія все ж таки означала для Тебе більше, ніж вищезгадані молодіжні організації, можливо, що і більше, ніж звичайна гімназія, з її частково застарілими, а часом досить милими традиціями, з кольоровими шапочками гімназистів, із часто згадуваною особливою атмосферою і очікуваннями, які не відповідали Твоїм власним уявленням про життя.
