Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать полную версию книги txt) 📗

Після тридцяти двох годин прослуховувань Таракан мусив визнати, що обраний ним метод дослідження графіка і маршрутів переміщень чаклуна себе не виправдовує. Або все, що стосувалось Ерікана, було під забороною обговорення, або чаклун у ці дні взагалі не заїжджав до своєї резиденції.

«Доведеться, як у старі часи, брати бінокля і лізти на елеватор, — зрозумів кілер. — От і маєш тобі… Накупив техніки, потратився, а вона, виявляється, до одного місця. Резиденція балдєя — це тобі, Таракашка, не барижний офіс… А якщо балдєя там узагалі не буде? Тоді, — вирішив Таракан, — спробуємо послухати телефони Агамова і його дружини. А це ж додаткові втрати цінного обладнання і купа нових проблем».

Розділ 38

Уже прибувши до Храму, Лавр отримав від Кабарди звістку, що Олега Марковича без пригод обміняли на письмові гарантії і доправили на базу. Микола Семенович також повідомив, що Мармура прийшла до тями і вже його впізнає.

— Щось позитивне? — поцікавився в Лавра Костиганов, від якого не вдалося сховати тої хвилі полегшення, яка промайнула на обличчі старшого оперативника Грінченка.

— Так, Пітере, дуже позитивні новини, — підтвердив Лавр. — Сулименко звільнив нашого співробітника. Компромат на Поліну нам дуже допоміг. Таке не забувається. А наш шеф вміє бути вдячним.

— Ми партнери. Щось іще?

— Та дівчина, яка викрала Генератор, одужує.

— Ти казав, Ерікан намагався оволодіти її свідомістю?

— Оволодів. Повністю. Я вперше в житті бачив зомбі. Справжній фільм жахів. Пацанка як скажена кидалася з ножем на трьох озброєних здоровенних хлопців. Те ще видовище, скажу я тобі.

— Після цього ти, напевне, вже не станеш так скептично ставитися до метафізики?

Лавр вирішив за краще промовчати.

— Ну що ж, — Костиганов збирався піти. — Може, залишишся поки що у нас? Як не крути, а треба ж буде обмізкувати план операції.

— А тут знайдеться де поспати годинку-півтори?

— Йдемо до мене на третій поверх. Я там поставив розкладачку. Дуже зручна річ… Поки я займусь цим, — Пітер зважив у руці циліндр, — ти там виспишся. Туди, окрім мене, ніхто не ходить.

— Розкладачка? — перепитав Лавр. — Так це ж за щастя.

Великий Майстер, Верховний Командор і брат Ігор чекали на Пітера у підвалі Храму, біля тої неспалимої шафи, де Великий Агапмейстер зберігав посуд і ритуальні предмети для братніх трапез.

— Оро! — промовив Костиганов пароль хранителів.

— Орай! — відізвалися присутні.

— Радіємо твоєму приєднанню до нас, брате, — обняв Пітера Командор.

— Вісь Машини з тобою? — спитав Великий Майстер.

Костиганов розгорнув пластиковий пакет і передав йому циліндр. Жовтий відблиск металу прикував до себе погляди масонських лідерів. Усі присутні, окрім брата Ігора, бачили вісь Машини уперше.

— Є ще одна формальність, брате, — звернувся до Пітера Великий Майстер.

— Слухаю, Суверене, — насторожився Костиганов.

— За давніми правилами, доступ до Машини відкритий лише братам тридцять третього градуса. Ти лише у тридцятому. Гадаю, наш вельмишановний брат Командор вирішить цю проблему тут і зараз. Ми одностайно вважаємо тебе достойним підвищення, оминаючи градуси тридцять перший і тридцять другий, які брат передасть тобі комунікативно, разом із найвищим. На коліна, лицарю!

Костиганов став на коліна перед Командором.

— Суверенною верховною владою, мені дорученою, — почав Командор, — підіймаю, приймаю і затверджую Лицаря Кадоша Пітера, мандрівника з гори Хередом [49], у правах і ступені Інспектора-інквізитора тридцять першого градуса. Віднині його закликано до Судової палати Ордену для розрізнення, оцінювання і зважування.

— Свідчимо! — сказали Великий Майстер і брат Ігор.

— Підіймаю, приймаю і втаємничую члена Судової палати Інквізитора Пітера у ступінь Князя Королівського Секрету тридцять другого градуса! Нехай на Таблиці лицарського стану цього градуса буде відмічено та уславлено його ім'я! Dictis, non armis! [50]

— Свідчимо! — пролунало вдруге.

— Виводжу до порядку наслідування істинної влади Ордену, визнаю і короную Князя Пітера ступенем і мітрою Верховного Державного Генерального Інспектора тридцять третього і останнього градуса.

— Свідчимо, визнаємо і славимо! — підтвердили легітимність посвяти Великий Майстер і брат Ігор.

— Вітаємо тебе, Фрідріху [51], — сказав Командор. — Підведися, брате. Тепер ти можеш йти з нами до Машини.

Він набрав на кодовому замку неспалимої шафи сім чисел, і вона повільно від'їхала вбік. У стіні відкрилася низька ніша, закрита сталевими сейфовими дверима. Брат Ігор і командор одночасно притиснули долоні до скляної пластини, вмурованої у стіну поряд із нішею. Пластиною пробігло зелене світло сканера, і невидимий механізм підняв сталеву плиту. Низько схилившись, вільні муляри увійшли до броньованої кімнати. Плита за ними безгучно повернулася на місце. Спалахнуло яскраве біле світло, і Костиганов побачив Машину. Подібна до величезного астрономічного інструмента, вона стояла на невисокому постаменті, застеленому витертим чорним оксамитом.

Вони довго-довго стояли мовчки. Так довго, як можна стояти лише перед тим, що викликає смуток нездійснення. Спочатку кожний з них думав про своє, але невдовзі чи то настрій цього дивного місця, чи то магія стародавнього витвору змусили їх мислити майже синхронно. Тут, у таємній каплиці-схованці, у присутності неперевершеного шедевра попередників, їх відвідали невеселі думки. Всі вони подумки визнали, що теперішнім адептам Королівського Мистецтва ніколи не втнути чогось і віддалено подібного до Машини. Що вміння і знання неухильно втрачаються, що містичне творче полум'я, яке яскраво палало в серцях творців Машин, згасло в теперішніх адептах і ледь жевріє, немов рідкі пурпурові вуглики у згасаючому вогнищі. Ці присмеркові думки невідворотно затягували їхнє мислення у безнадію. У щось таке, з чого не було виходу. Тому вони вийшли із заціпеніння і розпочали те, за чим, власне, й прийшли до броньованої кімнати.

Вони розпочали Ритуал Пробудження Машини Проклять.

Брат Ігор розкрутив циліндр, дістав із нього пергаментне кільце і поклав його на тьмяне дерев'яне коло з отвором посередині. Він знову скрутив циліндр і вставив його в отвір, лотосом догори. Тепер, коли очі Пітера призвичаїлись до сліпучо-білого світла, він побачив, що дерев'яні кола, які оточували вісь, містили металеві, скляні і кам'яні вставки. Деякі з них були зроблені у вигляді літер давньоєврейської абетки, деякі утворювали геометрично правильні скупчення кружечків, квадратиків і трикутників. Брат Ігор видобув з кишені папірця, подивився в нього і повернув пергаментне кільце так, що зображення Лева розташувалося напроти золотої літери «алеф» на внутрішньому кільці.

Згадавши оповідання про Artes Magnae, Пітер очікував, що після суміщення символів відбудеться щось неймовірне. Що кола почнуть самовільно обертатися, підшукуючи комбінації смертоносних кабалістичних формул. Але нічого такого не сталося. Машина залишалася нерухомою.

Верховний Командор також дістав листок і почав читати з нього:

— Раперах, елої маен бенахе маат.

— Коах коан, коах кхумен, — підхопив брат Ігор. — Амун елойї, Усіре елої, Іісіс елоймат, Непре елоймат даахе! [52]

Його голос звучав глухо і зловісно. Багато століть тому слова цього закляття вже блукали поміж печерних брил і мурів підземних святилищ. Тепер їх пробудили в надрах каплиці-сейфа, і слова здивовано ковзали сталевими стінами.

Проголосивши усі належні формули, брат Ігор повернув зовнішнє кільце Машини таким чином, що знак потрійного сплетеного трикутника опинився на одній лінії з Левом, «алефом» і віссю. Костиганову здалося, що у броньованій каплиці пролунав короткий вібруючий звук. Ніби десь далеко за межами кімнати обірвалася сталева струна. Він крадькома подивився на братів, але ті не виказали ані тривоги, ані здивування.