Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать полную версию книги txt) 📗
Коли розмову було закінчено, шеф спитав:
— Ну, колеги, які будуть думки?
— А якої думки щодо всього цього Леон Федорович? — поцікавився Пальц.
— Він вважає, що за Поліною стоїть Ерікан.
— Тобто ми можемо припустити, що Ерікан наказав Агамову покінчити з собою? — уточнив Лавр.
— Виходячи з того, що він зробив з малою, я цього не виключаю.
— Це чорний маг, — упевнено заявив Пальц. — Але чому він погодився на наші умови?
— Іван Вагранович має рацію. Він кохає Поліну, — запевнив Лавр. — І не хоче, щоби ми морально знищили його дівчину.
— Вам усе кохання в голові, — пробурчав Пальц.
— І таку мотивацію не варто відкидати, — не погодився з ним шеф. — Але я не виключаю, що Поліна може діяти і за власною волею.
— За власною волею? — похитав головою Пальц. — Вона проти чаклуна пацанка. Яка вже там «власна воля»!
— Ерікан тепер може повністю контролювати Поліну. І це небезпечно, — підтримав Валерія Віталійовича Кабарда. — Дуже небезпечно. Чаклун отримав увесь ресурс Агамова. Гроші, бійців, політичне прикриття. Окрім того, смерть Агамова можуть повісити на нас. Якщо, скажімо, вбивство треба буде підкріплювати даними експертиз, то доведення до самогубства можна скомпонувати без особливого менінгіту. Я думаю, слідчі прокуратури займуться нами вже від завтра. Повна жопа.
— Леон Федорович вважає так само, — директор на хвилину задумався, потім звернувся до Лавра: — Візьмеш охорону і відвезеш до масонів цей їхній Генератор, — він кивнув на сейф. — Негайно. Скажи Костиганову, чи хто там буде замість нього, що я погоджуюсь працювати з ними за їхнім сценарієм. І візьми у них зелені. Судячи з усього, гроші невдовзі стануть нам у пригоді.
Розділ 37
Космічна Мавпа була далеко від міста. У лісі. Ще в дитинстві вона відчула, що саме серед дерев почуває себе захищеною від смутків і небезпек. Дерева ніби охороняли її, відбирали чорну складову з її настроїв і спогадів. Кілька років тому саме в лісі вона натрапила на місце Сили. Недалеко від маленького лісового озера хтось збудував чи то пічку, чи то кам'яний вівтар. Основу його склали з базальтових брил, привезених невідомо звідки. Коли вона потрапила сюди вперше, то відчула, як брили немов запрошують її присісти біля них і відпочити. Тоді також було тепло і сонячно і червень добігав до вершини літа. Пахуча і павутиниста дрімота підкралася до неї з раптовістю лісового звіра. Уві сні вона зустріла істоту з племені духів, яких шамани називають Господарями місць. Ця істота прихильно прийняла її сповідь і вивільнила її від тягаря пережитого. Відтоді Космічна Мавпа приходила до лісового озера тричі. Вона нікому не відкривала цього місця, передбачивши, що допомога тутешнього Господаря знадобиться їй, коли настане скрутна година. І тепер така година настала.
Ще зранку вона відчула, як прокинулась у її ранах холодна пульсація. Хтось шаманив на її крові. Хтось завів її кров на жертовник. Вона здивувалася, що не відчуває інших симптомів магічного впливу. Не туманилась свідомість, чужий голос не розривав мозок.
«Це не Вчитель, — зрозуміла вона. — Якби кров потрапила на Еріканів вівтар, мене б уже викручувала і плющила чужа воля».
Але відчуття небезпеки не полишало її. І вона рушила до лісової Сили по захист.
Знайоме місце майже не змінилося. Лише в кількох метрах від лісового вівтаря виникла чорна мітка від вогнища. Судячи з обгорілого патиччя, хтось смажив там шашлики. Космічна Мавпа відчистила вівтар від сміття, потім скупалася в озері. Дорогою від озера до вівтаря вона зупинилась біля древнього дуба. Це дерево належало до самотніх залишків стародавнього правдивого лісу, який колись ріс на місці теперішнього сміттєвого. Його вузлуваті корені зберігали пам'ять первісної Великої Лісниці, симфонії дерев Півночі, яка колись підтримувала владу лісів і яку знищили люди багато століть тому. Дуб відповів на її доторк майже нечутним спалахом Сили.
«Дейр Деруен! — покликала вона дуб його справжнім іменем. — Битва дерев не закінчена, кау едад!»
Вона охопила дуб і стояла так кілька хвилин. Рани перестали пульсувати. Потім вона знайшла камінь з отвором, який принесла сюди минулого літа. Крізь отвір вона протягнула мотузку, забралася на дуб і підвісила камінь на товстій, високо розташованій гілці. Після того, як камінь перестав хитатися, вона злізла з дерева, запалила під каменем свічку, а ще три свічки покидала на кут трикутника, над центром якого висів камінь. Біля свічок вона поставила невеличкі камінці, які в традиції Червоної Гілки символізували Золотий, Срібний і Чорний камені.
Тепер настав час молитви. Космічна Мавпа скинула із себе одяг, закрутила камінь, стала на коліна перед маятником долі і закликала Господаря місця визначити для неї шлях.
«Хо а Маго! — шепотіла вона. — Той, хто відкрив мені шлях, повстав проти мене і хоче вбити. Хо а Гвіон! Укажи мені виправлення моїх шляхів».
Вона візуалізувала Ерікана, Карну, Івара і тих з бойових магів Червоної Гілки, кого знала. Те, що відкрив їй Господар, її збентежило. Настільки, що вона перейшла до ритуалу «Призупинення Вінду». Він передбачав зміну свідомості за допомогою спостережень за кількістю серцевих скорочень та їх синхронізації з ритмом дихання. Космічна Мавпа вважала себе майстром Клаха Вінду — «створення згоди». Тому відразу почала з майстерського рівня медитації — одного вдиху-видиху на п'ять ударів серця.
За кілька хвилин вона увійшла до стану повної ритмічної згоди із сущим. Ілюзії і маски впали. І вона побачила те, що було насправді. Вона побачила злочин і джерело злочину. І сповнилася бажанням відплати.
У той час, коли Космічна Мавпа досягала істини шляхом Клаха Вінду, Таракан бився над розгадкою дивних обставин, які набули очевидності під час прослуховування ним телефонних розмов у резиденції чаклуна. Йому пощастило виокремити з телефонного трафіку фреймові групи високого рівня цінності: доповіді охорони, накази керівників, інформацію про події від молодих учениць, яких Таракан ідентифікував як наближених наложниць чорного мага. Але він не зафіксував жодного дзвінка, зробленого самим Еріканом або абонентами, які б дзвонили до чаклуна. Час від часу перехоплювач фіксував незрозуміле пищання, яке могло виникати внаслідок роботи захищеного комутатора.
«Невже чаклун використовує технології парасингулярного кодування або щось подібне? — нервувався кілер. — Грошей у цього балдєя неміряно, теоретично він може дозволити собі мати щось дуже просунуте з арсеналу спецслужб».
Ще більш незрозумілим було те, що в розмовах наложниць і охоронців Ерікан — або, як вони його називали, Вчитель — майже не згадувався. Охоронці отримували накази від двох людей: від Адара та Івара, які займали високе становище в ієрархії секти. Адар, якого Таракан визначив як «коменданта резиденції», в одній із розмов сказав: «Усе робити, як наказав Учитель», а в іншій згадав «вівтар Учителя», куди потрібно було віднести якусь річ, названу «огамом». Кілька разів у його телефонних розмовах виникло ім'я жриці Карни, зустріч якої Адар наказав забезпечити «першій групі». Таракан припустив, що йдеться про один із бойових підрозділів секти. Пізніше він уточнив, що «першою групою» називався загін охоронців резиденції.
Бойових підрозділів, судячи із розмов, було три. Одним із них (можливо, найчисельнішим) керував Івар. Розмови Івара вперто крутилися навколо якоїсь «мавпи», котру його загін ніяк не міг упіймати, що змушувало Івара нервуватись і регулярно сварити підлеглих. Іварові кілька разів дзвонила його подруга на ім'я Руна. Вона жила в резиденції й дуже прагнула бачитись з Іваром якнайчастіше. А у того, як на зло, на романтичні зустрічі не було часу, про що він ніжно й наполегливо втовкмачував Руні. Одного разу та роздратовано запитала: «Це вона так тебе напрягає?», на що отримала від Івара категоричне заперечення. Таракан зайнявся аналізом цього діалогу і вирішив, що Івара могла «напрягати» лише Карна, яка в ієрархії секти стояла або на одному щаблі з Іваром, або й вище за нього.
