АМтм - Іздрик Юрій Романович (книги регистрация онлайн бесплатно .txt) 📗
— Послухайте, ці зітхання, ці репліки і зойки мусять щось означати, — занепокоєно говорив чорний король, поправляючи перехняблену корону. — Хтось може перекласти їх на людську мову?
— Та, блядь, шо тут на хуй перекладати. Замочити підараса і з кінцями, — безапеляційно відрік червоний.
— Замочити? Ви маєте на увазі втопити? Але як? — Озвалася чорна королева.
— Та яка хуй різниця, втопити, задушити, зарізати, на крайняк скинути в пизду зі східної вежі, - сказав червоний.
— А як же тіло? Що робити з тілом? — Почала було чорна, але червона її обірвала:
— Ні хуя собі! А чого це зі східної? Бо в мене там спальня, бля?! Ні хуя собі розклади! Підставити мене захотіли?
— Ніхто вас не підставляє, шановна. — Примирливо сказав чорний, якому план зі східною вежою видався вповні симпатичним. — А надати свій покій для добра спільної справи, вчинок гідний вашого благородства і вашої подиву вартої практичності.
— Ти мені, блядь, лапшу кучеряву на вуха не вішай! — Червона не була така проста. — Як такий мудрий, бля, то чого не даш свій кабінет, де ти малолєток їбеш, падла. Там якраз вікна на канал виходять.
— Знаєте, високоповажна, ви зі своїм базарним вихованням, — чорний аж заслинився від злості, — фільтруйте, як то кажуть, базар. Що я роблю у себе в кабінеті — це моя приватна справа. А про те, які фільми знімають у вашій спальні, — за гроші платників податків, зауважте, — знає весь Ельсинор. І якщо з вашого вікна когось викинуть, ніхто ані запідозрить нічого, ані навіть не здивується. Моралістка, блін, знайшлася.
— Панове, не будемо сваритися, — планово опанувала себе чорна. — Способів убивства є безліч, але як бути з тілом усе ж?
— А хулі тут довго думати?! — з іманентним оптимізмом недоумка вліз червоний, — розпиляємо на куски і згодуємо свиням.
— Прекрасно, вельмишановний, просто прекрасно! — у голосі чорної звучав неприхований сарказм. — Тільки хто ж це, цікаво, буде розпилювати? Може, ви? Та ви ж у житті не те що пилки механічної, дитячого чепелика в руках не тримали. Теж мені, Джек-патрач знайшовся.
— Та закопати на хуй і всі діла. — Червона теж не вирізнялася зайвою фантазією.
— Закопати? — обізвався чорний. — А прокураторський пес? Та він же покійника за двісті ярдів чує!
— Да, цей урод п'ятиногий не тільки занюхати, а й розкопати може, — погодилася червона.
— То шо, ми так і будемо пургу мести і голяки в офтопі ганяти? — Червоного репліка чорного зачепила за живе.
— Тихше, панове, у мене є план, — чорна зійшла на шепіт, немовби притишеність голосу сама по собі обіцяла якийсь особливий злет корпоративної думки. — Я чула, завтра приїжджає викликаний з-за кордону гість, один єлизаветинець, Guilden Roze, чи якось так, особа керована, безвольна, якою легко маніпулювати. Влаштуймо карнавал і зорганізуймо все так…
…Коли наступного дня з'явився візитер, у замку бушувало свято — костюми, маски, феєрверки, гамір, рух. На новоприбулого ніхто не звертав особливої уваги, тож він, розгублений і здезорієнтований, навіть не помітив, як йому до рук потрапила велика запалена петарда… А далі події розвивалися саме так, як запланувала четвірка картонних можновладців — у розгарі карнавального шалу гість, підштовхуваний і під'юджуваний з усіх боків, керований і обезволений, ошуканий і заморочений, раптом опинився на скраю лісу із сокирою в руках над тілом вбитого підступно принца…
Треба віддати належне бабці Аліції — вона не лише постійно вигравала, але й уміла повернути так, аби гра видавалася щоразу цікавішою, й ідіоти — на яких уже не те що нитки непрограної не залишилося, а вже навіть і душі часто ставилося на кін — ці покручі Ритуалу навіть думки не допускали, аби перервати партію чи встати з-за столу. Тож гра тривала, ба більше — вирувала! пінилася! іскрилася! буяла! палахкотіла!.. Ну, власне — палахкотіла, бо ніхто із захоплених азартом гравців не помітив, як із погаслого сливе каміну викотилася головешка, від якої зайнявся спочатку килим, потім портьєри, меблі, стіни… словом, усе, що могло і не могло горіти, і за якусь хвилину ціла будова річкового вокзалу виявилася охоплена вогнем…
#6: …мабуть, трохи заблукав, бо знову наткнувся на малюків у басейні. Телевізор був вимкнутий — чи то скінчилася трансляція, чи то хлопчаки за час моєї відсутності подорослішали і тепер дивилися його четвертим буддійським способом, хтозна. Зненацька один із них, сумно вдивляючись у чорний екран, сказав приятелеві:
— Знаєш, старий, останнім часом не дає мені спокою одна справа. От зауваж: усі бодай чогось варті дівчата потрапляють до нас уже попсовані. От я і думаю: то хто ж ті мудаки, що позбавляють їх незайманості?
Другий малюк важко дивився на приятеля з-під лоба і, наливаючись марною речовістю тіла, потай намацував у кишені новенький трансформер.
#7: за сьомими дверима таки була лазничка, але, на жаль, зайнята — у ванні плавала посеред жабуриння розпущених кіс прекрасна потопельниця в білій сукні. Гірлянди з лілій та стокроток, із первісток та пустоцвіту, з амелій і омели (а ще з тих дивних квітів, які простий люд воліє називати… «перстом мертвяка» і які ми, люди вчені, спокушені латиною, зовемо Alcea rosea L. var. nigra Cav.) посмертними вінками огорнули тіло.
Якби не ці блядські квіти, я, може, й спокусився би на купіль удвох, але застаріла алергія на пилок перекреслила мої некрофільні плани. До того ж я не був певен, чи тіло потопельниці розпухло з власної посмертної байдужості, чи вона вже від початку була надувною.
#8: …радіостудія Moxa, 333FM.
Цієї ночі він чергував сам — Джанко, вчергове обкурившись, просто заснув за пультом, Федот із новим клавішником поїхали записувати дебютний диск під робочою назвою «Арктичні сни», робити було нічого, треба ж комусь випускати нічний ефір. Мох із виразними зусиллями над собою та власним вокабулярним апаратом читав у мікрофон з якоїсь інструкції відверто смурні дефініції, оздоблені Ьеhavy-оральними порадами:
аіхмофобія, страх чоловічого члена — прижиттєва цюпа з цвяхами, примусове колекціонування огірків і фалоімітаторів;
андрофобія, страх чоловіків — церковний шлюб з обов'язковими відвідинами чоловічої лазні двічі на тиждень;
аулофобія, страх музичних інструментів, здалеку схожих на пеніс — довічна гра на флейті;
аутомисофобія, страх «забруднитися» сексом — копрофілія тричі на день, натирання секрецією;
бромідросіфобія, страх тілесних запахів — профілактичні поїздки залізницею Станіслав-Рахів, літні екскурсії в групах чисельністю не менше 50 чоловік;
венерофобія, страх венеричних захворювань — ґумові рукавиці (дві в одній) замість презерватива, протирання геніталій спиртом, йодом, ацетоном, марлева пов'язка, препарати ртуті профілактично;
еротофобія, страх закоханості — переписування від руки повісті Окрю Іржона «Острів КРК»;
евротофобія, страх жіночих органів — асистування в гінеколога, приймання пологів, ранкове облизування клітора натщесерце;
гаптефобія, страх сексуального збудження — примусова мастурбація на скульптуру Батьківщини-Матері, відвідини львівського зоо;
геденофобія, страх насолоди — оральний секс з дільничим терапевтом, читання Набокова, Єшкілєва, Кокотюхи;
гетерофобія, страх гетеросексуальних осіб — фільтраційний табір для гермафродитів і транссексуалів, газова піч;
гименофобія, страх дефлорації — невиліковне, для пом'якшення симптомів рекомендується анальний підлітковий секс, балетна школа, а також як профілактика — кунілігмус у ліфті і петтінг у таксі;
гомоеротофобія, страх гомосексуальних осіб — 3-місячне стажування в театрі Романа Віктюка, монастир, проктологія, посмертний орден Натуралів;
ґамофобія, страх одруження — щоденна публікація шлюбних оголошень в інтернеті;
