Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса (книги бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗
"Тебе шукала Гiтлєрша, бiгала тут, наче скажений собака, бовкала про якiсь недоробленi матерiали, руками книжки з полиць збивала", - каже Iгорко, коли я заходжу до нашого кабiнету. "В тебе часом не розпочалася зiркова хвороба пiсля оглядин у бiг боса, га?"
Вiн упiзнає мене за ходою, не вiдволiкаючись вiд свого комп'ютера."Дiстав ти. Скажи краще, що ти робиш", - питаю я. "Звiт клепаю, мать його. Цiкаво, чи є матiр у звiту? Мабуть, є, мабуть, це довiдка", - розмiрковує Iгорко. "За цей та минулий тиждень. Розтягую от. Щоб було побiльше. Може, потiм допоможеш? Щось менi пiдказує, що я працював набагато бiльше, нiж пригадалося. З пам'яттю щось не те". Я посмiхаюся. Авжеж, блiн. Iгорко - роботоголiк. Новий анекдот. Вiн не цим славетний. "А Степан чим там займається?" Степан сидить у своєму кабiнетi, швидко працює за комп'ютером. Злився з роботою в екстазi, маестро. "А, мабуть, так. Звiдки менi знати? Менi його турботи нi до чого, свого клопоту бiльш нiж потрiбно", - каже Iгор. "А потiм - так вiн нам i скаже, ага, наставляй вуха".
На моєму посту бiля ксерокса нiкого немає. Тому я спокiйно роблю копiї, вкладаю їх у теку, потiм заношу до кабiнету Варвари, її, на моє щастя, немає на мiсцi. Наради. Не знаю, хто їх вигадав, але це порятунок пiдлеглих вiд керiвникiв. Менших керiвникiв вiд бiльших. Бiльших вiд найбiльших. "Строче воно, строче, прогнутися хоче", - каже вiршика Iгорко, показуючи на Степана. В них спiльна приймальня. Дверi вiдкритi. Щоб спiлкуватися?
Нi, щоб пильнувати. "На обiд не виходив, працює, аж iз вух полум'я вилiтає". Я дивлюся, як на столi з'являється число "9" або "6". Хутко озираюся, Iгор нiчого не помiчає, вiн розглядає свої нiгтi. "Ти бачиш, бруд? Таке враження, що ми в шахтi працюємо". Зовнiшнiсть для Iгоря завжди мала велике значення. Я бачу, як Степан вимикає машину, збирає речi. "Ти куди це?" - питає Iгор, який завжди та про все мусить знати. "Вiдпросився", - кидає йому Степан i йде. Степан з Iгорем не товаришують. "Невже до баби?" - дивується Iгор. "Натрапив, мабуть, на якусь жалiсливу, кому вiн такий iще треба? Або, може, їй жити нема де? Лiмiта якась, ага. А в нього - хата, реєстрацiя, майже столичанин".
"От скажи менi, друже, ти ж був жонатий, ми ж обидва були одруженi, тобто ти мусиш знати про бабiв та про їхнi цiнностi не з чуток. Який зиск iз бабiв? Суцiльнi витрати, як на мене. Замiсть того, щоб купити собi пару джинсiв або двi пари, купуєш це саме їй, а до джинсiв iще кофтинку, а до кофтинки якусь мотузку на шию.
А ще годуй їх, а жеруть вони, цi сучаснi дюймовочки, забагато, їх нагодувати складнiше, нiж двох елiтних вепрiв. А їхнi подруги, з якими треба час вiд часу спiлкуватися. "Чому ти не пiдеш зi мною до Настi, ти мене не кохаєш?" Їхнi подруги, з яких одна розумна на трьох пришелепуватих та одна приваблива на п'ятьох балакучих вiслючих. I абсолютно вiдомо, що все це так i буде, а може, ще й гiрше. От скажи менi, на хера добровiльно на себе брати такий клопiт? Тiльки заради того, щоб твоєму члену дали пару хвилин потовктися в її пiхвi?" Iгорко також збирається, оно вже вкладає собi волосся. Кiнець робочого дня. "Ти йдеш?" - питає вiн мене. "Нi. Маю дещо доробити". Вiн викидає в мiй бiк вказiвного пальця. "Ну-ну. Не перетворися на такого ж козла, як Степан. Не встигнеш помiтити, пару разiв затримаєшся пiсля робочого дня, i все. Козел". "Успiхiв", - кажу я. "Я тебе попередив, брате", - каже Iгорко.
Темнiшає. На вулицi, в моїй душi. В моїй душi темно, як у собачачiй пащi. Мої руки стають вологими, я пiдходжу до Степанового комп'ютера. "Вологi руки - це велика перешкода для кар'єрного зростання", - так промовив Iгор через годину пiсля мого представлення працiвникам департаменту. "Вологi руки - це ознака хвилювання. Це наче в тобi усцявся твiй страх. Лiкуй вегето-судинну дистонiю, Стасе. Такi руки можуть собi дозволити тiльки керiвники, а не тi, хто намагається ними стати". Iгор - мiй тутешнiй гуру. "Iгорко з пригорбку". "0101" - впевнено набираю я, бо Степан народився 1 сiчня. "Ласкаво просимо", - каже менi його машина. Амбiтнi люди надають перевагу амбiтним паролям. Вологi руки. Це плаче по менi моя неспокiйна совiсть. Далi робиться все швидко, знайдено вiдповiдний файл, перенесено на дискету, стерто на жорсткому диску. "Було ваше - стало наше". Але ж чому такi вологi руки? "Цуп-цуп та й гуп-гуп?" - так питала моя бабуся, коли я, малий, поцупив забороненi шоколаднi цукерки, тихесенько, навшпиньках намагався втекти непомiченим. Свiже повiтря не здається свiжим тому, хто його псує. Але вiн терпить. "Своє не смердить".
Я йшов i вiдчував сморiд, що плiвся за мною. Мiй власний сморiд. I менi було моторошно. Я почав вагатися. "Хочеш умерти в жебрацтвi, в забуттi?" - спитало мене воно. Воно було здатне матерiалiзовуватися всюди та в будь-який момент. "Я не зможу цього зробити", - кажу я йому. "Отакої? Не вистачає сили волi, ти в нас зневолений хробак? Та ти вже це зробив. Пiзно пити боржомi, мiй любчику, пiзно. Олiю вже пролито". Воно плентається за мною, на його вустах жеврiє посмiшка, в очах стрибають вогники, як iскри, що вiдлiтають вiд вогнища й танцюють у нiчному повiтрi легковажнi польки. "Чого ти смiєшся?" - питаю я. "Збуджуюся. Я завжди збуджуюся, коли вiдчуваю опiр".
"Ти згадай, о'кей? Просто згадай про сотнi тисяч людей, куди жалюгiднiших за тебе, не таких вродливих, несповна розуму, тюхтiїв, людей, якi клепки не мають, в яких так мало (на твiй погляд, шановний) здiбностей, але тих самих сотень тисяч людей, котрi попри все це мають набагато бiльше, нiж ти". Я ловлю машину, називаю водiю свою адресу й вiдкидаюсь на крiсло. "Менi щось пече", - кажу я. Воно кривиться: "Ну, знаєш, я не наймався до тебе в лiкарi. Треба стежити за своїм здоров'ям. А в курячiй бризолi було забагато олiї. Забагато холестерину. А ти ще збирався пиво пити з такою слабкою печiнкою". "Не дiставай мене, га? Ти прибрав iз дому незваних родичiв? Мовчиш? Отож бо й воно. В мене болить голова". "Звiсно, - хитрує воно. - Перепочинь, ага. Корону (а завтра ти вдягатимеш корону, ти ж у нас розумний хлопчик, i не хочеш, щоб її перехопив якийсь нездара, хитрий кнур) треба покладати на здорову, свiтлу голову". Я занурююся в свої спогади, спогади про моє життя, котре було сповнене чим завгодно, але не цим малим страховиськом.
ii)
Як розповiсти про себе, щоб спiврозмовник не занудьгував вiдразу пiсля того, як почув твоє iм'я та прiзвище? Чим можна зачепити людину? Порiвняннями. Якщо ти будеш вести розповiдь про себе, постiйно порiвнюючи себе з тим, хто тебе слухає, то вiн дослухає майже до кiнця. Люди цiкавляться своїми славетними постатями. Звiсно, тут треба поводитися дуже обережно, бо не встигнеш отямитися вiд своїх слiв, як отримаєш ляпаса. Люди переважно серйозно ставляться до себе. I до своїх вад. I до своїх переваг. До всього свого свiтлого образу. Але як тiльки ти намацаєш риси та вчинки, якими людина пишається, чи, ще краще, хоче побачити в собi (або щоб побачив хтось iнший), людина буде здатна слухати тебе годинами. Звiсно, якщо це не жiнка, котра хоче вiд тебе всього-на-всього одного: сексу, а не твого, навiть лестивого для неї, патякання.
Менi завжди було чим пишатися. Так, авжеж - а ви що, думали, що я абищо якесь? Нещастя? Нi. Я, до речi, гарний бiлявець iз виразними карими очима, щоправда, в бiологiї це називається - бiологiчний виродок, тому що в нормальних людей - темне волосся й карi (горiховi) очi або свiтле волосся та блакитнi (сiрi) очi, а якщо щось не збiгається, то є вiдхиленням вiд норми, свого роду збоченням. О'кей, думаю я, нехай я буду збоченцем, але - гарним. Додайте, що колись я був дуже успiшним бiзнесменом (не варто згадувати, який у мене був бiзнес, це все в минулому, минуле, може, й цiкавить слухачiв, але набагато бiльше чомусь цiкавить податковi органи). Я завжди вiдрiзнявся мiцним здоров'ям, був зручним i досить престижним чоловiком (у мене була дружина, ага), був чудовим батьком (у мене є дочка, угу), а ще ходили чутки, що я - чудовий коханець. З останньою тезою, якби я навiть хотiв - не буду сперечатися, бо на вiдмiну вiд усього iншого, тут ти мусиш бiльше довiряти стороннiм людям, анiж собi. Бо хоч як приноровлюйся, але iз собою - не спробуєш. Сподiваюся, що ви вiрно витлумачите мої слова.
