Пафос - Ешкилев Владимир (бесплатная библиотека электронных книг .txt) 📗

— Включи «Тетріс», — пропонує Корват.

— «Тетріс»? — сомнамбулічне перепитує автор «Візантійського Полковника». — Ніколи. Ця гра створена на замовлення світового уряду імперіалістів буржуазними російськими гакерами. Ментальне роззброєння довірливої беззахисної молоді…

Він знаходить в меню сторінку зброя:

— Wow!

— Щось цікаве?

— Все цікаве… Нецікавого в нас не буває…Ось… — Трах відривається від екрана. — Є, любий мій Аріку, такий просунутий у вертикальному напрямі анекдот…

— Знову про Васю Пупкіна, або про варезера [4] у ІRС [5] , — Корват ловить обличчям струмені протягу, шовкове квітневе повітря лоскоче шкіру. — Анекдоти у вас, майндів поганих, несмішні, заплутані, лохівські. Дебільні, відверто скажу тобі, друже незламний, у вас анекдоти. Непереконливі і без великої духовної тиші.

Лоцман не звертає уваги на його несвідомість.

— Сидить Чапай побіля великого котлована. До котлована тягнеться шерега солдатів. Чапай командує: «Рядовой Йванов! Руки поднять, шаг вперед! Рядовой Петров! Руки по швам, шаг вперед!» Пєтька підбігає: «Белые, Василь Иваныч!» «Какие там еще белые? Не видишь, дурак, я в «Тетрис» играю?»

— Можна сміятись?

— Якщо зрозумів.

Корват зневажливо мовчить. Реввоєнгакер хихоче:

— А настроєніє у Вас, батенька, — він клацає мишкою. — ещьо то!

В кімнаті западає мовчанка. Вітер надуває вітрилом тюль. Корват спостерігає за флегматичним життям ранкової вулиці. Біля бічної брами заводу «Промприлад», під чорною старою грушею, розсаджуються на розкладні стільчики продавці газових лічильників. Вони застелюють сідельця насмальцьованими повстяними шматами, розставляють на картонних коробках помальовані у смачний охряний колір прилади. Здалеку здається, немов зграбні жовті тропічні потворки сідають в засаду на картонні постаменти, їхні оцифровані приймочки, весело поблискуючи, спостерігають за ранковим роз'їздом службових авт. Повз продавців повзе «рено», достеменно того ж кольору, що й потворки. Корватові на якусь мить здається, що лічильники вітають старшого родича веселим повискуванням, ворушачи блискучими ґвинтами-крильцями, і мружать шкельця циферблатів.

Поряд з картонними постаментами зупиняється сільського виду вуйко у стертій шкірянці. Він оглядає механічних потворок дуже уважно, раз у раз обертаючись, немовби шукаючи консультанта. Навіть звіддаля Корват бачить на його обличчі коло, складене з глибоких бганок. Шкіряне коло, привиджується йому, обертається навколо ротових причандалів, попри бурбонистий ніс та Острів Неголеності — пляму сивої порості, абрисами подібну до географічних контурів колишньої імперії. Від споглядання Острова в Корвата починає свербіти щойно вимита власна порість. Очі селянина, пропиті, вибляклі, раптом зустрічаються з поглядом Корвата. Обидва одночасно відвертаються. Спостережник занурюється у невлежану архітектуру дерев. Ось росте стара груша. Легкий теплий вітерець лоскоче її розкуйовджену піраміду. Свіже мерехтливе листячко, здається, бігає зашкарублими гілками. З надр Корватової уяви раптом виростає дерево, гілляччя якого, замість грушок, згинають, тягнуть до ґрунту сотні стиглих газових лічильничків на блискучих металевих черешках…

— …Сміх та й годі, — чути з кімнати монолог Лупатого Траха. — Це ж треба так назвати людину! Арік Корват-Яцина! Одне малайське ім'ячко на два посполиті поганяли… Комп'ютер невдоволено пищить.

— Що тобі, мій залізний незламний брате, мій верстате номер двадцять шість [6] ? — пальці реввоєнгакера вправно пробігають клавіатурою. Екран спалахує інтенсивним синім сяйвом. — Сomputers are bad… Что тєбє снітца, крєйсєр «Аврора»… Арік… Рікі-тікі-тавік… Цікаво, а яке твоє повне ім'я? Арнольд?

— Архімед.

— А насправді?

— Архімед.

Лупатий Трах обертається, мовчки дивиться на Корвата.

— Отож-бо, — каже той.

Лоцман Залізної річки на хвилину замовкає. Екраном знову прокочуються хвилі червоних знамен, зірок, сольних, групових і фронтальних портретів з азійськими обличчями. Корват злізає з підвіконня. Відчуття неголеності щезає, лише за вухами намочене волосся лоскоче шкіру. На чорному тлі екрана проступає червоний контур якогось довгастого предмета. Корватові малюнок нагадує бачений у фільмі Камерона поздовжній розріз «Титаніка».

— Ніж розвідника спеціальний, — пояснює реввоєнгакер. — Це замаскована під ніж-багнет «калашникова» вогнепальна зброя. Ось отвір люфи, а тут — під важельком — червона кнопка. Бачиш? Де сталева смужка. Заряджений хімічним спецпатроном з гільзовим поршнем. Модифікація НРС-2…

— Нащо воно тобі?

— Наближається другий етап революційної війни, — Трах вправно імітує трибунно-гасельні інтонації дикторів київського радіо. — Не встигне висохнути червона фарба у під'їздах, а перші пролетарські кулі вдарять у вікна макдональдсів. У тупі чайники пробуржуазних омонівців… А тебе направду назвали Архімедом?

— Я пожартував.

— Ага! — переможно підхоплюється Трах.

— Направду батьки назвали мене Аристидом. Грецьке таке ім'я. Стародавнє.

Профанічно-мерехтке втілення Візантійського Полковника мимрить щось на штиб: «Ну ваааащє…» Потім відривається від монітора і виголошує у невідому авдиторію:

— Be your father and mother praised! They were known as true Zen-revolutionaries, though they didn't even realize it, being crushed by revisionist Soviet way of life. Still, they've multiplied Chaos, having called you a bad name. The first stage of every revolutionary war is a dosed injection of Chaos into the existence. [7]

Корват встигає перекласти лише третину проголошеного.

— Дозування хаосу? — перепитує він.

— Це, друже мій єдиний, англійський переклад з Псевдоанаксімандра. — каже Трах, подумки тішачись: «Лохівські анекдоти, кажеш? Упс, майнд…»

Корват деякий час спостерігає за маніпуляціями реввоєнгакера, котрий обертає зображення НРС-2 навколо щойно створеної вертикальної риски.

— В тебе є що з'їсти? — питає Корват. Не сподіваючись на розсудливу відповідь, занедбаний ранковий гість прямує до холодильника.

Під морозильною камерою стоїть східчаста піраміда з кубиків тайванських консервів. Свина тушонка з океанською морською капустою. Зелені коробочки нагадують упаковки дрібнокаліберних патронів. На дверцятах холодильника портативними гранатами вишикувались дієтичні яйця з червоними штампиками на дупках. Тільки маргарин під морозилкою причаївся наляканим цивільним зайдою. «Ні, — визначає Корват маргаринову долю, — тобі, друже, не місце серед боєзапасів. Тебе ми витратимо повністю».