Ангели помсти - Ульяненко Олесь (читать книги txt) 📗

Альма сидить на порозі й курить. Вона сидить у будинку дока Зелінського. Її ламає. Ми з Едіком, дві пари очей. Альма заходить. Хилитнулася фіранка. Альма вийшла. Кінець – показала руками. Шестеро очей. Мармелад збігає на ґанок. Яскравий вибух виносить усі вікна в чотириповерховій віллі. Шестеро очей зустрічаються в одному поцілунку. Все тільки розпочинається. Ми слухаємо, як гудуть високовольтними дротами поїзди метрополітену. Шестеро очей училося жити, щоб померти…

9 червня 2005 року, Київ

Танька

1

Казка її життя закінчилась. Ангел смерті скерував кулю по належному периметру, а потім несподівано пурхнув на фасад готелю «Дніпро»; його зацікавив чоловік, який біг московським мостом, вихляючи усім тілом, ухиляючись від рук людей у міліцейській формі; коли він повернувся до свого звичного заняття, куля вже влучила у голову Тані Рудківської, розшила черепні шви, вискочила ззаду і вліпилася в бетонну стіну. Життя довго не могло полишити її, а тому вона лежала на асфальті, перед відчиненими дверима салону, а люди йшли, дивилися на неї, наче запитуючи: чого ця баришня тут розляглася? Сонце сипалося білим снігом, і скрізь було біло, а Танька відчувала, як холонуть ноги, а в голові творяться зовсім не припустимі думки, яких вона до того не знала. Ангел провів поглядом чоловіка, який біг з усієї сили від переслідувачів. Тоді підняв важкі крила, пролетів гірляндами мостів над тяжкими свинцевими водами і вже сидів на шляху чоловіка, який налягав на ноги так, наче їх ось-ось позбудеться. Ангел смерті, напевне, здивувався, якщо подібні істоти вміють дивуватися, але зір його став м’якшим, бо з боку Дзержинського він побачив білу пляму, що перетворилася на яскраву кулю. Ангел упіймав поглядом свого колегу, конкурента по ремеслу. Посидівши на балконі якусь мить, ангел смерті пірнув у теплі потоки повітря і зник, кажучи простіше, лишився ні з чим.

Наш чоловік був, що називається, полохалом смерті. Він нагадував молоде загнане лоша: запалі щоки, карі очі, чорний, колись прилизаний, чуб видавали у ньому людину з упертим характером, але довгий закручений ніс наштовхував на думку, що він може поступитися принципами, якщо треба. Зовнішність грішила протиріччями, якщо не чимось більше. Вже другий ангел летів над головами спецназу і чоловіка, котрий тримав над головою руки в наручниках. Біг він важко, виставляючи ходулі ніг майже у два кроки, у порівнянні з дрібними кроками міліціонерів. Несподівано чоловік, зробивши зиґзаґ, вискочив на перила мосту. Повітря густе, осіннє, прошите криками міліціонерів. Пізніше, коли він, балансуючи на перилах, зависнув чорною комахою, наче плавець, наче прозорий фантом з чорного непробивного скла, гучне ревіння паровоза примусило міліціонерів зупинитися. Чоловік тонкою чорною струною пролітає над високовольтними дротами і вже в один кліп ока замикає наручники на високовольтному дроті. Один з міліціонерів замружує очі й кидає автомат під ноги, а чоловік ковзає на дроті далі, набираючи швидкість, зникаючи за хмарами зелених верб. Чоловіка звати Боб, вірніше, це його прізвисько, а ім’я – Гриша, прізвище – Науменко.

Гриша Науменко і Тетяна Рудківська ніколи, ні за яких обставин не зустрічалися одне з одним. Можна це сприймати як нелогічне попередження, а не філософську дефініцію. Хто курить кожного дня сигари «Корона», не може бути філософом. Він є, швидше, продуктом для філософів. Але ані на саму філософію, ані на її живлення ніколи не було великого попиту, як і на сигари «Корона», певне, всі рекорди поб’є миршавенька пачка «LM». Тому Гриша і Таня зависли, як у паскудному комп’ютері, між тим і цим. Ось так. Хоча факт їхнього народження йшов навіть не по одній паралелі, а, радше, у різні точки призначення. Єдина різниця була в тому, що ця подія відбувалася з інтервалом у п’ять років, але день у день, хвилина в хвилину, секунда в секунду.

Її життя нагадувало в’ялу шизофренію, з тим винятком і різницею, що дурдом гуркотів у неї за вікнами будинку, а не в голові. Можна сказати так: Танька не любила думати, тому що не знала, як це робиться. І версія, що вона повна ідіотка, у нас начисто відпадає. Що могло побачити неупереджене око посереднього спокусника: приємна посмішка, попелясте цупке волосся, цнотливо зачесане догори, довгі ноги, чиста шкіра і трохи кволі рухи вихованої дівчинки, що завчено пересували її від однієї точки до іншої. От і все. У тримільйонному місті, що набувало статусу столиці, з роями білявих, чорнявих, рудих, каштанових цокотух, вона могла спокусити хіба що запеклого ледацюгу. Не більше. Хоча заковикою був такий факт: Тетяна, Танька була єдиною донькою нафтового магната. На цьому її життєвий дубль можна закрити. Звісно, краще почати з витоків, але вони такі скупі, й ми обмовимось: аби не фатальна зустріч Гриші та Тані, то нам би не довелося морочити голови над її сексуальним досвідом, бо соціальне життя у нашої Тані зовсім було відсутнє. Тато її, добродушний голомозий колобок, з сигарою в роті – він і спав, здавалося, з сигарою, – мав вуркаганські нахили, які з часом викували з нього достойного державного мужа; тож тато її наголошував, що люди, які носять одяг, дорожчий від чотирьох бутиків, мають у цьому, а напевне, і в тому світі більші привілеї, аніж хтось інший. Тато говорив: «Доню, ти повинна пишатися прізвищем Рудківська». Таня вивчила це як прикладну аксіому, і від того їй, напевне, жилось би легше, аби вона те усвідомлювала чи розуміла. Те, що Таня не вдалася ані в батька, ані в маму, колишню московську модель, з нахилами до співів, то сусідів не варто було шукати: самі знаєте, які у нас глибокі ріки, високі мости, а скільки бетонних заводів простоює – пальців на руках не вистачить. Таня росла просто Танею, і в її рослинному існуванні була доля здорового селянського глузду, видно, таки таточкові гени все ж пробилися крізь суцільну лінь, марнотратство і т. д. Дитинство Тані пройшло, так би мовити, під зірками. У її мами, назвемо її Ерікою, жінки з гламурним меланхолійним поглядом тріпотливої лані, писаної красуні, із завченими рухами, наче знятими на рекламний ролик шампуню «Камі», особисті проблеми тісно перепліталися з соціальними: вона постійно повторювала, що треба допомагати бідним, і так рік у рік; але немалі гроші, видрані зубами у чоловіка, йшли на чергове підняття іміджу модної співачки. Чим вам не соціальна сфера? Еріка знала собі ціну, як і її круглобокий чоловік, цей веселий гедоніст із сигарою в роті. Тож Еріка зробила кілька кліпів, ну, там, де вона з чорношкірими танцівниками, з шоколадним блакитнооким метисом у парі виконувала пісню про пристрасть – гу-гу – таку, як у Сахарі, на фоні єгипетських пірамід. Першим спогадом, який Таня закарбувала і який вплинув на її життя паскудним чином, був Новий рік, з блискучими феєрверками, з ялинкою, з гостями, яких обдимало від з’їденого і випитого; єдиний яскравий спогад – це мідноволосий ангел – її мама – у синій, з блискітками, сукні, співає сумну і прекрасну пісню, від якої хотілося плакати і робити казна-що, чого ще маленька Таня не розуміла. Від того вона жила спогадами, не знаючи, що життя давно вготувало пастку або неприємний сюрприз. Неприємний? Як подивитися. Золотий голос матері, запах дорогих чоловічих парфумів, сигар, розв’язні від випивки голоси і рухи, жести, далекі від розуміння пристойності не тільки маленької дівчинки, а й запеклого ловеласа. Проте слід віддати належне – далі жестів і слів у дорослих не заходило. А втім, вона була ще малою, щоб конкретно реагувати на подразники. Батьків Таня бачила рідко. Її виховувала баба, потім нянька. Таня рано почала цікавитися своїм тілом. У голові звірками завовтузилися непристойні мрії. Вона почала мастурбувати. Спочатку Таня хотіла бути повією. Це був красивий французький фільм, з пристрастями, зі злодіями, з відвертими гомосексуальними і натуральними сценами. Тихенько Таня переписала його на CD й у вільний час, якого вистачало на поглинання йогуртів, упивалася фільмом. Що то був за фільм, невідомо. Світ однаковий, так вирішила наша Таня, лише в кіно він привабливий і відповідає її уявленню. Тут би нашій дівчинці сісти за зошити, знаєте, такі, у яскравих обкладинках, і записати, як би вона перемінила світ. Але Таня Рудківська не думала переробляти світ – ура батьківським генам, – а ковтала його з домашнього кінотеатру тоннами. Якби був щоденник, то наша Таня вивела б великими буквами: хочу бути проституткою. Хоча бідна дитина помилялася. Блядь і проститутка – велика різниця, як БМВ і «хаммер». Хто не знає, тому роз’яснимо, що проститутки у поті чола заробляють на прожиття; а особи легкої поведінки, які підставляють своє тіло заради задоволення чи мають якісь хворобливі комплекси, що звуться німфоманією, – простісінькі бляді. І не важливо, де вони мешкають: в особняках чи на вулиці. Чуттєвість засіла так глибоко, що почала рити підводні руслища. Тато, веселий колобок, з палаючими очима, що нишпорили там, де не його лежить, забув диск на столі. Таня, яка нудилася не знати від чого, підчепила той диск, що виявився старою копією демонстрації купальників. В одній з моделей вона впізнала рудоволосу і медоголосу маму. Коли у нормального, посереднього, обивателя буває настільна книга, то у Тані настільним став диск з мамою у фривольних сценах. Її подруги, з ліпленими профілями, з певним інтелектом та ерудицією в царині модних ганчірок, відверто зневажали слово «секс». Навіть мастурбацію вони визначали як «робити це». Чи робили вони дійсно це – можна лише здогадуватися. Усе оте сю-сю, пусі-мусі вертілося навколо сексу і ним закінчувалося. Не було просто здорової людини, щоб підказати. Так що наша Таня не була великою оригіналкою. Секс – дуже помітна річ, якщо весь час вибирати його, думати ним, жити ним; наша Таня нічого цього не розуміла, навіть інтуїтивно не торкалася. Скажімо, дівчина не могла розрізнити чоловіка або жінку, які проявляють до неї живий інтерес. А от в оточенні, де вона оберталася, більшість колежанок сприймала її як холодну і неприступну принцесу, проте імідж багатих, можновладних батьків аж ніяк у цьому сенсі не впливав на її соціальний статус. Ну, хіба що говорили, що це донька Рудківських. Таня жила і не жила серед двох десятків подібних створінь, які, у свою чергу, все ж таки мали абиякий сексуальний досвід. Усі вони в один голос говорили: «Вона кривляка». А евфемізми типу «сука», «гівнючка» відмітались у їхньому побуті та лексиконі, хоча зазначимо, що вони таки добре знали про них і в душі просто горіли бажанням, аби десь запалити такого ґнота, що ого-го. Коли вони в її присутності говорили: «Фі, як набридли ці чоловіки, ці кошлаті потвори», то це слід дублювати так: «Фі, як набридли ці вібратори». Таня не була такою дурною, щоб цього не розуміти. Проникнути у фантоми її фантазій було неможливим. Усі її однокласниці в один голос говорили: «Вона казашка», звісно, замість слова «гівнючка». А наша «казашка» мріяла, розвивала непомірно холодну фантазію, наче виписувала різцем у густому гламурному світі, де фантомом у туалеті маячила забльована від передозу кокаїну її мати. Це Таня знала з фільмів, і це не мало відношення до реального життя. Сама того не розуміючи, вона йшла по лезу, і дивні панорами, чудові картини, котрих не дошукувалася навіть у фільмах, приходили до неї серед білого дня. Напевне, кіно, ні, таки точно кіно, відіграло у її формуванні неабияку роль.