Нестерпна легкість буття - Кундера Милан (читать бесплатно книги без сокращений .TXT) 📗
— Як ви бажаєте, звідки починати?
— Це залежить тільки від вас, — знизала вона плечима.
— Я можу подивитися вікна і в інших кімнатах?
— Хочете ознайомитися з моєю квартирою? — усміхнулась вона, так ніби миття вікон було його примхою, яка зовсім не обходила її.
Він зайшов до сусідньої кімнати. Це була спальня з одним великим вікном, двома поставленими впритул ліжками і картиною — осіннім пейзажем з березами й призахідним сонцем.
Коли він повернувся, на столі стояла відкоркована пляшка вина і два келишки.
— Не бажаєте підкріпитися перед нелегкою роботою? — запитала вона.
— Охоче, — відказав Томаш і сів.
— Для вас це, мабуть, цікаве заняття — ознайомлюватися з різними домівками, — мовила вона.
— Може, й так, — відповів Томаш.
— Скрізь вас чекають жінки, чоловіки яких на роботі.
— Найчастіше бабусі й свекрухи, — сказав Томаш.
— А вам не бракує вашої основної роботи?
— Краще скажіть мені, звідки ви знаєте про мою роботу.
— Ваше підприємство вихваляється вами, — сказала жінка, схожа на чаплю.
— І досі? — здивувався Томаш.
— Коли я туди подзвонила й попросила прислати когось вимити вікна, вони запитали, чи я не хочу, щоб це були ви. Сказали, що ви відомий хірург, якого вигнали з лікарні. Мене це, звичайно, зацікавило.
— Ви надзвичайно допитлива, — сказав він.
— Це помітно по мені?
— Так, з вашого погляду.
— А як я дивлюся?
— Мружите очі. І раз по раз про щось запитуєте.
— Ви не любите відповідати?
Завдяки їй розмова з самого початку набрала кокетливої чарівливості.
Ніщо з того, про що вона говорила, не стосувалося довколишнього світу, всі слова були звернені тільки до них самих. А оскільки головною темою розмови з самого початку стали він і вона, не було нічого природнішого, як доповнювати слова доторками, і Томаш, говорячи про її примружені очі, водночас погладив її. А вона у відповідь повторювала кожен його доторк. Робила вона це не мимовільно, а скоріше з якоюсь підкресленою послідовністю, так ніби грала в гру «що зробите мені ви, те і я зроблю вам». Так вони сиділи навпроти себе і доторкувалися руками одне одного.
І тільки коли Томаш спробував доторкнутися до її лона, вона не погодилась на це. Йому важко було визначити, наскільки серйозним був її опір, але в кожному разі минуло вже багато часу, і вже через десять хвилин він мав бути у наступного клієнта.
Він підвівся і пояснив їй, що мусить піти. Обличчя в неї палало.
— Дозвольте я підпишу ваше замовлення, — сказала вона.
— Але ж я нічого не зробив, — заперечив він.
— Це моя вина, — сказала вона, а тоді додала тихим, повільним, невинним голосом: — Мені доведеться знову викликати вас, щоб ви закінчили те, чого з моєї вини не змогли навіть почати.
Коли Томаш відмовився дати їй на підпис бланк, вона сказала ніжно, ніби просила про якусь послугу:
— Прошу вас, дайте мені. — І додала, мружачи очі: — Адже плачу не я, а мій чоловік. І платять не вам, а державному підприємству. Ця угода нас зовсім не стосується.
Дивна непропорційність жінки, схожої на жирафа й лелеку, збуджувала його і в спогадах: поєднання кокетства з незграбністю; відвертий сексуальний потяг супроводжувався іронічною посмішкою; вульгарна ординарність квартири і неординарність її господині. Яка вона буде, коли вони кохатимуться? Намагався собі уявити, але йому це не вдавалося. Кілька днів він ні про що інше й думати не міг.
Коли вона вдруге запросила його, вино і два келишки вже чекали на столі. Проте цього разу все йшло дуже швидко. Невдовзі вони стояли одне навпроти одного у спальні (на картині з березами заходило сонце) і цілувалися. Він сказав їй своє звичайне «роздягніться!», але вона, замість послухатися, попросила його: «Ні, спершу ви!»
Для нього це було так незвично, що він трохи розгубився. Вона почала розстібати йому штани. Він попросив її ще кілька разів (з комічним неуспіхом) «роздягніться!», тож йому нічого не лишалося, як піти на компроміс; за правила гри, які вона минулого разу йому нав’язала («що зробите мені ви, те і я зроблю вам»), вона зняла з нього штани, а він з неї — спідницю, потім вона зняла з нього сорочку, а він з неї — блузку, аж врешті стояли вже одне навпроти одного голі. Його рука була на її вологому лоні, а потім він просунув пальці далі, до заднього проходу, це місце він особливо любив на тілі всіх жінок. У неї він був незвично випуклий, тож викликав в уяві довгий травний тракт, що закінчувався тут, злегка виступаючи назовні. Обмацуючи цей міцний, здоровий кружок, цей найпрекрасніший з усіх перснів світу, що його лікарі називають «сфінктер», він несподівано відчув і її пальці на своєму власному тілі, у тому ж місці. Вона повторювала всі його рухи з точністю дзеркала.
І хоча, як я сказав, він спізнав зо дві сотні жінок (а відтоді як мив вікна, це число значно збільшилося), йому все-таки ніколи не траплялося, щоб жінка, вища за нього зростом, мружачи очі, стояла перед ним і обмацувала його анальний отвір. Щоб подолати ніяковість, він різко штовхнув її на ліжко.
Вона не сподівалася від нього такого різкого руху. Її висока постать почала падати на спину, на обличчі, вкритому червоними плямами, відбився переляк людини, котра втратила рівновагу. Стоячи перед нею, від підхопив її під коліна і підняв угору трохи розсунуті ноги, тож вони ураз стали подібними до піднятих рук солдата, котрий здається від страху перед націленою на нього зброєю. Незграбність і водночас старанність неймовірно розпалили Томаша. Вони кохалися дуже довго. Він дивився при цьому їй в обличчя, вкрите червоними плямами, шукаючи на ньому зляканий вираз обличчя жінки, якій хтось підставив ногу і вона падає, цей незрівнянний вираз, який хвилину тому викликав у нього таке збудження, що аж кров ударила йому в голову.
Потім він пішов умитися до ванної кімнати. Вона супроводжувала його туди, докладно пояснюючи, де лежить мило, де мочалка і як пустити гарячу воду. Йому було дивно, чому вона так детально пояснює такі найпростіші речі. Нарешті він сказав їй, що все розуміє, і натякнув, що хотів би у ванній кімнаті лишитися сам.
Вона прохально мовила: — А чи не дозволите ви мені асистувати при вашому туалеті?
Нарешті йому вдалося виставити її з ванної. Він умивався, мочився в умивальник (загальна звичка чеських лікарів), але йому здавалося, що вона тим часом нетерпляче бігає біля ванної кімнати, міркуючи, як проникнути всередину. Коли він закрив воду і в квартирі запала повна тиша, у нього виникло відчуття, що вона звідкись спостерігає за ним. Був майже певний того, що у дверях ванної кімнати просвердлена дірка й вона притискає до неї своє красиве примружене око.
Він ішов від неї в чудовому настрої. Він намагався вирізнити щось основне, вивести їз своїх спогадів якусь хімічну формулу, з допомогою якої можна було б визначити її винятковість (оту мільйонну долю несхожості). Нарешті він дійшов до формули, що складалася з трьох показників:
1) Незграбність у поєднанні зі старанністю;
2) Перелякане обличчя того, хто втратив рівновагу і падає;
3) Ноги, підняті вгору, немов руки солдата, який здається перед націленою на нього зброєю.
Коли він це повторював, у нього було щасливе відчуття, що він знову оволодів якоюсь часточкою світу; що своїм уявним скальпелем вирізав смужку матерії з безконечного полотна всесвіту.
Приблизно в той самий час із ним трапилася така історія: він зустрівся кілька разів з молодою дівчиною в квартирі, яку йому залишав щодня, аж до самої півночі, один його давній приятель. Якось, через місяць, чи, може, через два, дівчина нагадала йому про одну їхню зустріч: вони, нібито, кохалися на килимі під вікном в той час, коли надворі спалахували блискавки і гримів грім. Вони любили одне одного протягом усієї грози, і це було, мовляв, чудово!
Томаш тоді майже злякався: так, він пам’ятав, що він любив її на килимі (у приятелевій квартирі був лише вузький диван, який здавався Томашеві незручним), але про грозу він геть забув! Диво дивне: він міг пригадати кожну з кількох зустрічей з тією дівчиною, добре запам’ятав навіть спосіб, яким вони кохалися (вона відмовилася віддатися йому ззаду), пам’ятав деякі її слова, що вихопилися в неї під час любощів (вона раз по раз просила, щоб він стискав її стегна і протестувала, коли він дивився на неї), пам’ятав навіть фасон її білизни — але про грозу геть чисто забув!
