Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать полную версию книги txt) 📗

— А його начальники дозволять таку координацію? — спитав Лавр.

— Ми над цим працюємо. А тепер щодо «крота». Як і радив нам Пітер Венцелевич, ми дамо Людмилі і Дашковському дві різні адреси конспіративних квартир. І скажемо, що там Корецькі. Людмила їде сюди, Дашковський тепер на завданні і буде тут зранку. Наскільки нам вдалось відсікти їх від інформації про те, що почались пошуки «крота», невідомо. Але тут уже нічого не зробиш. Інформацію Людмилі дасть Лавр, а Дашковському подзвонить Кабарда.

— Грубувато, — скривився Пальц. — До речі, убозівці вже мають список дзвінків вбитого нападника? Вони ж нібито знайшли його сотовий.

— Я їх питав. Вони кажуть, що ці дані ще не встигли опрацювати. Олег Маркович їх перехвалив, — шеф кинув погляд на старшого техніка, який все ще роздивлявся фотографії. — Я бачу, пане докторе наук, вам подобаються молоді брюнетки з кримінальними схильностями.

— Та ні, Іване Ваграновичу, Бог із вами, — Олег Маркович відсунув від себе знімки. — Але ж погодьтеся, колеги, тепер рідко зустрінеш таке войовниче тіло. Це ж справді тіло давньої войовниці й мисливиці. І вона це підкреслює, дивіться: браслети з шипами, перстень-кастет. На ній навіть шкіряні напульсники, як у східних майстрів кинджального бою. А рельєф м'язів! Антична статуя, подивіться, — він поклав знімки перед директором. — Для цієї стерви природа не поскупилась.

— Це не поскупилися ті, хто оплачував їй тренажери і фітнес, — зауважив шеф. — Щось мені підказує інтуїція, що ця антична статуя не з «Ратлону». — Він перетасував фотографії, на мить зупинився на одній з них. Зняв, потім знову начепив окуляри. — Тут, шановні колеги, скоріше пахне звіринцем нашого об'єкта — чаклуна.

— Чому ви так вважаєте? — поцікавився Пальц.

— Люди з «Ратлону» не користуються пластмасками «Глок-17» [37]. Я правильно кажу, Олеже Марковичу?

— Ваша правда, Іване Ваграновичу, — підтвердив старший технік. — Сулименко таких іграшок принципово не визнає. Усі там озброєні виключно американськими волинами сорок п'ятого калібру: «чемпіонами», «інфініті». А сам Сулименко носить два «кольти». Один «командер», а другий взагалі унікальна машинка. «Colt 1911» з накладними золотими пластинами. На пластинах рельєфні зображення. Олені, ведмеді… Дуже тонка робота.

— Естет, — посміхнувся Пальц.

— Пістолети — його пристрасть. «Глоку» у себе він би не потерпів.

— Для жінки, може б, і потерпів, — припустив Лавр. — Я щось не уявляю собі амазонку з «інфініті».

— Тому він і не бере до «Ратлону» жінок, — зауважив старший технік. — За ті роки, що я в нього працював, там була лише одна жінка — прибиральниця. Дуже акуратна бабулька.

— Тоді беремо за версію, що «гостей» підготував і прислав Ерікан, — погодився Пальц. — Будемо вважати, що ця кілерша — одна з його зомбі.

— Краще мати справу із зомбі, аніж з бійцями Сулименка, — сказав шеф.

— Як сказати, Іване Ваграновичу, як сказати, — не погодився Пальц. — Мені, колеги, про зомбі розповідали цікаві речі. Не кмітливі вони, це правда, але й смерті не бояться. І болю не відчувають. В Анголі наші пацани завалили одного такого. Так він півгодини відстрілювався після шести дірок в череві і з простреленими ногами.

— Наркотики? — спитав юрист.

— Не лише наркотики. Там в Анголі є такі шамани, які можуть перетворювати молодих пацанчиків на зомбі.

— Слухайте, — раптом спохватився Олег Маркович, — я тут одну річ згадав. Це може дещо прояснити. Чаклун для того, щоби на відстані контролювати людину, має спочатку отримати предмет, з яким людина довго контактувала. Цей предмет він використовує під час ритуалу як маячок. Мені пояснював один з його помічників: мовляв, без такого маячка він не здатний виокремити свідомість жертви із загального ментального поля. Він казав, що це поле — ніби таке сіре желе, там усе перемішане, майже однорідне. Всі мільярди людських свідомостей. Без такого маячка магічні прокляття не можуть знайти жертву. Чому я згадав про це: перед тим ритуалом, тоді, коли він вбив бізнюка, наші… тобто хлопці з «Ратлону», — виправився технік, — викрали в нього наручний годинник. Ерікан наказав викрасти. Я от і подумав: може, «гості» приходили на квартиру Скоченків не тільки для того, щоби допитати батьків Наталії? Можливо, вони мали завдання взяти звідти якусь її іграшку або щось із одягу, біжутерії. Маячок. З його допомогою чаклун зможе оволодіти її волею, змусити віддати те, що вона вкрала, або вчинити будь-що.

— Я в це, звісно, не вірю, — сказав Лавр, — але, про всяк випадок, треба поквапитися з переміщенням Корецьких.

— Ну й історію ти нам розповів, Олеже Марковичу, — похитав головою директор. — У нас, дорогий, завдяки тобі знов усі рамси поплутані… От що, Валеро, — розпорядився він в бік Пальца, — телефонуй Миколі Семеновичу, нехай готує Корецьких до евакуації. Щоби вже почали збирати речі, негайно. Операцію очолиш сам. Організуєш дві групи бійців. Одна буде вивозити, друга забезпечувати прикриття. За посиленою тактичною схемою.

— Завдання зрозумів. Дозвольте виконувати. — Пальц підвівся, поправляючи кобуру. — Бусик з важким озброєнням теж брати?

— Я ж уже сказав, за посиленою схемою. І хлопців вибери досвідчених. Чорт його зна, чого чекати від тих чорних магів…

— А як же «кріт»? — нагадав Лавр.

— Корецьких поки що сховаємо у підвалі, подалі від «крота». Та й не до них йому буде, тому «кротові».

— Але ж тоді не спрацює наш план виявлення «крота».

— І не треба, — директор хитро примружився. — Не треба вже ніякого плана. Я й без плана знаю, хто такий «кріт».

На кілька секунд у кабінеті запанувала тиша.

— Ану дайте я гляну, — Лавр узяв зі стола знімки Космічної Мавпи, знайшов потрібний, придивився, на мить заплющив очі і заявив:

— Я теж знаю.

Розділ 29

Представник Верховного Командора брат Ігор зустрівся з американськими братами за годину до початку щорічної Всесвітньої масонської асамблеї. На третьому поверсі нью-йоркського ресторану «Кінг Дагоберій» усі столики були замовлені для делегатів. Тому навколо безподільно панували два кольори: чорний колір костюмів і білий колір сорочок та жилетів учасників асамблеї. Така незвична для двадцать першого століття стриманість барв пасувала ампірним інтер'єрам «Дагоберія», його коринфським колонам, пропілеям і аркам. Коктейльне паті було у розпалі, коли брат Ігор, після багатьох вітань, обіймів і ритуальних слів, запитав братів Девіда і Джорджа:

— Чи можемо ми, дорогі брати, поспілкуватись у затишному місці?

Американці перезирнулись, і брат Девід сказав:

— Чому ні, звичайно, можемо.

Усі троє, прихопивши свої «лонги», пройшли до високої ніші, яка нагадувала абсиду [38] візантійської базиліки. Там брат Ігор назвав пароль, відомий лише хранителям Машин Проклять, і почув від американців правильні і досконалі відклики. Брат Ігор повідомив, що Верховний Командор і Генеральна рада України потребують консультації американських хранителів з приводу загрози, що існує стосовно тої з Машин, яку в давні часи доручено було зберігати під покровом Королівських майстрів Скіфії і Гіпербореї.

— Який характер загрози? — спитав брат Джордж.

— Чорний маг з Традиції Тага уклав угоду з місцевою мафією і намагається заволодіти Машиною.

— Маг з ковену Тага [39]? — перепитав Девід.

— Ні, цей маг з тих, кого у нас називають «кощіями», відступниками. Він розірвав з Традицією і перейшов на бік темних сил.

— Якщо так, то його треба вивести за світову межу, — запропонував Девід.

— Ми готуємо проти нього силову акцію.

— Силову акцію? — на обличчі Джорджа відбився неспокій. — Що ти маєш на увазі, дорогий брате?

— Знищення його фізичного тіла.

— Це поганий план, — похитав головою Девід. — Це дуже поганий план.