Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать полную версию книги txt) 📗
Названа Тараканом адреса виявилася закинутим будівельним майданчиком. Через дірку у паркані Костиганов дістався порослих кущами сміттєвих куп, які оточували цегляну коробку майбутнього торговельного центру. Тут було темно і моторошно. Пітер озирнувся і побачив крихітний зелений вогник, який блимнув на протилежному боці майданчика. Це помічник просигналізував: «Чисто». Якби його щось насторожило, вогник був би червоним.
Костиганов пройшовся вздовж товстих бетонних колон, що підпирали споруду. В кущах шаруділи нічні істоти, звідкись іздалека вітерець приносив звуки танцювальної музики. На сході небо починало світліти і зорі виблякли у передчутті сонця.
— Це ти, друже бобер? — голос линув згори.
Пітер закинув голову і побачив на третьому поверсі бліду невиразну пляму обличчя. Йому здалося, що частина обличчя Таракана закрита марлевою пов'язкою.
— Тут заражена територія? — він вирішив підтримати жартівливу манеру кілера.
— Верблюдячий грип. Піднімайся сюди, друже бобер, не бійся.
У будівлі Костиганов напружив свої природні сенсори, але пастка, якщо така й була, ніяк себе не проявила. Костиганов одягнув окуляри нічного бачення, швидко пробіг закутками першого поверху і заховав пакет з грошима в іржавому барилі. Потім зняв прилад і рушив угору. Він не без проблем дістався третього поверху. Сходи ще не були збудовані, поверхи сполучали хиткі дерев'яні містки. Кілера він знайшов не відразу. Таракан, уже без маски, сидів у темному кутку і курив коротку сигару. Запах елітного тютюну був шкіряним, пустельним і дражливим.
— Сідай, базарь свою печаль, — запропонував кілер.
— У тебе ще одної сигари не знайдеться? — Пітер присів поруч із Тараканом на довгу дошку, встановлену на цегляні стовпчики.
— Старому клієнтові немає відмови, — Таракан видобув з наплічної торби коробку з «торпедами», — пригощайся.
— Добра штука, — прицмокнув Пітер після першої затяжки.
— Куба.
— Місце ти стрьомне обрав, Таракане. Такі справи в полі не вирішуються.
— Звідки ти там знаєш, що і де рішається, — кілер випустив з рота хмарку диму. — Не подобається тобі тут? Страшно? Щас на тебе чорти з волинами повискакують. Піф-паф… — Таракан прицілився сигарою у купку сміття, потім сплюнув. — Дєцкій сад.
— Тут одна падла намалювалась.
— Об'яви.
— Чорний маг. Мешкає у селищі Заріцькі Жорна біля Південної траси. Ерікан його поганяло, а по паспорту він Шаманський.
— Я читав про нього в журналі. Балдєй прославлений. А грошей в тебе вистачить на такого звіра?
— А що, на балдєїв сезонне подорожчання?
— Вони ніколи не були дешевими. Магія — штука стрьомна.
— Скільки?
— Двісті тон.
— Не забагато?
— Ти ж вєсовой пацан.
— А за Агамова скільки візьмеш?
— ?..
— Олігарх такий є. Володимир Агамов.
— Це не до мене, друже. Ти не казав, я не чув.
— О'кей. А не підкажеш, до кого?
— Ні.
— Так кажеш, двісті тон за балдєя?
— Ага. Половину кешем тепер, половину на рахунок потім. Бачиш, я з тебе повної передоплати не вимагаю. Зацінив? Підходи до об'єкта я сам знайду, тобі паритись не треба. Сидиш і чекаєш. Балдєй склєїт ласти за тиждень. Кеш при тобі?
— У мене тут сімдесят штук. Різнобійними купюрами, тертими. Якщо цього мало, зустрінемось ще раз.
— Сімдесят так сімдесят. Тільки для тебе, друже. Сто тридцять після справи. Номер рахунку на цій маляві. Запам'ятовуй.
Таракан тицьнув Пітерові папірець. Той підсвітив кишеньковим ліхтариком нашкрябані на папірці цифри і літери, потім повернув його кілерові.
— Ти точно запам'ятав? Там цифриків до фуя.
— Не хвилюйся.
— Ну-ну. — Таракан підніс папірець до кінчика сигари. За кілька секунд папірець спалахнув. — А тебе, я так бачу, ще щось гризе.
— Тиждень — надто довго.
— Це ж тобі не коника з гівна зліпити. Балдєя ж, напевне, охороняють. З підготовкою менінгіт.
— Три дні.
— Так у нас не піде, друже бобер. Або тиждень, або розбіглись.
— Які гарантії?
— Гарантії в панахидній конторі.
— Ти й мене зрозумій, Таракане. Гроші великі, а я за тебе перед людьми підписався.
— Всі під общєством ходимо. Співчуваю.
— Давай так, контрольний термін — п'ять діб. За терміновість ще двадцять тон преміальних.
— Тиждень. І буде тобі щастя.
— Харе, — погодився Пітер після хвилинної паузи. — Прикра ти людина, Таракане.
— Нічого особистого. Живу в реалі.
— Реалістом бути корисно.
— Ще й як корисно. У тебе все?
— Гроші на першому поверсі, зліва від пандуса, в металевій лоханці.
— О'кей, друже. Ти тільки свого бійця не забудь прихопити. Тут зграя псюр бігає. Злих, голодних. Можуть і покусати.
— За бійця не ображайся. Часи непевні, всі страхуються.
— Але в різний спосіб.
— Щасливого полювання! — Костиганов рушив до дерев'яних містків.
Розмова з Тараканом зіпсувала йому настрій. Система, побудована на цих землях за останні століття, опиралася втіленню праведних знань. Пручалась і не бажала світла. Непевна країна, кілери з філософськими приколами, чорні маги, бандити з мільярдними статками. «Всі під общєством ходимо», — згадав Пітер слова Таракана. Ця вселенська приреченість місцевої людності вже переставала здаватись відлунням давньої степової мудрості і починала його дратувати.
«І що я в біса тут роблю?» — не вперше спитав себе невиспаний Лицар Кадош.
Розділ 28
Оперативна група «Антикріт», створена на нараді керівників агентства, за вісім годин наполегливої праці звузила кількість підозрюваних до двох. Олег Маркович з Лавром і колишнім підполковником передивилися диспетчерські журнали і записи відеонагляду за ті години, коли «кріт» під паролем Грінченка заходив до бази даних. Після всіх звірок стартовий список з восьми осіб втратив шість прізвищ. Залишились аналітик Людмила Д'ячишин і оперативник Вячеслав Дашковський. З цим результатом члени опергрупи повернулися до кабінету директора.
— Це вже щось, — оцінив шеф їхній висновок. — У мене теж є новини. По-перше, убозівці поділилися з нами результатами експертизи куль і відбитків взуття у квартирі Скоченків. Вони збігаються з тими, які Лавр Станіславович знайшов після нападу на Храм. Тепер уже точно встановлено, що в обох випадках діяла одна група. Відома вам солодка парочка. По-друге, вбитий нападник залишив на своєму телефоні знімки молодої жінки, яку убозівці вважають другою нападницею. Ми їх збільшили і роздрукували, подивіться.
— Чиста тобі порнографія, — хмикнув Олег Маркович, розглядаючи фото оголеної Космічної Мавпи. — Красива сволота. Накачана. Он які м'язи на животі.
— Чимось схожа з Наталі Югер, — визначив Лавр.
— З ким схожа?
— Акторка така, грала у шостій «Емануелі».
— У шостій? — посміхнувся шеф. — Ти усіх тих Емануелей знаєш, молодець.
— По оперативних базах вона проходила? — поцікавився Пальц.
— Ні, не проходила. Її напарник теж. Менти вже намагалися пробити відбитки, ніяких результатів. Зараз вони зробили запити до сусідів. Росіяни обіцяли до ранку скинути дані. Зрозуміло, якщо щось знайдуть.
— Оперативно, — похвалив старший технік. — Це що, нам масони допомагають?
— Не без того.
— Впливові буратіни.
— Але й ми дещо робимо, — директор поклав на стіл картонну теку. — Ось тут усі дані по Ерікану. З різних джерел. Є багато цікавого. Я думаю, що розробку цього любителя антикваріату варто виділити в окрему тему. Назвемо її «Маг». Старшим по темі призначаю Грінченка, а ти, Валеро, — звернувся він до Пальца, — з цього моменту будеш займатись темою «Храм».
— Але ж, Іване Ваграновичу…
— Ти, Лавре, постійно спішиш. Дослухай спочатку, я ще не закінчив.
— Вибачте.
— За тобою, Лавре, залишається розмова з чебурашкою, яка щось там знайшла. Як тільки ми виведемо «крота» на чисту воду, то перевеземо Корецьких сюди. Тут, я думаю, і магія не так впливатиме. Я б особисто хотів побалакати з Костигановим. Вважаю, колеги, що така розмова назріла. Якби ми з ним скоординували наші подальші дії по темі «Маг», то й справи пішли би краще. Маю таке переконання.
