Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро (электронную книгу бесплатно без регистрации TXT) 📗
– Не торопитесь, Сема, – відмахнувся іміджмейкер, водячи пальцем по аркушеві сценарію. – Звонок в студию, – прочитав Нестор Євграфович і скомандував помічнику: – Артурчик, твой выход!
Асистент увімкнув мікрофон і почав корчити кумедні гримаси, по-дикторськи розминаючи свій артикуляційний аппарат.
– Пойдеш замуж за Змей-Горыныча?! Василисушка?!! – несподівано виголосив він голосом Баби Яги. Після цієї короткої репетиції Артурчик одразу ж узявся до діла.
– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! – промовив він у мікрофон своїм звичним голосом.
Підвальський, що безупинно рухався площадкою, зупинився і притиснувши навушника до вуха, прислухався:
– О! К нам дозвонился первый телезритель! Говорите, вы в эфире! – з непідробною радістю театрально вигукнув він.
Наступної миті з концертної аудіосистеми пролунав голос старої бабці, майстерно імітований Артурчиком:
– Здравствуйте, Мишенька! Я – коренная черноморка Роза Ивановна, по последнему – пятому – мужу – Нечипорук-Абрамович!
– Слушаем вас, Роза Ивановна! – підтанцьовуючи, заохотив бабцю Підвальський і «бабця» продовжила:
– Вы, наверное, будете смеяться, но я и есть та самая старушка с двумя килограммами гречки и вкрученной лампочкой. Боречка, держись! Мы не предадим тебя и твою гречку! А ты, Гоша, подавись своим ворованным рисом!!
Боровіц із заздалегідь відкритим ротом розгублено почав наближатися до ведучого. За два метри від телезірки він зупинився і, забувши про свій мікрофон, голосно, щоб бабця його почула, прокричав у мікрофон Підвальського, прикріплений до його навушника, – себто, просто в обличчя ведучого:
– Мадам Нечипорук-Абрамович!!! А как же лампочка?!!
Від несподіваного реву Боровіца ведучий пригнувся, але миттєво опанувавши ситуацію, театрально витер зі своєї щоки слину чинного мера-кандидата. Натовп вибухнув аплодисментами, вигуками та свистом. Тим часом старезний голос, після тривалого прокашлювання, знову почувся із динаміків:
– За лампочку – спасибо. Перед тем, как перегореть, она таки светила целый час. Можешь прийти и выкрутить свою ворованную лампочку и вкрутить ее себе в жо…
– Спасибо, Роза Ивановна! – високо підскакуючи у балетному па, щиро подякував зірковий ведучий. Підбадьорений твердою бабусиною позицією, Горовіц завзято кинувся в атаку:
– Да-да! Спасибо, Роза Ивановна! На таких, как вы, держится наш славный Черноморск-папа!! Когда я стану мэром, – розпалювався він, – каждый, кто сохранит два килограмма моей гречки, получит тридцать килограмм риса, ящик сгущенки, и… новенький автомобиль!!
Натовп знову вибухнув оваціями. Боро-віц, шаленіючи, розірвав на собі фрак, і залишившись, як і його опонент, у тільнику, заволав:
– Черноморцы! Не верьте этому фраеру! Где он возьмет столько автомобилей?!
Горовіц скорчив презирливу фізіономію:
– Где-где… У тебя в гараже! – промовив він, і публіка заверещала від захвату.
Гуляйпольський піднявся з-за столика і з осяяним обличчям вигукнув:
– Нестор Евграфович! Теперь я точно понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черноморск от насквозь коррумпированной власти этого зарвавшегося биндюжника Боровица!
– Семочка, вы опять торопитесь… – сказав Іміджмейкер, слідкуючи пальцем по листку сценарію, після чого кивнув помічнику:
– Артурчик, второй звонок! Асистент, миттєво скорчивши з десяток
гримас і проспівавши двінким хлопчачим голосом «Мы пионеры – дети рабочих!…», вийшов на зв'язок із ведучим, промовивши в мікрофон:
– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! Підвальський знову зупинився і, прислухавшись, оголосив:
– К нам, кажется, дозвонился еще один телезритель! Говорите, вы в эфире!
З динаміків залунав бадьорий голос 10 – 12-річного хлопчака, так само талановито зімітований Артурчиком:
– Салют, господа-товарищи! Меня зовут Рома Нечипорук-Абрамович. С вами только что разговаривала моя бабулька Роза Ивановна.
Горовіц, що стояв біля Підвальського, забувши про мікрофон у своїй руці, нагнувся до мікрофону біля щоки ведучого і вигукнув:
– Роман, передавайте привет этой замечательной женщине…
Після невеличкої паузи юнацький голос продовжив:
– Завтра же передам, когда забегу к ней в больницу…
– Как в больницу?! Неужели наша бандитская власть добралась уже и до моих избирателей?! – схвильовано запитав Горо-віц…
– Да нет. Просто бабуля только что попробовала вашу долбаную гречку… – повідомив «юний співрозмовник».
Боря Горовіц остовпів. А Гоша Боровіц, миттєво пожвавившись, пішов у контрнаступ:
– А-а!! Я же говорил! Я предупреждал! Крепитесь, молодой человек! А вашему дедушке немедленно доставят мешок экологически чистого риса… Назовите ваш адрес…
Юнацький голос, що, як виявилося, ще й досі був на зв'язку, ввічливо відмовився:
– Ну, типа спасибо, дядя Гоша. Если вам не в облом, отвезите свой рис в городскую больницу. Дед с бабулей балдеют в одной палате…
Боровіц, киваючи на Горовіца, тріумфально виголосив:
– Вот они, невинные жертвы его гречки-убийцы!…
Несподівано репліку Боровіца перервав той самий юнацький голос:
– Да нет, деда еще утром увезли. Когда он попытался выкрутить вашу перегоревшую лампочку – его током как шибанет!… Кстати, бабулька очень просила взять эту долбаную лампочку и – типа – вкрутить ее вам в жо…
– Большое спасибо, Роман… – роблячи «ластівку», щиро подякував ведучий.
Остаточно розгублений Гуляйпольський, що досі стояв біля столика політтехнологів, опустився в крісло і промовив:
– Нестор Евграфович, Артур Александрович, все это, конечно, совершенно гениально, но, кажется, я уже совсем ничего не понимаю…
– А что вы, собственно говоря, хотите понять? – інтелігентно поцікавився іміджмейкер.
Гуляйпольський декілька секунд по-риб'ячому хапав повітря, потім потрусив головою і, дещо протверезівши, вимовив:
– Так ведь на этих дебатах никто не победил! В чем же состоял ваш план?
Нестор Євграфович зняв окуляри, протер скельця і, ховаючи їх у футляр, спокійно пояснив недолугому містечковому політтехнологу суть ексклюзиву його революційної, хоч і незвичної, стратегії:
– Сема, вы же профессионал! Как вы не понимаете – наш план заключался в том, чтобы с безупречной честностью отработать гонорары, полученные от обоих клиентов. В том числе, и вашу «десятину».
Іміджмейкер дістав із кишені конверт і простягнув його Гуляйпольському:
– Вот, кстати, ваши проценты. А вот там – наша безупречная честность, – він кивнув головою у бік знімального майданчика, де на величезному табло за спиною Підвальського під заключні музичні акорди Рейтинг-шоу та прощальні па кордебалету висвітилися результати «інтерактивного опитування»:
«Боровіц – 44,5%; Горовіц – 44,5%; Не визначилися – 11%».
Нестор Євграфович відсьорбнув коньяку і піднявся з-за столика.
– Ну что ж, Семен Борисович, мы оставляєм вас собрать урожай с этой тучной нивы. Ведь борьба за последние 11 процентов – это самый интересный этап любой избирательной кампании… – з наголосом на слові «интересный» підсумував результати співпраці іміджмейкер.
Гуляйпольський підніс над своею головою капелюх і з вдячністю промовив:
– Благодарю вас, Нестор Евграфович! Можете не сомневаться, десять процентов – ваши!
За вікнами потяга чорніла ніч. У купе спального вагона іміджмейкер з асистентом поверталися з Чорноморська до Києва. Розлігшись на дивані, шеф диктував, а асистент набирав на ноутбуці:
«Своими поездками в регионы имиджмейкер разрешает не только технологические затруднения своих клиентов или свои собственные коммерческие проблемы. Нет! Вооруженный самыми современными теориями человеческого общения, полит-технолог несет в провинциальную глушь яркий свет информационного общества третьего тысячелетия…»
До купе постукав і увійшов Підвальський зі свіжою пресою під пахвою і весело поцікавився у політтехнологів:
