Голова Якова - Дереш Любко (читать книги онлайн полностью без сокращений TXT) 📗
— Говори.
— їм потрібна симфонія.
— Добре. їм потрібна симфонія. Що далі?
— Симфонія до відкриття Євро дві тисячі дванадцять. Але ні слова.
— Це великі темні отці?
— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.
— Велике темне апокаліптичне бабло.
— Це заради майбутнього.
— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.
— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?
— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.
Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.
— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!
Підбігла офіціантка.
— Попільничку принеси.
Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.
— Ану назад.
Офіціантка завмерла. — Повернись, кому кажу... Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш.
Ти що, сліпа?
Я курю.
Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й
півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла
стіл і поставила попільничку перед братом.
Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На
чолі в нього виступив піт. Брат послабив
вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.
— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.
Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»
перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому
відповідав словами, які приготував заздалегідь:
— € безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий
проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі
в обличчя й обтерся. — Чому я?
— Вони чули «Люципера».
— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати
Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.
— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.
Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу
кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.
— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу
сього.
— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.
— Велике темне апокаліптичне бабло.
— Це заради майбутнього.
— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.
— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?
— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.
Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.
— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!
Підбігла офіціантка.
— Попільничку принеси.
Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.
— Ану назад.
Офіціантка завмерла.
— Повернись, кому кажу... Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш. Ти що, сліпа? Я
курю. Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й
півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла
стіл і поставила попільничку перед братом.
Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На
чолі в нього виступив піт. Брат послабив
вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.
— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.
Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»
перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому
відповідав словами, які приготував заздалегідь:
— Є безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий
проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі
в обличчя й обтерся. — Чому я?
— Вони чули «Люципера».
— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати
Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.
— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.
Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу
кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.
— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу
сього.
А ти, жлобина, пишеш озвучку для ґоблінів. Скільки тобі за ґоблінів заплатять?
— Я не жлобина.
— Знаєш, яку суму вони пропонують за симфонію?
— Здогадуюсь.
— Ти не здогадуйся, ти сюди дивись.
І брат набрав на своєму айфоні кілька цифр.
— Це у євро?
— Ні, Вася, в рупіях!
— Перельман таки відмовився від мільйона за теорему Пуанісаре. Знаєш, що він їм
сказав? «Навіщо мені мільйон доларів, якщо я знаю, як керувати Всесвітом?»
— Ти не Перельман. Можеш не кокетувати.
— Євро впаде. Долар впаде. Єна впаде. Все повалиться. Так написано в Біблії. Сон
Навуходоносора про колоса на глиняних ногах. Ти читав?
Матвій кривлячись подавив відриг.
— Великі темні отці кажуть, щоб ти про колос не хвилювався. Не твого розуму справа, без тебе розберуться. Так що бери, поки пропонують.
— Не можу. У Європі за свої симфонії таких грошей не отримує навіть Бульоз, —
сказав Яків.
— Хто такий Бульоз? — Будьоз — це бог. А я ні, — сказав Яків.
Саме тоді на обличчі Майї, яку Яків поставив собі на заставку мобільного, з'явився
невідомий номер.
Палець Якова рефлекторно потягнувся до кнопки і прийняв виклик.
— Слухаю вас, — сказав Яків, дивлячись на Матвія.
11.
— Тато помер. — сказав Яків Матвієві після хвилинної розмови. — Годину тому. Серцевий
напад.
— Як це — помер? Що значить — помер?
— Значить, забрали ямадути. Цьоця Галина тільки що сказала.
— Шо ти мені втираєш, я з ним зранку говорив. Не може такого бути.
— Матвію... Ти мене чуєш?
— Бля-а-а-а! Ну чому саме тепер? — Матвій затулив обличчя руками і застогнав. —
Тато, ну на хера ти так?.. Не міг зачекати?
Яків сидів мовчки. Руки склав на колінах.
Брат прибрав руки від обличчя і поглянув на Якова.
— Ну от.
Яків кивнув у німій згоді. Більше в ту хвилину не було чого додати.
— Малий знає?
Малий — Іван — був їхнім третім братом, наймолодшим.
Яків кивнув.
Офіціантка з люб'язністю, властивою цьому закладові, спитала:
— Будете замовляти ще?
— Прошу рахунок, — сказав Яків.
Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.
— Два квитки до Львова на сьогодні, — наказав Матвій в органайзер. Офіціантка вже
ступила крок від стола, коли брат вхопив її за руку.
«О Боже, тільки не це». Знову в брата заскоки. Зараз він скаже, щоб офіціантка покликала
адміністратора. Далі він виллє відро гівна на голову адміністратора. Далі він скаже, що
офіціантка М. хамить клієнтам і накаже, щоб її звільнили. За кілька днів він перевірить, чи
справді офіціантку Машу було звільнено.
Розмова у наказовому тоні з диспетчером авіакас переросла у крик:
— Нє, ти скажи, як тебе звати? Я дізнаюся, хто у вас там сидів на прийомі. Ах ти ж
хамка! Я тебе знайду і вижену копняком під зад з цієї роботи! Сама стули пельку! — 3
цими словами брат відрубав зв'язок.
— Дівчину відпусти, — сказав братові Яків.
Матвій помітив, що стискає руку офіціантки, і відпустив її.
— В-ви щось х-хотіли?.. — спитала перелякана офіціантка.
Тепер уже Яків затулив обличчя руками. «Починається». — Хотів вам дати чайові. — Матвій
поліз до портмоне, витягнув звідти стос купюр.
Взяв із жмені банкнот купюру в сто доларів, передумав і витягнув двадцятку. Вклав
офіціантці в долоньку і стиснув долоньку в кулачок.
— У мене батько помер, — сказав Матвій, зазираючи дівчині в очі. Її ручка знову була
в братових лапах. — Мато. Машенько. Скажи мені щось утішне. У мене тільки-но батько
