Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин (бесплатные версии книг TXT) 📗
— Ваш постачальник? — запитала Кей.
— Заткайся, — знову порадила Террі дочці.
— Чому ти, блін, просто не послала його на фіг? — крикнула матері Кристал.
— Та годі вже, — вкотре повторила Кей. — Террі, я зателефоную вашій лікарці. Спробую її переконати, що для вашої родини буде корисно, якщо ви продовжите лікування в клініці.
— Справді? — здивовано перепитала Кристал. Вона думала, що Кей — звичайна стерва, гірша навіть за ту названу матір з її стерильною кухнею і манерою так пестливо розмовляти з Кристал, що вона почувалася останнім лайном.
— Так, — відповіла Кей. — Справді. Але знайте, Террі, що ми, тобто група захисту дітей, дуже серйозно стурбовані. Ми будемо постійно стежити за тим, у якому стані перебуватиме вдома Роббі. Мусимо побачити зміну на краще, Террі.
— Ага, добре, — погодилась Террі, так, як погоджувалася з усім і з усіма.
Але Кристал сказала:
— Ти змінишся, чуєш. Вона зміниться. Я допоможу їй. Вона зміниться
.
II
Щосереди Шерлі Моллісон бувала в південно-західній ярвілській лікарні. Там вона разом із дюжиною колег-волонтерів виконувала різні речі, не пов’язані безпосередньо з медициною, скажімо, штовхала від ліжка до ліжка візочок для книжок, поливала пацієнтам квіти і купувала різні дріб’язки в крамничці, розташованій у приймальні лікарні, для тих, хто був прикутий до ліжка й до кого ніхто не приходив. Найбільше Шерлі любила ходити поміж хворими, приймаючи від них замовлення на різні харчі. Якось, коли вона тримала дощечку із записами і мала в себе на шиї ламіновану перепустку, один лікар переплутав її з адміністратором лікарні.
.
Ідея стати волонтером прийшла Шерлі в голову під час довгої, як завжди, розмови з Джулією Фаулі на одній з тих чудових Різдвяних вечірок у маєтку Світлавів. Саме там вона довідалася, що Джулія займалася збиранням коштів для педіатричного відділення місцевої лікарні.
— Нам необхідно організувати якийсь королівський візит, — сказала Джулія, дивлячись повз Шерлі на двері за її спиною. — Я хочу, щоб Обрі ненав’язливо поговорив про це з Норманом Бейлі. Вибач, але я мушу привітатися з Лоренс…
Шерлі так і зосталася стояти біля рояля, кажучи кудись у порожнечу: «Звичайно, звичайно». — Не знала, хто такий Норман Бейлі, але почувалася напівпритомною. Однак на другий день, навіть не кажучи нічого Говарду, вона зателефонувала в південно-західну лікарню й розпитала про волонтерську роботу. З’ясувавши, що для цього не потрібно нічого, крім спокійного характеру, здорового глузду й міцних ніг, вона попросила в них бланк заяви.
Волонтерська робота відкрила Шерлі цілком новий, чудовий світ. Сама того не очікуючи, Джулія Фаулі подарувала їй біля того роялю дивовижне видиво, як вона стоїть, скромно склавши перед собою руки, з ламінованою перепусткою на шиї, а королева тим часом неквапливо обходить усміхнених помічниць, які вишикувались рядочком перед нею. В уяві Шерлі робить елегантний реверанс. Королева це зауважує й зупиняється, щоб сказати їй пару слів. Вона дякує Шерлі за те, що так щедро дарує людям свій вільний час… спалахи фотокамер, і наступного дня в газетах фото… «Королева розмовляє з волонтеркою лікарні місіс Шерлі Моллісон…». Іноді, коли Шерлі зосереджувала всю свою увагу на цій уявній сцені, вона проймалася відчуттям майже неземного блаженства.
Волонтерство в лікарні подарувало Шерлі нову розкішну зброю, з допомогою якої вона тепер могла боротися з показною претензійністю Морін. Коли вдова Кена, немов та Попелюшка, перетворилася з помічниці продавця на бізнес - партнера, її манірний вигляд почав страшенно дратувати Шерлі (хоч вона й терпляче зносила це все з солодкою посмішкою на вустах). Але тепер Шерлі знову почувалася на висоті. Вона працювала не заради прибутку, а за покликом свого доброго серця. Волонтерство було ознакою вищого класу, ним займалися жінки, які не потребували зайвих грошей, такі як вона або Джулія Фаулі. Крім того, в лікарні Шерлі отримала доступ до бездонного колодязя пліток, що були значно цікавіші, ніж занудні Морінині теревені про нову кав’ярню.
Цього ранку Шерлі рішуче заявила керівнику волонтерів, що воліла б опікуватися палатою номер двадцять вісім, і її направили в онкологічне відділення. Відповідальною за палату двадцять вісім була єдина тут медсестра, з якою вона заприятелювала. Деякі молоді медсестри ставилися до волонтерів зверхньо й різкувато, але Рут Прайс, яка після шістнадцятирічної перерви знову почала працювати медсестрою, відразу була дуже милою. Вони обидві, за словами Шерлі, були пеґфордчанками, і це їх пов’язувало.
(Хоча, правду кажучи, Шерлі не була родом із Пеґфорда. Вона виростала разом з молодшою сестрою і матір’ю в маленькій задрипаній квартирці в Ярвілі. Мати Шерлі багато пила. Вона так і не розвелася з батьком дівчат, якого вони й не бачили. Здавалося, що всі місцеві чоловіки знали ім’я матері Шерлі і, називаючи його, вони завжди гиготіли… але це було дуже давно, а Шерлі дотримувалася думки, що минуле, якщо про нього не згадувати, просто зникає. Вона й не хотіла нічого пам’ятати.)
Шерлі й Рут приязно привіталися, але зранку вони були завантажені роботою, тож мали час тільки на те, щоб обмінятися найзагальнішими фразами про раптову смерть Баррі Фербразера. Домовилися зустрітися на обіді о пів на першу, і Шерлі пішла по візочок для книг.
Вона мала чудовий настрій. Бачила своє майбутнє так чітко, наче воно вже відбулося. Говард, Майлз і Обрі Фаулі мали об’єднатися, щоб раз і назавжди позбутися Полів, і це було б гарною оказією для святкової вечері в маєтку Світлавів…
Цей дім здавався Шерлі просто шикарним: величезний садок із сонячним годинником, фігурно підстриженим живоплотом і ставочками; обшитий панелями просторий вестибюль; фотографія у срібній рамочці на роялі, на якій власник будинку обмінюється жартами з королівською принцесою. Шерлі не зауважила ніякої зверхності у ставленні Фаулів до неї чи її чоловіка, хоча, з іншого боку, коли вона опинялася в межах Фаулівської орбіти, її увагу постійно відволікали інші речі. Вона уявляла, як вони вп’ятьох сідають вечеряти в одній з тих розкішних бічних кімнат: Говард — біля Джулії, вона — праворуч від Обрі, а Майлз поміж ними. (Саманта неминуче була відсутня у цих її фантазіях.)
О пів на першу Шерлі й Рут зустрілися біля стійки з йогуртами. Лікарняна їдальня ще не була переповнена, тож медсестра з волонтеркою без великих труднощів знайшли липкий, засипаний крихтами хліба столик для двох під стіною.
— Як там Саймон? Як хлопці? — поцікавилася Шерлі, коли Рут витерла стіл.
Вони виставили все, що мали на підносах, і всілися навпроти одна одної, готові погомоніти.
— Добре, дякую, все добре. Нині Саймон приносить додому новий комп’ютер. Хлопці вже не можуть дочекатися, можеш собі уявити.
Це було явною неправдою. І Ендрю, і Пол мали дешевенькі ноутбуки. Стаціонарний комп’ютер стояв у кутку крихітної вітальні, і жоден із хлопців його не торкався, вважаючи за краще не потрапляти зайвий раз батькові на очі. Рут часто розповідала Шерлі про своїх синів, але так, ніби вони були значно молодші за свій вік: коли їх ще носили на руках, а вони були слухняні і їх легко було розважити. Можливо, вона й сама хотіла здаватися молодшою, ще більше підкреслюючи вікову різницю між нею й Шерлі — а їх розділяло майже два десятки років, — щоб вони стали ще подібнішими на матір і дочку. Рутина мати померла десять років тому. Їй бракувало старшої жінки у своєму житті, а стосунки Шерлі з власного дочкою були, як вона натякнула Рут, далекі від ідеальних.
— Ми з Майлзом завжди були дуже близькі. А от Патриція мала доволі складний характер. Вона зараз у Лондоні.
Рут воліла б дізнатися більше, але вони обидві цінували одна в одній делікатну стриманість. Вони з гордістю презентували світові лише причепурену поверхню свого життя. Саме тому Рут не квапилася вдоволити власну цікавість, хоча й не полишала надії довідатися в належний час про причини такого важкого характеру Патриції.
