Рекреації - Андрухович Юрий Игоревич (читать книги онлайн без .txt) 📗
— О, друже, привіт, що ти робиш у моєму номері? — з усмішкою поцікавився Мартофляк, коли Хомський відчинив йому двері.
— Розумієш, — відповів Хомський, впускаючи його досередини, — Марта дуже хвилювалася, куди ти подівся. Я мусив її заспокоїти.
— А-а, — кивнув Мартофляк, розглядаючись по кімнаті.— Це святе діло. Непогано живем. А я подумав спершу, що тебе поселили до нас третім.
— Всяке буває в цих готелях, — знизав плечима Хомський.
Мартофляк сів у фотель.
— До речі, а де вона сама? — запитав нарешті.
— Хто? — перепитав Хома.
— Марта.
— Вона купається. Вирішила прийняти ванну. Мартофляк підвівся, підійшов до дверей лазнички.
— Мартусю, кохана, я вже тут! — повідомив він. — Ти чуєш? З лазнички почувся енергійний плюскіт води. Марта справді купалася.
Мартофляк повернувся до кімнати.
— Маєш закурити? — спитав.
— На жаль, уже скінчилися.
— Завжди так буває,— зітхнув Мартофляк і добув з кишені ще одного бичка. — Покуримо вдвох. Тобі лишити?
Хома кивнув.
— Грабар би того не курив, — сказав Мартофляк, затягнувшись і відкашлявшись. — Котра година? — І сам собі відповів: — Пів на шосту. Гарно.
— У тебе трохи спішить, — сказав Хома.
— Можливо.
Вони помовчали. Мартофляк передав Хомі свого бичка і зненацька запитав:
— Слухай, а чого ти не сховався, скажімо, під ліжко?
— Дурне тобі в голові, старий, — засміявся Хомський.
— Ні, ти собі тільки уяви — ховаєшся під ліжко чи, наприклад, у шафу. Ми з Мартою лягаємо трохи поспати, а ти потихеньку виходиш. Класний водевіль, ні?
— Ти даремно так думаєш, — безтурботно заспівав Хомський. — Шампана хочеш?
— Наливай, — кивнув Мартофляк.
На цей раз пляшку було відкрито досить легко і майже безгучно. Хома налив по півсклянки.
— Слухай, — запитав Мартофляк, зробивши кілька ковтків, — там завтра, тобто вже нині, бо завтра — це тільки інша назва сьогодні,— там сьогодні в програмі свята немає якого-небудь походу рогоносців? Ти не пам'ятаєш?
— Ні,— збентежено відповів Хомський. — А що?
— Ну, я міг би взяти в ньому участь, — пояснив Мартофляк і поставив склянку на столик.
Хома також поставив склянку і тут-таки отримав потужний удар знизу в щелепу. Все було так несподівано, що він не втримався і впав навзнак.
«Зараз повбивають один другого», — подумала причина бійки Марта, прислухаючись із лазнички. Вона схопила рушник і почала чимшвидше витиратися, аби не допустити такого фіналу.
З губи в Хомського йшла кров.
— Вибач, старий, — сказав Мартофляк. — Я не хотів так сильно.
Він подав руку, і Хома підвівся, струшуючи головою, як боксер у нокдауні.
— Що тут таке? — зайшла до кімнати Марта, в тому самому халаті, пахнучи водою й милом.
Мартофляк чемно поцілував їй руку.
— Вип'єш шампана? — запитав він.
Вони сіли навколо столика, і Мартофляк налив третю склянку.
— Випий, — подав її Марті.— Після ванни корисно.
— Ви що, билися? — спитала Марта.
— Так, — жваво відповів Мартофляк. — І знаєш, що цікаво? Хома дуже сильний фізично. Ну, та ти про це знаєш. Він дуже сильний, але він нічого не зробив мені. Я побив його.
— Я просто не зміг би тебе вдарити, — сказав Хомський, тамуючи носовичком кров на губі.
— Овва! — всміхнувся Мартофляк. — Ти — добрий товариш. Вірний. Я хочу випити за тебе. Марто, вип'ємо за Хому. Щоб він швидше женився, най би його нагла кров залляла!
Вони торкнулися склянками, і Мартофляк підморгнув їй.
— Де ти був, чоловіче? — спитала Марта, трохи надпивши.
— В однієї молодиці. Тільки дотепер не знаю, чи виграв її, чи ні. Дивна історія, правда?
— Це дуже ризиковано, Мартофляче, — сказала Марта.
— Що саме? — спитав Мартофляк. — Те, що я тобі розповів про це?
— Те, що ти нічого не пам'ятаєш. А якщо вона була венерична?
— Все може бути, — зітхнув Мартофляк. — Я пожартував, звичайно.
— Я так і думала.
— Ну от і файно. Гей, Хома, чого ти сидиш такий сумний та невеселий? Кров уже не тече. Скажи що-небудь, — Мартофляк з очікуванням і надією подивився на Хомського.
Той відняв від рота носовичок з маленькою червоною плямою.
— Я тобі заздрю, старий, — сказав.
— Це гарно, але чому, холера ясна?
— Ти щасливий чоловік.
— А-а, — розуміюче протягнув Мартофляк. — Тоді інша справа. Хочете анекдот? Чоловік повертається з відрядження і, само собою, застає жінку на гарячому. — Сказавши це, замовк.
— Все? — спитала Марта.
— Ні, не все, але я згадав, що ви його знаєте. А може, знаєте якийсь подібний. Вони всі однакові, всі про одне й те саме. Може б, ми трохи поспали? — позіхнув.
— Нема сенсу, — знизав плечима Хомський. — Легше пересидіти ці пару годин. А потім підемо на ярмарок. Чи ще кудись.
— Дійсно. Вже нема сенсу, — погодився Мартофляк і ліг на підлогу. — Я тільки трохи полежу. З відкритими очима.
Тиша придавила їх, мов камінь. Ніхто не зронив більше ані слова. Мартофляк лежав на підлозі горілиць і справді з відкритими очима. Хома примостився у фотелі, гріючи в руці склянку з недопитим шампанським. Марта сіла на ліжку і втупилася поглядом кудись за вікно. Там уже сіріло, розвиднювалося, озивалися якісь перші ранкові птахи з невідомих країн. Чути було кожен найменший звук, народжений у сплячому переважно готелі: чиїсь кроки, приглушувані коридорною доріжкою, повертання ключа у дверях навпроти, дзюрчання води в номері за стіною. Світ ловив їх і піймав. Усі вони попалися, мов у сильце, в цю готельну тишу.
Але довго це не потривало. Зненацька всі почули якесь шамотіння перед дверима, на цей раз незачиненими, — і до номера увірвалося двоє монстрів. Один у стрілецькому однострої, з оселедцем на поголеній голові, інший — у чорному фрачному вбранні, з метеликом, але обидва дуже пожмакані, бліді й галасливі.
— Ага, всі масони на місці! — закричав Гриць, вітаючи таким чином присутніх.
— Слухай, Хома, — замахав руками Немирич, — я бачився з твоїми персонажами! Там була ціла купа мерзотників. Я ледве втік від них!
— Сідайте, хлопці,— рівним голосом відізвався з підлоги Мартофляк. — Або принесіть ще дві склянки зі свого номера. Або дайте щось закурити. Або сядьте і помовчіть разом з нами. Або йдіть звідси до сраки.
