Гойдалка дихання - Мюллер Герта (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗

У нашій гімназії в Обервішау перед Різдвом щоранку до початку уроків запалювали свічки на різдвяному вінку. Він висів над кафедрою. Наш учитель географії називався Леоніда і був повністю лисим. Свічки горіли, а ми співали: oh Tannenbaum, oh Tannenbaum, wie grun sind deine Bla… [1] І тут ми раптово обривали спів, бо Леоніда верещав:

— Ау!

На його лисину капав рожевий віск. Леоніда кричав:

— Гасіть свічки!

Він вистрибував на стільчик і витягав із кишені бляшаний складний ножик у формі карпа.

— Іди сюди! — верещав Леоніда, відкривав ножа і нахилявся.

Я зішкрябував йому з лисини віск. І жодного разу не порізав його. Але щойно я сідав назад на своє місце, він прибігав до мене і вліплював мені ляпаса по щоці. А коли я хотів витерти сльози з очей, він верещав: — Руки за спину!

Беа Цакель дістала для мене у Тура Прікуліча пропуск на базар. Голодному не можна розповідати про можливість вийти на волю. І я нікому про це не казав. Я взяв свою пошивку та шкіряні гамаші пана Карпа, бо як завжди йшлося про обмінні оборудки з калоріями. Об 11-й я вирушив, тобто ми вирушили, ми з моїм голодом.

Надворі було ще пасмурно після дощу. Посеред болота стояли продавці, які тримали в руках іржаві гвинти та шестерні, а біля них — жінки з поморщеною шкірою, які пропонували бляшаний посуд і синьку для побілки. Довкола фарби були сині калюжі. А поряд із ними лежали гірками цукор і сіль, сушені сливи, кукурудзяна мука, просо, перловка і горох. І навіть кукурудзяний пляцок із пюре з цукрових буряків на зелених листках редьки. Беззубі жінки з жирним квасним молоком у бляшаних каністрах і одноногий хлопець із палицею і повним відром води, підсолодженої малиновим сиропом. Довкола бігали рухливі хлопці з погнутими ножами, виделками і вудками. У коробках з-під американських консервів блищали сріблясті рибки, ніби живі шпильки.

Я пропихався крізь тлум зі своїми шкіряними гамашами в руках. Біля одного чоловіка у військовій формі, з залисинами на голові і з великим вибором орденів на грудях, лежали дві книжки, одна про мексиканський вулкан Попокатепетль, а інша з двома великими блохами на обкладинці. Я погортав блошину книжку, бо у ній було багато малюнків. Дві блохи на качелях, а поряд — рука дресирувальника з крихітною нагайкою; блоха на бильці крісла-гойдалки; блоха, запряжена у весільну бричку у вигляді горіхової шкаралупи; груди хлопчика з двома блохами між пиптиками грудей, а донизу, до пупка, тягнуться дві симетричні доріжки з блошиних укусів, обидві доріжки мають однакову довжину.

Чоловік у військовій формі взяв у мене з рук гамаші й приклав до своїх грудей, потім до плечей. Я показав йому, що вони призначені для ніг. Він зареготав якимось утробним сміхом, так іноді сміявся Тур Прікуліч під час переклички, такі звуки видають також великі індики. Його верхня губа постійно зачіпалася за уламок зуба. Продавець, який стояв поряд, підійшов ближче і потер у пальцях шкіряні шнурівки моїх гамашів. Потім долучився ще один, із ножами, він порозпихав свій товар по кишенях і приклав собі гамаші праворуч і ліворуч до обох стегон, потім до сідниць, при цьому він поплескував себе по заду, кривляючись, ніби клоун. А вбраний у військову форму з поламаним зубом при цьому імітував ротом пердіння. Потім підійшов іще один, із закутаним горлом і без ноги. Опираючись на косу, він підчепив своєю палицею гамашу і кинув її у повітря. Я побіг слідом і зловив її. А на кілька метрів далі приземлилася моя друга гамаша. А коли я нахилився за другою, то у болоті лежала ще і зім'ята грошова купюра.

Я подумав, що її хтось загубив, і сподівався, що наразі ще не спохопився. Або, можливо, власник уже шукає свої гроші, або ж вони випали у когось із цієї банди, поки вони потішалися наді мною, або навіть і щойно, коли я нахилився, можливо, власник навіть бачить гроші і спостерігає за моїми діями зараз. Товариство продовжувало сміятися з мене і моїх гамаш, а я вже затиснув гроші в кулаці.

Треба було терміново зникнути, і я затесався у натовп. Я затиснув шкіряні гамаші під пахвою і розгладив гроші. То були 10 рублів.

10 рублів були справжнім багатством. Не рахувати, а їсти, — подумав я собі, — а все, що я не зможу з'їсти, сховаю у пошивку. У мене вже не було часу на мої шкіряні гамаші, цей нікому не потрібний товар із іншої планети тільки привертав до мене увагу. Я випустив їх з-під пахви на землю і, ніби срібляста риба, побіг разом зі своїми 10 рублями в протилежний бік.

У горлі в мене пересохло, на тілі виступив піт страху, я купив собі за 2 рублі дві склянки червоної води з малиновим сиропом і випив залпом обидві. Потім купив два шматки кукурудзяного пляцка з пюре з цукрових буряків і з'їв разом із листям редьки, воно було гірке і, мабуть, дуже корисне для шлунка, як ліки. Тоді купив чотири налисники з сиром. Два запакував у пошивку, а два з'їв відразу. Далі випив цілий глечик квасного молока. Я купив ще два шматки пляцка із соняшнику і з'їв обидва. Потім я знову побачив одноногого хлопця і випив ще одну склянку води з малиновим сиропом. А тоді перерахував свої гроші. 1 рубль і 6 копійок. Цього не вистачить навіть на цукор, і на сіль також ні. Жінка із сушеними сливами уважно стежила, як я рахую, водила за мною своїми очима — одне око було темне, а інше зовсім біле, без зіниці, ніби квасолина. Я показав їй гроші у руці. Вона відіпхнула мою долоню, сказала: «Ні» і замахала руками так, як проганяють набридливих мух. Я стояв на місці як укопаний і продовжував показувати їй свої гроші. Я тремтів і хрестився і бурмотів, як під час молитви:

— Отче наш, допоможи мені з цією проклятою Богом черепахою. Введи її у спокусу і визволи мене від цього зла, — бурмотів я і думав про холодну святість Фені, а у кінці молитви проказав тверде й однозначне АМІНЬ, щоб завершити своє прохання відповідною формальністю. Жінка була зворушена і втупилася у мене своїм оком-квасолиною. Тоді вона взяла мої гроші і наповнила мені стару зелену шапку сушеними сливами. Половину з того я висипав собі у пошивку, решту — у шапку-вушанку, щоб з'їсти відразу. А коли я доїв усі сливи з шапки, то з'їв і два куплені попередньо налисники. У пошивці залишилося тільки трохи слив.

Теплий вітер шелестів листям акацій, болото сохло й облущувалося довкола калюж, ніби довкола сірих горнят. На стежці, яка вела до табору, поряд із дорогою, ходила по колу прив'язана коза. Її шия була натерта, бо вона постійно тягнула за шнурок. Він був уже стільки разів обмотаний довкола палиці, що вона більше не досягала до трави. Її погляд був зеленооким і таким самим подовгастим, як у Беа Цакель, і було у ньому щось від мучеництва Фені. Вона хотіла піти за мною. Я згадав тих синіх, замерзлих і розрубаних поздовж кіз, яких ми спалили у вагоні для худоби дорогою сюди. Я пройшов тільки половину дороги, а вже доволі пізно, і мені ще доведеться пройти через охорону зі своїми сливами у шапці. Щоб вартові не забрали їх у мене, я з'їв усі. Крізь гілки тополь за селом уже було видно охолоджувальну башту фабрики. Чотирикутне сонце над його білою хмарою раптом вскочило мені до рота. Моє горло ніби замурували, я марно намагався вхопити повітря. Шлунок болів, кишки бунтували й оберталися, ніби криві шаблі. Мої очі закотилися, й охолоджувальна башта почала обертатися довкола своєї осі. Вантажівка посеред вулиці раптом злетіла у повітря. На дорозі три пси раптом спливлися в одне зображення. Мене вивернуло на дерево, і було страшенно шкода всієї дорогої їжі, яку я тепер вивергав із себе і плакав.

І ось все з'їдене вже лежало під шовковицею і блищало.

Все, все, все.

Я сперся головою об стовбур і дивився на дрібно пережовану блискучу масу так, ніби очима міг знову з'їсти її. Потім я пройшов крізь перший вартовий пост, овіяний вітром, з порожньою пошивкою і порожнім шлунком. Такий самий, як і раніше. Тільки без шкіряних гамаш, гамаш життя. Вартові спльовували соняшникове насіння униз зі своєї вежі, і лушпиння літало у повітрі, ніби мухи. Порожнеча у мені була жовчно-гіркою, мені було погано. Але уже перші кроки по табірному подвір'ю змусили мене подумати про те, чи у їдальні ще залишилася овочева зупа. Та їдальню вже було зачинено. І у такт постукування своїх дерев'яних черевиків я сказав собі: