Сарабанда банди Сари - Денисенко Лариса (читать онлайн полную книгу .txt) 📗
«Слухай, повiр менi, якщо дiвчина не хоче тобi говорити про перший раз, то вона сама з собою також про це да-ааавно не розмовляє, забудь. Не це є головним». «Намагаюся зрозумiти. Втiм, про свого колишнього чоловiка вона теж не розпросторiкується. В мене вiдраза до вiйськових, терпiти їх не можу. От навiщо виходити замiж за воякiв, скажи менi, перша жiнко?» Єва полiзла до своєї сумки i витягла паспорт. «Наприклад, для цього», - сказала вона. Я з цiкавiстю дивився на її паспорт, але нiчого не розумiв. «Для чого цього?» «Мiсце народження - Потсдам, НДР. У мене батько вiйськовий, полковник. Його брат, майор, називав його через це мiсто «поц з Поцдама». Вiйськовi жарти. «У погонах йде мурло, це - полковник ППО».
«Вибач. Я про вiйськових не в сенсi твого батька». «Та хоч би i в сенсi. Я до шести рокiв мешкала в Потсдамi, потiм нас звiдти «попросили». Бiлi шкарпетки, лакове взуття та «кенгурушка». Неподалiк Берлiн, й iнколи нам туди дозволяли наїжджати. Мама в Берлiнi смiялася спецiальним берлiнським смiхом, або це просто моє дитяче сприйняття мами та Берлiну. Парк Сан-Сусi, о, цей парк Сан-Сусi.
Я бавилася там у шикарну панну. I Бельведер, на стiнцi якого я видряпала (скiльки ж там було цiєї дряпанини): «Тут була Єва». Мене дражнили Євою Браун. До речi, коли керiвництво дiзналося, що батьки мене так назвали, їм дуже закортiло випхати батька на батькiвщину, але щось там в них не спрацювало. А назвала мене мама не з мiркувань релiгiйного чи нацистського фанатизму, а заради краси. Їй це iм'я просто подобалося. Мати називала мене дитиною «паркiв, романсiв та офiцерського мату». Так воно i було. А ще я вмiю крокувати так, як почесний караул. Будеш добре поводитися - продемонструю. Шкiльний вiйськовик був у захватi. Хоча, може, йому подобалися мої ноги, хто зна, кого в ньому бiльше було - вiйськовика чи чоловiка».
Я хотiв вiднайти свiй паспорт, але я нiколи не тягав його в портмоне. Натомiсть там щось лежало, i я це «щось» витяг. Це був iталiйський чобiток Мiлiка. «Ну, ти просто казковий Принц. Шукаєш Попелюшку? Менi примiряти? Що це?» «Як тобi сказати. Завдання. Треба вгадати, яке тут позначене мiсто». «Це твоя нова робота?» «Нi, це мiй новий спiвмешканець. Емiль. Веселi дитячi забавки! Перевiряє якiсть моєї освiти». «То його звати Емiль i вiн любить розкидатися завданнями. Цiкаво. Ти вже вгадав?» «Нi. Потрiбен атлас, та я взагалi не впевнений, що варто цим займатися. Одного разу я вже вiдгадував його ребус. 2515 - що це?» «Зваблення неповнолiтнього, коли тобi - 25, а йому - 15». «Це - парасолька». «Чому?» «2 - пара, п'ята нота - соль, лiтера «к» - п'ятнадцята в абетцi. Як тобi?» «Нiчого. Хочеться 45». «Що це?» «Квасоля. Ква - це ж якась четвiрка, ну а 5 - соль».
«Ква - це жаби. Дуже дивно, що ти не мати Емiля. Єво, а ти взагалi їздила до Тернополя?» «А я i зараз там. Слухай, менi здається, що тобi, поки Сари немає, треба щось мати своє. Ну, допоки вдома чужинцi. Малий, що ґвалтує гео-забавками, i дядя зi святою колбою». «Яке, наприклад, своє?» «Собаку». «В мене є собака, дякую, з мене вистачить». «То - чужий собака, тобi потрiбен свiй. Принесеш цуцика i доведеш, що ти - господар дому. Хiба погано? Крiм того, цуцик - то така iстота, яка завжди буде на твоєму боцi. Зголошуйся! В мене якраз є знайомi, вони можуть запропонувати нам чудового цуцика». «Це ж доглядати треба, час мати». «Часу в тебе багато, не бреши. Наче я не знаю, який в тебе режим. Чи вiн змiнився»? «Не змiнився». «Живеш ти не один, догляд звiрятковi забезпечено. Будете з Сарою особаченi. Поїхали».
Отже, ми поїхали, i через пiвгодини я тримав на руках це. «Ви тiльки погляньте, який шикарний янгол!» Я поглянув. «Шикарний янгол» мав розмiр моєї долонi та був подiбний на рукавицю. Воно було бiле в чорнi плямки, не вмiло гавкати, не вмiло ходити i недобачало. А ще в нього були вiї - смiшнi-смiшнi, коротенькi та чорнi. «Погляньте, який шикарний в нього нiс!» Я глянув, нiс був крихiтним, якщо це взагалi можна було вважати носом. «Вiдповiдно до стандартiв, на цьому носику може вмiщуватися тiльки верхня фаланга великого пальця. Перевiряємо! Ну, кладiть, кладiть! Ваш цуцик - ваша фаланга! Шикарно!» Єва повiдомила менi, що я став володарем «шикарного» французького бульдоженяти.
«О, це як в Нони», - сказав я. «Нони? А де ви живете?» Я повiдомив адресу. «То ми знаємо, знаємо! Одiль Фернанда Манiоза Дуфле! Шикарна дiвчинка, в неї бездоганна маска». Я погодився, що дiвчинка шикарна, якщо мати на увазi Нону. Масок вона наче не носить, але варто придивитися. Потiм я зауважив, що вони наплутали, бо Нончину собаку звати Оладка.
Вони розреготалися. «Та звiсно, Ноночка зве її, як заманеться, але за документами її собачку звати саме так, як ми сказали». «А цього теж вже звуть за документами?» «Звiсно. Тримайте». «Зiгфрiд Данiель Гiйом Лорд Фаунтлерой де Шато». «Е». «Не екай. Ти можеш кликати його як завгодно. Це - для документацiї«.
Єва поїхала зi мною. Менi потрiбна була пiдтримка, щоб представити Мiлiку та Гестапо Зiгфрiда Данiеля Гiйома Лорда Фаунтлероя де Шато. «Добре, супроводжатиму тебе з лордом. Може, нове замовлення отримаю. Вашому ж спанiелю може знадобитися дощовик? А в мене всi зразки з собою, та й дощитиме незабаром як не знаю що». Сказала у вiдповiдь на мою гостиннiсть Єва.
РОЗДIЛ VII
Щонайменше про iнший погляд
на дельфiнiв та китiв.
Iнший погляд на Гестапо.
Численнi погляди на Єву
«Це хто так вправно шпарить?» «Емiль». «Напевне, щось нiмецьке», - дослухалася Єва. От, спасибi. «Це - Сарабанда для струнного оркестру та фортепiано Г.-Ф. Генделя», - поiнформував я Єву, передавши їй Шикарного Янгола. В мене воно куняло, а потрапивши до Євиних рук, схопило її за пальця, потiм вiдсахнулося вiд нього i стало роздивлятися. Сам я намагався вiдшукати ключi. I думав про те, що якби Г.-Ф. Гендель користувався не нотами, а лiтерами-словами, я вже мiг би його дослiвно цитувати й набути в певних колах репутацiї iнтелектуала. Думаю, що така людина як Г.-Ф. Гендель вiдвертої дурнi не писала. Таллiй точно був би вражений.
«Привiт», - сказав я голосно. Я ж бо ввiчлива людина, готую iнших до своєї появи, тим паче до раптової появи чужих. I полоскотав Батерфляя за вухом. Вiн до мене принюхувався, потiм подивився на Єву. «Террi, це - Єва з Янголом, Єво, це - Батерфляй, Террi», - оголосив я. Спанiель був заiнтригований. «Скажи йому, щоб не надумав стрибати. У мене - дорогi панчохи!» «Террi, фу! Свої«, - видав я арсенал, на мiй погляд, досвiченого собакаря. Єва сказала, що Янгол може злякатися, тут затемно, незнайомий дорослий собака, треба випустити його на пiдлогу там, де вiн буде жити, i щоб було свiтло.
Ми почовгали до кухнi, Террi скавучав та цокотiв кiгтиками. Емiль припинив грати й пiдвiвся. Було очевидно, що Єва справила на нього неабияке враження. «Незабаром iм'я Богинi полюцiй змiниться, - зловтiшався я. - Емiль, це - Єва, Єва, це - Емiль». Настрiй у мене був чудовий. Я почувався королевою з керолiвського Задзеркалля. «Пудинг, це - Алiса, Алiса, це - Пудинг». «Ой», - зойкнув малий. «Яке ж воно шикарнюче!!!» I доволi неввiчливо вихопив з рук потенцiйної Богинi потенцiйних полюцiй Шикарного Янгола. «Це - твоє?» Террi фактично затяг весь запах малечi собi до носа. Але не гавкав i не ображав його. Фух. Я трохи цього боявся, хоча всi цi самовпевненi собачi швачки, собачi лiкарi та заводчики чемпiонiв переконували, що знайомство вiдбудеться без проблем. А раптом нас зустрiв би Батерфляй, перейнятий мисливськими iнстинктами? «Нi, це - Павлове», - посмiхнулася Єва. «Клас!» Малий сяяв.
Тим часом до кухнi завiтав Геннадiй Станiславович власною поважною персоною. Чи вiн був так одягнутий увесь день, чи почув жiночий голос та перевдягнувся, але вигляд вiн мав майже такий шикарний, як у Янгола. Бiлий светр, м'якi штани, засмаглий брюнет, забране хвилясте волосся. Елегантний мачо. Я вiдчув, що Єва ним зацiкавилася. Взагалi я вперше подивився на Гестапо не як на нахабного нальотника, дивакуватого професора та батька виплодка пекла (читай - Мiлiка), а просто як на чоловiка. Очима сторонньої людини. Краще частiше дивитися на нього очима сторонньої людини, бо ставлення змiнюється кардинально.
