Логіка речей - Кожелянко Василь (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
— Так нє фантіков же, а зєлєні, - кинув Іванов, і постукав у двері, поки ніхто ще не зайшов, він додав: — Сразу жє послє снятія твоєй кандідатури.
Ввійшли провідники. Вождь фальшиво засміявся:
— То що, пане Колобку, пане Іванов, ви домовилися?
Віктор Колобко хотів плюнути вождеви в бороду, але в пересохлому роті не було слини.
— Вас відвезуть додому, — кинув вождь і сів біля Іванова, який щось клацав на калькуляторі.
Віктор Колобко вийшов у двір, там на нього чекав водій знайомого «Мерседеса».
— Поєхалі.
— Це чия машина, Іванова? — спитав Віктор Колобко водія, коли вони вже мчали трасою.
— А чья ж іщо, — зневажливо скривився водій, — у вашем сєлє такіх же нєт! Вєрно?
Віктор Колобко не відповів. Він зупинив авто неподалік свого дому, відпустив його і купив у кіоску літрову пляшку «Распутіна». Вдома випив гранчак, не заїдаючи, розбудив дружину і все детально їй розповів, не забувши про «дєсять тисяч зєлєні».
— Сукі! Підараси! Простітуткі! Уроди! Казли! — заверещала Оксана. — Юди Іскаріотські!
Комуняки! Холуї кацапські!
Віктор Колобко мовчки налив дружині півсклянки горілки. Вона випила, закурила, заспокоїлась, і вони почали обговорювати ситуацію.
Радилися цілу ніч, не спали зовсім, випили всю горілку, зате вранці Віктор Колобко знав, що має робити. Він вирішив боротися до переможного кінця. Щоправда, дружина його попередила, що коли він не впевнений у перемозі, то краще взяти гроші, а якщо і нардепом не стане, і десять тисяч втратить, то вона йому очі видряпає, та він був упевнений. Кілька разів телефонували вожді — просили, вмовляли, погрожували, аби знявся, але кандидат у народні депутати п. Колобко Віктор Флоріянович був, мов скеля, непорушний — він в обласному центрі не з’являвся, а самостійно вів виборчу кампанію. Через два тижні в усіх газетах, по радіо і телевізії було оголошено спільний пресс-реліз блоку «За Україну!» та крайової організації Руху, в якому повідомлялося, що Колобка В. Ф. за порушення партійної дисципліни, за розкольницьку діяльність, за протиставляння себе українському народові з Народного руху вигнано, по округу, де балотується згаданий товариш, блок «ЗУ» та НРУ відтепер підтримують іншу кандидатуру, а саме — українського бізнесмена, патріота і благодійника пана Іванова…
Віктора Колобка це не зупинило, він і далі їздив — за власні гроші наймивши авто «Запорожець», — селами й агітував за себе. Останнього дня, коли ще за законом можна було зняти кандидатуру, до Віктора Колобка приїхав пан Іванов на своєму «Мерседесі» й у присутності Оксани відрахував і поклав на стіл десять тисяч доларів США. Оксана потягнулася до грошей, але Віктор Колобко боляче ляснув її пластмасовою лінійкою по руці, схопив жменями гроші і жбурнув їх в обличчя панові Іванову. Той уважно подивився на Віктора Колобка і поволі вийшов. Через хвилину в кімнату зайшов водій пана Іванова, позбирав долари, перерахував, чвиркнув крізь зуби слиною на підлогу і покинув гостинне помешкання панства Колобків.
Пані Колобкова кудись зателефонувала, одягнулася і, кинувши чоловікові «Я на роботу, прийду післязавтра», пішла з дому. Все це на Віктора Колобка жодним чином не вплинуло, він уперто йшов до своєї мети!
Але не дійшов. За підсумками народного волевиявлення перше місце зайняв (а отже став народним депутатом Верховної Ради України) молодий і перспективний пан Іванов. Віктор Колобко вийшов навіть не на друге, а на третє місце, його випередив колишній секретар райкому КПРС, а тепер голова осередку Соціалістичної партії тов. Хрущ О. О.
Того ж дня Віктора Колобка вперше побила дружина. Пані Оксана справді хотіла видряпати чоловікові очі, та лише пошкодила ліву рогівку, після чого там з’явилося більмо, через яке Віктор Колобко почав носити темні окуляри.
5
Лютий ворог Віктора Колобка — навскісний осінній дощ — вдарив надзвичайно підло, жорстоко й підступно: якраз тоді, коли він був на півдорозі між двома селами. До того ж у найвразливішому місці — там, де не було ні деревця, ні кущика, ні забутої кимось копиці сіна. Парасолі Віктор Колобко не мав, бо її забрала пані Оксана, яка через постійні скандали з дружинами своїх колег на предмет «нічного чергування в друкарні» та численні пропущені помилки в коректурі через алкогольну аберацію, змушена була покинути працю в редакції і тепер продавала цигарки на розі вулиць Леніна і Грушевського.
Дощ знущався з Віктора Колобка, як собі хотів — першим чином ущент сплюндрував його технологічну зачіску, потім зіпсував його білий, з широкими чорними вилогами (на яких своєю чергою розміщувалися білі декоративні гудзики) піджак, нарешті, перетворив його елегантні оксамитові кольору першої трави штани у шаровари запорожця, що півдня сидів під дніпровською водою з бузиновою руркою у зубах, чекаючи, доки мине чамбул. Про черевики годі й казати — брудні, мокрі, бридкі, як великі ропухи, вони зловтішно чвакали в багні, і Вікторови Колобкови часом здавалося, що одна з цих жовто-сірих жаб ось-ось плигне на його бідну голову і боляче вкусить за вухо. І тоді Віктор Колобко зрозумів, що він смертний.
З гіркою бідою і таким же гірким лихом Віктор Колобко причвалав у Поросятинці. Його серце зігрівала оновлена арка, на якій серп було пофарбовано жовтою, а молот — синьою фарбою. У цьому селі він не був уже давненько, проте знав, що тут його люблять, шанують і мають за розумного чоловіка. Він причалапав до брами обійстя знайомого ґазди Артімона Кузика, згадав смак салтисону й міцної самогонки, в роті набралося повно слини, і він нетерпляче загупав у хвіртку.
З того боку, захлинаючись від люті, загавкав пес.
Віктор Колобко ще трохи погримав у дюралеву, прикрашену квітами з алюмінієвої фольги, хвіртку, а потім засунув авторучку у проріз і спробував відсунути засув, що не мав важеля з цього боку, — марно. Зрештою, Віктор Колобко згадав, що багатий ґазда Кузик — то свідомий українець, і переліз через браму, порвавши при тому штани, що, звичайно, байка порівняно зі смачним салтисоном і чаркою горівки у теплій хаті. Вже на подвір’ї він відсунув засув, нібито хвіртка була незамкненою. Пес скаженів. З хати вийшов ґазд Кузик у дощовику і гумових чоботах. Віктор Колобко бадьоро пішов йому назустріч.
— Слава Україні, пане Кузику!
— А, це ти, курвий сину?! — лиховісно зіщулився пан Кузик. — Це ти казав, що я житиму, як у Канаді?! А я живу, мов жебрак послідний. Ану, марш із моєї загорди! Ви всі брехуни востатні!
Чекай, я тобі зараз дам!
Пан Кузик підійшов до свого пса, який раз по раз люто кидався на страхового агента, ставав на задні лапи, напинаючи до струнного бриніння ланц-палєрок, і розстібнув нашийник.
— Ціган, пуц! — скомандував господар.
Віктор Колобко ледве встиг дременути і загримнути за собою хвіртку. Причому спромігся завважити, що звір, який його мало не роздер, — величезний, чорний, з червоними, як у диявола, очима.
Прийшовши додому, Віктор Колобко покірно спитав у своєї дружини, що, мовляв, у їхньої родини на вечерю.
— Усе в холодильнику, — буркнула пані Оксана і запалила чергову цигарку.
Голова родини почовгав на кухню, відчинив холодильника, але там не було навіть крихти, щоби нагодувати мишу, мало того, сам холодильник було вимкнуто — економилась електрика. І тоді у Віктора Колобка виникла трохи прини- злива, зате прибуткова ідея: він звернеться до народного депутата пана Іванова! Адже той винен йому десять тисяч доларів за округ, тож хай віддасть хоча б тисячу.
Дочекавшись дня, коли приймає референт народного депутата Іванова, Віктор Колобко, сяк-так змонтувавши зачіску з майже сивого, бо не було грошей на фарбу, волосся і пришпиливши синьо-жовтий, схожий на нардепівський, значок, пішов до районної ради. Там, вичекавши довгу чергу, він нарешті потрапив до приймальні референта. Ним виявився колишній голова Молодого руху — уже доцент, але ще у пістрявій краватці.
— Слухаю вас, — сказав він, дивлячись у вікно.
