Тінь попередника - Ешкилев Владимир (читать хорошую книгу TXT) 📗

— Це велика честь і задоволення для мене — полювати поряд із таким видатним майстром, як ви, лорде Джиліне.

— Чого варта майстерність у порівнянні зі шляхетною красою, подарованою вам предками! Я обіцяю, ви не будете розчаровані полюванням, люба баронесо… Але давайте повернемося до столу. Наша відсутність затяглася. А це неввічливо. Адже ми з вами, як прямі нащадки великих Домів, завжди і всюди повинні бути зразком для нижчих станів, чи не так?

— Авжеж, лорде Джиліне, я погоджуюся з вами: це одне з тих наших покликань, беззаперечність яких підтверджена століттями.

Підземні тунелі під Каманійськими горами,

планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.

12 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

— Як тобі спалось, напівкровко? Тормаги не снилися?

Аґент «Ягд» не відповів. Ночівля на мерзлому камінні острівця явно не зміцнила його здоров'я. Спина боліла, гріюча підкладка комбінезона чомусь не змогла убезпечити від холоду: він відчував крижану вологу вище від попереку.

«Напевне, розірвались капіляри абсорберу», — припустив аґент, вивчаючи дані самодіагностики. Кілька відміток на дисплеї виявилися забарвленими у тривожні відтінки оранжевого. «Ягд» запросив детальнішої інформації. Прилад негайно видав йому три попередження. Перше стосувалося загального послаблення імунітету, друге й третє повідомляли про дисбаланс альдостерону [28] в його організмі. Синя крапка в кутку екрана означала, що контролюючий імплантант уже відправив до надниркової залози групу лікувальних нанороботів.

Гумм мовчки спостерігав за діями аґента. До тіл короткоживучих шахтарських клонів медичних агрегатів ніколи не імплантували. «Ягд» вирішив, що Гумм може сприйняти його звичні ранкові процедури як провокуючу демонстрацію соціальної переваги.

— За здоров'ям потрібно стежити, — сказав він для того, щоб якось розвіяти недобре мовчання.

— Стеж, — відізвався клон. — Тобі воно знадобиться.

— А тобі?

— Я здоровий.

— Це правда, товсточолий, за тобою встигати важко.

— Доведеться напружити м'язи, воїне. Треба йти швидко. Дуже швидко.

— Тормаги?

— Фільтри дихальних масок розраховані на тридцять шість годин. У нас немає змінних фільтрів.

— Отже, до Підземного міста ще далеко?

— Так.

Вони продовжили свою мандрівку підземним лабіринтом Кідронії-Єсіхі. Його циклопічні печери чергувалися з вузькими лазами, сталагмітові хащі — з каскадами тунелів. Багрянець і чорнота базальтів перемішалися тут з жилавими стовбурами слюди, із зеленкуватою патиною сієнитів, із блискотливими мисами кварцевих врізів. Незнана катастрофа давніх часів перемішала надра Великих Каманійських гір. Чи то падіння астероїда, чи виверження мегавулканів створили підгірну лінзу, у тілі якої гарячі підземні води за сотні мільйонів років вимили печерні порожнини, проклали для себе тунелі й русла.

Аґент втратив лік поворотам, стежкам над прірвами і вертикальним лазам, які доводилося долати за допомогою портативної лебідки. Теплообмінники і водяні циркулятори його комбінезона поступово виходили з ладу. «Ягд» кілька разів зупинявся, марно намагаючись відрегулювати систему життєзабезпечення. Пластик шолома зсередини вкрився випотиною, аґент задихався від спеки, а ноги морозила крижана волога, що хлюпала у високих шахтарських чоботах. Йому ввижалися тіні хижих тормагів і мертвотні спалахи вогнів-привидів. Розмите запітнілим склом, навколо звисало тисячотонне темне громаддя, а під ногами шкірили пащі багатозубі провалля, що вели до вічних горнил планетарної мантії.

Гумм бадьоро крокував попереду й час від часу з цікавістю підглядав за «Ягдом». Коли той шпортався й падав, клон зупинявся й чекав. Але жодного разу не підійшов і не допоміг.

Невдовзі аґент повірив у свою щасливу зорю. У черговій велетенській печері вони наштовхнулися на мандруючу групу Підземних. Крізь запітнілий шолом «Ягд» не зміг роздивитися облич та екіпіровки кідронійських партизанів. Знесиленого аґента поклали до кошика транспортного робота й довго кудись везли. Потім його шолом освітили багряні вогні.

«Шлюз Підземного міста», — здогадався «Ягд». — Таки дістались…»

Коли аґентові дозволили зняти шолом, він виявив, що робот їде долиною високої і довгої печери. Сліпучі джерела освітлення не дозволяли роздивитися її склепіння і створені людьми захисні споруди. Будинки, закріплені на стінах печери, нагадували ґрона паливних цистерн. Поміж ними будівничі Підземного міста перекинули навісні металеві містки з канатними перилами. Здавалося, велетенські павуки розвісили тут блискуче павутиння, прикріпивши до нього зв'язки матово-сірих циліндрів і сфер. Уся ця дивна архітектура пропливала по обидва боки від дороги, якою везли змученого аґента. Гумм урочисто крокував поряд з роботом.

Шлях їм заступили люди в темних комбінезонах. Їхні обличчя закривали непрозорі щитки. Вони подали клонові знак, і той без видимого зусилля витягнув «Ягда» з контейнера. Ослаблі ноги підвели аґента. Він застогнав і, щоб не впасти, схопився за лікронові петлі на шахтарському обладунку Гумма.

— У нього зіпсувався комбінезон, — пояснив темним клон. — Я вже бува подумав, що цьому хлопчикові гаплик.

— Ти посланець Теслена? — запитав «Ягда» один із темних.

— Так, — прошепотів аґент пересохлими губами. — Великий адмірал послав мене до ваших Знаючих.

— Звідки йому відомо, що тут живуть Знаючі?

— Теслен володіє Шеканою на Сагунті. Там збереглись таємні архіви давніх епох.

— І чого саме хоче твій адмірал?

— Знань і союзу.

— Чому він упевнений, що зможе отримати перше і є вартим другого?

— Він є посвяченим древнього Ордену.

—  І що з того?

— Знаючим небайдуже до нашого Ордену.

— Так вважаєте ви з Тесленом. Але ж ви можете помилятися. Знаючі самі вирішують, що їм байдуже, а що ні.

— Я маю для них паролі й послання.

— Знаючі вирішать, чи вислухати твоє послання, чи приректи тебе на довічне мовчання.

Темні наблизилися. Один із них спрямував на аґента сканер.

— Ти зможеш відвести його до Преподобних сестер? — запитав Гумма другий.

— Якщо буде треба, я його й нести зможу, — запевнив клон.

— Він чистий, — визначив той, що працював зі сканером.

Гумм одною рукою підхопив аґента і повів — радше поніс — до підвісних містків. Вони піднялись на півсотні метрів над дорогою, проминули найближче ґроно будинків і завернули до непомітного скельного тунелю. Тунель зробив кілька заворотів і привів їх до круглої зали, в центрі якої було розташовано щось на штиб високого бювету. З його кам'яних ринв струміла гаряча жовтувата вода. Вона наповнювала кільцевий басейн, над яким зависли пласкі хмарки випарів. В залі пахло сіркою і ще чимось невідомим. На низенькому ослінчику сиділи дві жінки в сірих плащах. Обличчям старшої довге життя проклало мережу зморшок, звивистих, наче підземні тунелі Кідронії. Молодша, навпаки, з вигляду була непереможно юною. Волосся обох жінок, заплетене у дрібні косиці, було ретельно розкладене на плечах золотавими віялами.

— Вибачте за те, що потурбував вас, Преподобні сестри, — шанобливо звернувся Гумм до жінок. — Ось привів до вас великого воїна з довірених самого адмірала Теслена. Щоправда, великий воїн трошки стомився і натер собі ноги.

— Не треба підсміюватися, Гумме, тобі таке не личить, — завважила молодша жінка. — Ти ж насправді добрий і уважний до ближніх син Велудумана. Посланець не був готовий до такої важкої і довгої мандрівки. Корисливі люди продали йому старий зіпсований комбінезон.

— Вибач мені, сестро. Гумм зробив неправильно. Гумм усвідомив свою помилку, — сказав шахтар, винувато схиливши голову.

— Роззуй посланця, — наказала клону старша жінка. — Нехай він зігріє ноги в цілющій воді Єсіхі.

— Вітаю вас, Знаючі сестри, — поспішив промовити «Ягд», побачивши, що клон заповзявся виконувати наказ старшої. — Обраний від Семи Еарлан Теслен передає вам слова…