Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Варфоломієва ніч - Гримич Марина (книги онлайн полные TXT) 📗

Варфоломієва ніч - Гримич Марина (книги онлайн полные TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Варфоломієва ніч - Гримич Марина (книги онлайн полные TXT) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Вас запевнити, що тут немає моєї провини. У тому містечку більшість дівчат називалися або Танею, або Свєтою.

Настала субота, і наш герой вирушив на базар – ідеальне місце для шпигуна, бо воно є одним з найважливіших джерел масової інформації. Окинувши оком торговище, він відразу ж вирізнив місце, яке завжди є на всіх базарах для торгівлі «з машин», що приїжджають, як правило, з найбагатших навколишніх сіл. Купуючи чи то банку «тушонки», чи пряники, а чи розмальований друшляк або ситцеву наволочку, наш герой детально розпитував, звідкіля приїхала машина, і чи багате село, і хто в них там голова, а що за чоловік той голова, а чи є в селі церква, чи багато дітей у школі, а що сіють, а як родить – і різні подібні речі, про які люди розповідають з охотою, тим більше на базарі. Обійшовши зо два десятка машин, чоловік із задоволеним виглядом завершив опитування і рушив до найбіднішої частини базару, де торгували старі бабці тим, що вродило в їхньому городі або що Бог послав у їхньому хліві – чи купкою яєчок, чи віночком часнику, а чи просто – склянкою насіння. Обмацуючи товар, лузаючи насіння, чоловік різними фразами на кшталт «як, бабусю, здоров'ячко» викликав бабусь на відвертість і випитував у них, чи падлюка їхній голова, а хто скільки п'є, а хто в селі краде… Потому чоловік рушив до м'ясних рядів, щоправда, не дуже сподіваючись на балакучість господарів. І справді, тут він майже нічого не вициганив: торгівці м'ясом – люди ділові: або купуй, або вшивайся! Третього не дано. І нема чого тут розпатякувати і заступати товар.

Так наш герой протинявся на базарі цілий день, не забувши в обідню пору зателефонувати мамочці, трохи скупився, трохи перезнайомився і надвечір, неабияк втомлений, рушив до готелю.

А поки він волочився брудною вулицею, стороннє око могло спостерегти одну дивну річ: здавалося, що молодий чоловік сам із собою розмовляє. Однак при пильнішому погляді ставало зрозумілим, що він скоріше веде бесіду з кимось невидимим. Здавалося, він то жартував з тим невидимим, то лаяв його, то, впадаючи у гнів, намагався копнути свого невидимого співрозмовника ногою або ж влупити потиличника. I, як ви ще переконаєтеся, мій любий читачу, отого невидимого наш молодий герой буде називати щоразу по різному: то голубчику, то ідіоте, то мила панночко. І не треба осуджувати його за цю слабкість. Ми всі не безгрішні, і в кожного з нас є свій ганж. Я, наприклад, розмовляю вночі. Віршами. І мене ніхто не осуджує. А родичка сусідки нашого молодого героя з комунальної квартири – тьотя Берта з Умані – смажить оселедці і подає на стіл щоразу, як приїжджає її «дорога родина». її, щоправда, всі осуджують, але божевільною не вважають. А дядечко Ґіві – друг сім'ї нашого молодого героя – любить фотографувати вдало зроблені ним щелепи (він, як ви здогадуєтесь, був протезистом-стоматологом), а потім розглядати їх з коментарями. І куди не кинь – усюди ви зустрінете ще й не такі дивацтва.

Отже, на чому ми спинилися? Ага. Молодий чоловік, ідучи вулицею провінційного містечка, вів розмову з невидимим.

– Ну що, кучерявий, скажеш? Як тобі це подобається? Містечко – люкс! Воно знудилося і, як мандрівник у пустелі, вмирає від інформаційної спраги та голоду. Воно потребує свіжої крові, викиду адреналіну, воно чекає на пришестя. Не хочу здатися нескромним, кучерявий, але нюхом чую, вони чекають на мене! Молодого і нахабного. Кучерявий, нам поки що щастить. Тьфу-тьфу! Уяви собі: мер міста і голова районної держадміністрації – люті вороги! От везіння! Районний голова лізе в депутати. І це при тому, що на селі – завал! Уявляєш, кучерявий, яка удача: на селі люди не отримували зарплати шість місяців! Красота! Тобто, пардон, ганьба, ганьба, гань-ба… Весело мугичучи собі під носа «ганьба», молодий чоловік уже бадьорим кроком прийшов до готелю і з щасливою усмішкою на вустах заснув рівно о восьмій вечора.

Чому так рано? Йому треба було виспатися, оскільки завтра, тобто в неділю, він був запрошений на обід до завідувачки бібліотекою Тетяни Віталіївни.

З самого ранечку молодий чоловік вирушив на пошуки «маленького романтичного букетика». Ідея подарунка Тетяні Віталіївні, звісно, належала не йому. Вчора, зателефонувавши своїй любій мамочці, він поділився з нею новиною про запрошення і спитав поради щодо подарунка.

– Синку, а якого вона віку? – прокуреним басом Фаіни Раневської спитала мама.

– Спитай щось легше!

– Синку, я тебе завжди вчила: щоб визначити вік і спосіб життя жінки, подивися на її руки! Ну добре, мій недотепо, раз вона завбібліотекою, значить, – не девочка…

– У неї донька в останньому класі школи. І обручки немає.

– От бачиш! Я тебе таки чогось навчила в цьому житті. Та-ак. Подаруємо їй маленький томик Цвєтаєвої і маленький романтичний букетик.

– Мамо, ну ти зовсім! Де я тобі тут знайду романтичний букетик?

– Із шкури вилізь! – гавкнула у трубку мама і закашлялася.

– Мамочко, ти знову закурила?

– Так, закурила! Не можу ж я в такий відповідальний період твоєї кар'єри вірити в міфи про спасенність здорового способу життя!

– Ну мамусю, ну любенька, бережи себе, я ж тебе лю-…

– … блю! – випалила мама на тому кінці дроту. – Ну добре, добре. Я буду чемною. Слухай, не забудь узяти традиційну «пляшку» – може, там є батько чи мати. І шоколадку для доньки.

– Ну все, ма, я побіг! Цілую міцно!

Тиняючись містом, він шукав романтичий букетик і, звичайно, не знаходив. Слава богу, що хоч учора випадково надибав на Цветаеву. Що ж робити з букетиком? Де порятунок? А порятунок виявився зовсім поруч, у маленькому приватному магазинчику, де продавався різний подарунковий непотріб. Магазинчик називався «Фенікс», першу літеру якого місцевий дотепник спробував виправити на «П». Господар довго мордувався над своєю вивіскою, але сліди зловмисника можна було розгледіти неозброєним оком. Наш герой віднайшов у тісній крамничці цілком пристойний вазончик з бонзайчиком, під яким сидів ідіотський гном, що приспустив штанці з непристойною посмішкою.

– А це (тобто гномика) від цього (тобто деревця) ніяк не можна відліпити? – з огидою спитав молодий естет.

– Ні, – сказала лялькової зовнішньості продавщиця. – А навіщо? Здається, дуже мило!

Дуже сподіваючись, що так само подумає завідувачка бібліотекою, він купив бонзайчика.

– Боже, як мило! – екзальтовано вигукнула Тетяна Віталіївна, і в нашого героя від серця відлягло.

Томик Цвєтаєвої вона притисла до серця і з невправною театральністю промовила:

– Мне нравится, что вы больны не мной…

Молодий чоловік трохи розгубився. Він хотів був сказати, що взагалі «не хворіє на таке», але вчасно схаменувся. Може, – подумалося, – вона чекає, щоб він заперечив їй, але вирішив не квапитися.

Уперше за тиждень молодий чоловік поїв домашньої їжі, від чого розімлів. Особливо його потішила провінційна звичка подавати до столу перше. Мама, коли дізнається, теж радітиме.

За столом, окрім нього і Тетяни Віталіївни, сиділа її привітна мама, непривітний батько і прищуватенька, проте досить мила донька.

Молодому чоловікові не треба було напружуватися з думками, оскільки ініціативу розмови взяла на себе завбібліотекою. Вона, виявляється, – голова читацького клубу «Медея», який збирається щосуботи на читальні вечори. Молодого чоловіка було запрошено поділитися своїми думками про літературу на одному з них. Не будучи добре обізнаним із предметом уподобання читацького клубу, він, проте, радо погодився з причини, про яку Ви, дорогий читачу, матимете змогу невдовзі дізнатися.

Молодого чоловіка увесь вечір трохи непокоїв похмурий вигляд батька завбібліотекою. Якби той не вдяг був орденські колодки, наш герой і не намагався б піти на контакт. Але тут він, сказавши собі «Треба!», почав розвідку вогнем:

– Я б хотів з вами познайомитися ближче, Віталію… гм, як Вас по-батькові?

– Я – Фрідріх Варфоломійович! – гучним басом обурено промовив ветеран, аж задзвеніли кришталеві чарки в буфеті. – Фрідріх Варфоломійович! Мене назвали на честь Енгельса. А ця клізма, що називається моєю донькою, соромиться імені свого батька!

Перейти на страницу:

Гримич Марина читать все книги автора по порядку

Гримич Марина - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Варфоломієва ніч отзывы

Отзывы читателей о книге Варфоломієва ніч, автор: Гримич Марина. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*