Краєвиди підглядника - Бойчук Богдан (лучшие книги без регистрации TXT) 📗
Вона двічі згадувала про «другу можливість», яка стосувалася її самої. І саме тут, може, треба було б шукати таємниці її задуму й щодо мене. Який кінець мала вона на увазі? Кінець її життя? Та це не мало жодного глузду, бо я не виношував убивчих намірів супроти неї. А може, йшлося тут про кінець чи, радше, завершення чогось у ній? У такому випадку, я був цілком безсилий, бо не мав найменшого натяку, що це могло бути. Можливо, що й вона не знала своїх емоційних чи психічних аномалій. Та, оскільки вона встановляла параметри наших взаємин, я не мав ніякого вибору й мусив приймати виклики.
Оскільки Джуліана не робила тепер ніяких ходів, я починав байдужіти. На другий день, замість їхати з роботи додому, я пішов собі у місто, з'їв добрий обід у французькому ресторані на Гадсон-стріт, а тоді посидів ще у кількох кафе на Блікер. Повернувся додому пізно й відразу міцно заснув. Джуліана, мабуть, відчувала, що гра вислизає з-під її пальців, тому на другий день, коли я знов повернувся додому пізно, вона сиділа з хлопцем на лавочці. Та, побачивши світло в моїй кімнаті, негайно відіслала хлопця геть і попрямувала до будинку. Це був сигнал для мене, що починалася якась нова або драматичніша гра.
Зрозуміло, що наступного дня, після роботи, я відразу поїхав додому. Тільки-но стемніло, вона появилася з хлопцем на лавочці. Між ними щось не ладналося. Джуліана чогось вимагала від хлопця, кричала, але він весь час хитав заперечливо головою.
Панувала велика задуха. Я роздягнувся і в самих трусиках сів на балконі. З Гудзону повівав легенький вітерець. Та я був напружений і не відчував ніякої приємности чи прохолоди. Крім того, в мене було погане передчуття. Стосунки між Ромео й Джуліаною на лавочці були натягнуті й нічого доброго не віщували. Джуліана, здавалося, була у відчайному стані. А це значило, що була спроможна на все. А хлопець, видно, не міг переступити якоїсь межі, поза яку вона його штовхала. Я також не мав бажання переступати в ту драму, яка відбувалася між Джуліаною і хлопцем. Тим більше, що позасвідомо я відчував щось погане, щось трагічне, — воно всмоктувало цю садибу, мене і Джуліану в якусь темну і слизьку оболонку. Але я сидів, мов приклеєний, у кріслі й ніяк не міг відірватися.
Джуліані, видно, не пощастило зламати опір хлопця словами й погрозами. Розлючена, вона шарпнула його на себе, а коли він далі опирався, — жорстоко почала бити його по обличчі, копати ногами й кусати. Хлопець плакав і боязко боронився. А Джуліана все більше бісилася і все більше знущалася над ним. її обличчя було викривлене ненавистю і зневагою до хлопця.
Мені жаль було хлопчини, і я почав обурюватися на Джуліану. Та раптово й несподівано у мені щось прорвалося чи зламалося. Я відчув несамовиту лють до Джуліани й одночасно невгамовне сексуальне жадання її. Мене здушило в горлі, а мою голову стискав нестерпний біль. Я не знав, що зі мною діється. Не в змозі терпіти цього довше, я збіг сходами наниз і полетів до лавочки.
Перше вхопив хлопчину за комір і жбурнув його в кущі. Він негайно зник. Тоді раптовим рухом здер з Джуліани блузочку й почав кусати її голі груди. Джуліана боронилася, била мене кулаками й кусала. Та це ще більше роз'юджувало мене. Я сильно вдарив її по обличчі, а тоді обома руками вхопив за шию й почав душити. В її очах застиг переляк, і вона раптово охляла.
Я жбурнув її на землю, розкинув широко ноги і прошив її з усією силою ненависти й жадання. Вона кричала з болю, плакала, але це ніяк не впливало на мене. Я втискав її в землю і продовжував входити у неї глибше й глибше, — аж нараз усім своїм єством відчув велике задоволення. Ні, не задоволення, а щастя, невимовне щастя, екстаз! Я підсвідомо бажав цього від хлопчини. «Ох, мамо, мамо, мамо!» — кричало все моє єство. Після цього наступило велике полегшення. Я почувався так, наче зсунув із себе тягар, який гнобив мене ціле життя. Почувався так, наче в будь-яку хвилину міг махнути крилами й полетіти вгору.
Я підвівся і, не глянувши на Джуліану, пішов додому. Впав на ліжко, і все довкола мене закрутилося. Я полетів у бездонний вир — з кімнатою, будинком і деревами.
Невдовзі, мов крізь велику віддаль, почув глухі кроки Джуліани. Трохи згодом почув шум води в лазничці. Джуліана брала душ. Та це було тепер таке буденне й нецікаве, що я не відчував ніякого бажання оглядати її. Поринув, натомість, у глибокий сон.
Пробудившись ранком, я помітив кров на трусах. Це неможливе! Я ніяк не міг цьому повірити! Вона досі була ще дівчиною. Досі була невинною.
Мені стало соромно за себе і жаль її. Я не був уважний до неї вчора й, мабуть, завдав їй великого болю. Усвідомивши все це, я вперше відчув ніжність до неї. Всі ці пережиття виснажили мене фізично й емоційно, і я вирішив не йти на роботу.
Цілий день лежав у ліжку й передумував ті самі думки знову й знову. Як вона могла залишитися дівчиною з усіма тими мужчинами, яких дотепер мала й доводила до крайностей? Мені досі здавалося, що вона була цілком вільна зі своїм тілом. Та це тільки вказувало на те, наскільки я не розумів людей узагалі, а Джуліану зокрема. Це вказувало теж, що я, засліплений всякими комплексами, не вглиблювався в думки, які Джуліана не раз і не двічі висловлювала. Вже під час нашої другої зустрічі в ресторані на Ґрінич-стріт вона сказала мені, що їй «потрібний тільки хтось присутній». А це значило, що їй потрібна була тільки жертва, а не мужчина, не коханець.
Вона також казала мені, вже тут, у вітальні внизу, що «нікому в житті не віддавалася й не віддасться». Я чомусь не звернув на це уваги. А тепер виявилося, що вона ввесь час говорила мені правду. Вона й не віддалася мені. Я взяв її силою. І цей ґвалт дуже погано подіяв на мене. Я не вчинив його в гармонії із собою, а, радше, проти себе. Це було насильство не лише над нею, а й над собою. Я не міг знайти ніякого оправдання на цей вчинок. Джуліана, як я вже згадував, витягала з мене найгірше.
Мене починала тривожити моя подальша доля та моя роль у житті Джуліани. Вчора я переступив межу тільки присутнього. Тож мусило щось змінитися між нами. Я й далі мав двоїсте ставлення до неї: жадав її, захоплювався нею, але не кохав її. А самого жадання було замало, щоб в'язати з нею своє життя. З другого боку, вона притягала мене не лише своїм гарним тілом, але й негарною, темною душею. Прямо парадокс: я не хотів в'язатися з нею, і не міг відв'язатися від неї.
Я цілий день снувався по хаті й не знав, що з собою робити. Наслухував за рухами Джуліани, але не чув навіть її кроків у домі. Невже вона кудись поїхала? Мені не спало тоді на думку, що вона могла погано почуватися й лежала в ліжку, що, може потребувала допомоги. В моїй уяві вона була така сильна, демонічна й незборима, що припущення про слабість було якось не на місці у відношенні до неї.
Ввечері я пішов до ресторану на Бродвеї, з'їв із великим апетитом вечерю й повернувся додому. Хотів зустріти Джуліану й вибачитися за вчорашній вчинок, та її не було, як звичайно, у вітальні. Я тоді налив у ванну гарячої води, випарився й цілу ніч спав преспокійно і без марень. А ранком пішов на роботу.
Мене зовсім не тягнуло до тієї бездухої домівки. Я найрадше блукав би цілу ніч по Нью-Йорку. Та я був таки чимось зв'язаний із Джуліаною і поїхав додому. Джуліана не показувалася мені на очі, а я, зі свого боку, вважав, що мені найкраще було оминати її. Це не була дуже людяна постанова, і мені тепер соромно за неї.
Так проминуло два тижні. Нарешті я помітив її на лавочці. Сиділа сама, цілком безруха. Це мене чомусь розлютило. Вона, мабуть, хотіла, щоб я підійшов до неї. А роль Ромео мені ніяк не відповідала, ні фізично, ні психологічно. В такій ролі випадало б впасти перед нею на коліна й просити пробачення. Це, з сьогоднішньої перспективи, був би найгідніший жест із мого боку в той час, з цього могло б початися наше зближення. Але тоді я так не думав і не почував. Мені того вечора й далі здавалося, що в тому, що сталося два тижні назад, було багато й її вини. Я цілий вечір боровся з собою, але таки не пішов до неї.
