Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Краєвиди підглядника - Бойчук Богдан (лучшие книги без регистрации TXT) 📗

Краєвиди підглядника - Бойчук Богдан (лучшие книги без регистрации TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Краєвиди підглядника - Бойчук Богдан (лучшие книги без регистрации TXT) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Нарешті одного гарного місячного вечора вони з'явилися в саду. Я, увесь напружений, сидів на балконі й чекав.

Вони, сидячи віддалік одне від одного, по-дружньому гуторили. Це впливало на мене заспокоююче, мов бальзам. Я поступово відпружувався й відчував душевну полегкість. Опер голову об стінку крісла, заплющив очі й не думав ні про що. Я давно не почувався так гарно. Мріяв продрімати в такому стані до ранку. Але Джуліана мала здатність вгадувати мій душевний стан. Нічну тишу раптово розбив голосний звук ляпаса. Я відкрив очі й побачив, як Джуліана обхопила обома долонями обличчя хлопця, притягнула до себе і прилипла губами до його уст. Хлопець у розпуці розкинув руки. Тоді вона оперлася спиною об поруччя лавки, вхопила хлопцеву руку й притиснула до своїх грудей. Хлопець, мов обпарений, зірвався на ноги й вишарпнув свою руку.

Вона щось просичала до нього, і він слухняно сів. Джуліана розстебнула на грудях блузочку й оголила свої груди. Вона знов засичала, і хлопець припав губами до грудей і смоктав, як дитина. Вперше я помітив на його обличчі задоволення, — вона, мабуть, перевтілилася в його уяві в матір. Ревнощі й лють стиснули мені горло. Потреба боронити честь матері й жадання її роздирали мене навпіл. Я, знервований, збіг сходами вниз, не можучи спокійно дивитися на ту сцену. Став неподалік під дубом і чекав на неї.

Вона заплющила очі й тиснула хлопцеву голову до грудей. Але на її обличчі не було задоволення, а, радше, не то терпіння, не то огида. Мені здавалося, що час розтягався у вічність. Нарешті вона розплющила очі, глянула на балкон і, не помітивши там мене, грубо відштовхнула хлопця від себе, і він негайно щез. Встала і, застібаючи блузочку, побігла в напрямі дому. Я несподівано заступив їй дорогу, і вона зіштовхнулася зі мною. Глянувши на мене — злякалася. Це був перший раз, що я помітив страх у її очах. Я обома руками розірвав її блузочку, вхопив у долоні її груди і стискав з якоюсь дикою насолодою. Екстаз пронизав усі мої чуття. Я, хлопчиною, кожного вечора, підглядаючи маму в лазничці, хотів торкнутися цих грудей. Почуття задоволення розпирало мені груди. Та коли я глянув на Джульєтту, відразу охолов. Вона несамовито дивилася на мене, а її обличчя було мов скам'яніле, на ньому не ворохнулася жодна рисочка. Мені нараз стало ніяково. Мої руки ослабли й опустилися вниз. Вона обійшла мене боком і подалася до дверей. Я наздогнав її, вхопив за лікоть, шарпнув до себе і припав до її уст. її губи були холодні й непіддатливі. Я відчув відразу до них і відштовхнув її від себе.

— Чого ви хочете від мене? — почув її гугнявий голос.

— Я сам не знаю. Хочу вас.

— Я скоріше уб'ю вас, ніж віддамся вам.

— Або навпаки, — сказав я.

— Так. Або навпаки. Іншого виходу нема.

Вона, мабуть, думала про вбивство. Я в ту мить під «навпаки» думав, радше, про насилування її, не про вбивство.

— Міг би бути й інший вихід, якщо б я пізнав вас як людину й наб…

— Ще пізнаєте, — перебила мене.

— Добре, ви кажете, що скоріше уб'єте мене, ніж віддастеся мені. То чому тоді віддаєтеся тому хлопчині. Ви не маєте з ним нічого спільного.

— Я нікому ніколи не віддавалася і не віддаюся! — вигукнула Джуліана роздратовано.

— Але ви відкривалися йому, а мене тільки жорстоко відкидаєте.

— Бо він не мужчина, а я, можливо, не жінка. А ви мужчина, ви є загрозою для мене.

Вона різко обернулася й побігла до хати. Я стояв остовпілий і нічого не розумів із нашої розмови. Одне тільки було ясно: вона не хотіла мене. А я все більше й більше жадав її. Побродивши ще по саду, я пішов нагору, прийняв душ і вклався в ліжко, з надією, що хоч цієї ночі спатиму спокійніше. Але марення знову роздирали мене, і я кидався з боку на бік до самого ранку.

На другий день, після праці, замість їхати додому, я зателефонував до матері й напросився на кілька днів до неї.

Мати була дуже щаслива, що я врешті навідався до них. Вона мала вже п'ятдесят три роки, і зморшки починали підповзати під її вуста. Та вона й досі трималася дуже гарно, дещо схудла і стала ще елегантнішою. Сестричка Мері була вже майже доросла — гарна дівчина, струнка й синьоока блондинка. Вона, як і раніше, любила мене й щебетала біля мене цілий вечір.

Після вечері, я і містер Дейвісон попивали коньяк і бесідували до пізньої ночі. Мама постелила для мене ліжко, поцілувала в щоку й пішла спати. Я ще трохи посидів і також пішов до ліжка. Спав міцно й пробудився перед полуднем. Всі марення і всі жорстокості Джуліани зосталися в її самотньому будинку на схилі монастирської гори.

Я побув у матері цілий тиждень. Приємна родинна атмосфера та спокійні ночі повернули мені душевну рівновагу. Часом, після роботи, я блукав по місту й передумував свої взаємини з Шері, Беверлі, пані Родіні, Джінні та Анджелою, щоб краще зрозуміти себе. Це завдавало або солодкого болю, або навівало солодке щастя. Але не було в тих взаєминах ані завершення, ані повноти. А саме цього я найбільше потребував. Джуліана зовсім не спадала мені на думку, і це сповняло мене надією.

Та коли настала неділя, я відчув у собі якийсь дивний неспокій. Не усвідомлюючи цілковито, що роблю, я зійшов у метро і сів у поїзд до Вашінгтон Гайте.

Будинок Джуліани між густими деревами огортала така тиша, що прямо глушила мене. Мені стало моторошно. Ступаючи всередину, я мав враження, що в будинку не було живої душі, хіба що недобрі духи.

— Чому ви такі перелякані? — почув я непривітний голос і здригнувся.

— Вибачте, але я думав, що тут нікого нема, — промимрив я, невдоволений її присутністю.

— Я саме тепер чекала на вас.

— Як ви могли чекати на мене, і то саме сьогодні, коли я сам не знав, чи поїду й куди поїду.

— Я знала.

Мене обдало холодом. Ця жінка мала зловісне володіння наді мною. Вона смикала невидні нитки, і я, мов маріонетка, рухався відповідно до її волі.

— Це неприємно чути… — сказав я.

— Ви мусили приїхати, — промовила з притиском.

— За чим? Я тут нічого приємного досі не пережив.

— І не переживете.

— Тоді я виберуся звідси. Чим скорше, тим краще. Для нас обох.

— Ви ще не дійшли до кінця, — сказала глухо.

— Ах, до кінця! Ви хочете сказати, що не довели ще мене до самогубства!

— Це одна з можливостей, як я вам говорила спочатку.

— А яка друга можливість? Цього ви мені не сказали.

— І не скажу. Вона стосується тільки мене. Ви самі мусите її відкрити, або…

— Або загинути, — докінчив я.

— Добраніч, — промовила, ставши на ноги, і пішла.

Частина друга

Гляньте, яку кару накладено

на вашу ненависть…

Шекспір, «Ромео і Джульєтта»

Це тільки похіть крови

й дозвіл волі.

Шекспір, «Отелло»

1

Весна промайнула дуже скоро. Настало літо — найгірша пора року в Нью-Йорку: задушлива й спекотна. Я сидів вечорами у вітальні й чекав, поки Джуліана не з'явиться гола в лазничці — це давало мені найбільше задоволення, бо я переживав наново своє дитинство — або з Ромео на лавочці. Я ненавидів себе за цю слабість, але не міг позбутися її. А Джуліана тільки посилювала цю мою одержимість, збуджувала в мені найтемніші інстинкти. І я чекав з миті на мить, коли вона почне знущатися наді мною. Але вона не з'являлася мені на очі, наче відчувала, що в такий спосіб доводить мене до шалу. Я вже сотні разів пакував валізку з наміром забратися геть від неї, але так і не зміг здійснити того заміру, як і не міг збагнути, що мене тримало біля неї. Я категорично не кохав її. Мені не було приємно бувати в її товаристві. Не була вона аж така красива, щоб милуватися нею платонічно, її завжди невдоволене й напружене обличчя відштовхувало. Не зв'язував мене тепер аж так сильно комплекс підглядання, він в останній час значно ослаб. Та все ж вона вміло розпалювала цей комплекс, щоб досягнути своєї мети. Але якої саме мети? Вона ввесь час натякала на «кінець» і на самогубство когось, хто був переді мною. Але чому вона мала би бажати мого кінця? Я ж їй ніколи нічого лихого не чинив. Донедавна навіть не знав її. Хіба що вона також мала комплекси, як і я, і мусила знущатися над мужчинами й доводити їх до якогось кінця. Та й ця маніакальність не цілком укладалася в її особистість. Джуліана була надто логічна, надто послідовна у своїх діях.

Перейти на страницу:

Бойчук Богдан читать все книги автора по порядку

Бойчук Богдан - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Краєвиди підглядника отзывы

Отзывы читателей о книге Краєвиди підглядника, автор: Бойчук Богдан. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*