Нічого особистого - Байдаченко Настя (читать книги онлайн без .TXT) 📗

— Ти бачила, що на стінці навпроти написано?

Єва ствердно закивала непричесаною головою.

— І що ти тут досі робиш? Якщо тебе шукають, то залишаючись у номері ти капітально погіршуєш свої шанси. Я ще стикнулася в ліфті з чоловіком, він тебе шукав. Довгий такий, під два метри, на правій щоці шрам.

— Бельведер? — просипіла Єва.

— А я знаю… Таке спитаєш…. Давай передислоковуватися звідси.

Проти логіки не попреш. Особливо здорової жіночої. Єва натягнула довгого светра замість сукні й м'які готельні капці, що дивом лишилися в шафі на верхній поличці та не змокли.

Епізод 9

Стефа Мороз

Якби Стефі не захотілося шоколаду, вона б ніколи не виперлася із номера о сьомій ранку шукати автомат. Якби вона не виперлася із номера о сьомій ранку, то до неї додзвонилася б Новицька. Стефа б залишилася на поверсі і ніколи б не подумала, що в неї із гуркотом їде дах. Так ні ж…

Коли Стефа вийшла з ліфта, тихо дожовуючи Баунті, вона почула голосне «тваю ма…». Десь зі сходів у кінці довгого коридора. Нічого дивного, якби голос не скидався на пані Каретко. Oversweet girl Віку Каретко. Потім у світло-жовту стінку біля її дверей (треба сказати навпроти номера Новицької) було вмазано дохлого пацюка, мордочкою вперед, та непристойною позою до заду. А на стіні навпроти номера пані Герт було нашкрябано червоним «Сво, я прикрашу ялинку твоїми кишками».

Або в шоколад насипали дурі, або вона не прокинулася. Ні фіга собі: дохлі пацюки по стінках — куди дивиться санепідемстанція?

Із ліфта вийшла прибиральниця.

— Я у другий номер, — чомусь повідомила вона Стесю.

— А ви це приберете? — запитала Стеся, вказуючи пальцем на напис на стіні.

— Ага, приберу. Я тут усіх… усе приберу, — відповіла прибиральниця і постукала у двері. — Поприпералися, городські, сміття після них, що після атомної війни.

Єва не відчиняла. Прибиральниця зітхнула, розвернулася і пішла далі. Із її відра розпліскувалася вода, з димком виїдаючи на паркеті круглі дірочки.

— Гей, — крикнула «тихо офігєвша» Стеся. — Зачекайте!

Але прибиральниця вже зникла у ліфті. Стеся постукала до Новицької.

— Слава Богу, це ти! — Новицька геть не задушила Стефу в обіймах.

Ніколи б не подумала, що буде так рада когось бачити.

— Зачиняй двері. — Стеся для надійності привалила вхід тумбочкою. — У нас тут щось ненормальне. Хтось хоче прикрасити ялинку кишками Єви. Її самої у номері немає. Віки — теж.

— А мені на двері повісили дохлого пацюка. Відморозки.

— Придурок цей професор. Методи, мабуть, в Адольфа Батьковича переймав.

— Може, він маніяк? Із головою не дружить?

— Ти думаєш, тут маніяк? «Не хіло»…

— А хто б хотів розпотрошити нашу Єву?

— Давай викличемо міліцію.

— Та тут нічого не бере… Я зранку намагаюся когось набрати, марно. Навіть смски не відсилаються — заслабке покриття.

— Фак.

— Не те слово. Давай мислити логічно. Якого ми сюди приїхали?

— Психологічно реабілітуватися…

— Ага, а цього професора хтось перевіряв? Просто чотири дурепи поїхали туди, куди їм сказали. Заплатили грошей і не взяли чеків. Що там було у попередній угоді? Нікому не казати, куди ми їдемо… Думаю, нікого не зацікавить, що ми так і не підпишемо акти виконаних робіт.

Новицька дістала нотатник та почала писати.

— Думаю, професор і є маніяк. Треба його пов'язати та відвезти у найближчий відділок міліції. Твій Ніссанчик де? На готельній стоянці?

— Угу… Тут, у принципі, всі ненормальні. Он у прибиральниці у відрі кислота, а прибирати вона хотіла у Єви. Може, хотіла вилити їй кислоту в обличчя.

— Нащо?

— А хто його знає? Може, Єва в неї чоловіка увела, може, просто заздрить… Не так солодко бути телеведучою. Багато негативних екстерналій. [47]

— Ага, і прибиральницю у wish-list запишемо.

Із коридора почулося вкрадливе «Єво! Єво!».

— Ти чула? — Новицька схопила Стесю за руку.

— Ага, — ледь видихнула вона.

— Значить так… Я відкрию двері, а ти тихо покличеш його, так щоб сильно не світити голос, коли він зайде в номер, я йому вріжу по голові, швидко замикаємо двері. Розбиратися будемо потім. Ок?

— Ок.

Анна відчинила двері та підняла ніжку стільця. Стеся тихо покликала гостя. Ледь той на метр заглибився у номер, Новицька вгасила його по голові. Він хитнувся та, розкинувши руки, як Ісус над Ріо, упав обличчям вниз. Новицька захлопнула двері. Потім обидві кинулися до тіла та перевернули його горілиць.

— Це не професор, — зауважила Стеся, підвівши багатозначний погляд до Новицької.

— Я бачу…

— Давай пошукаємо, може, у нього якісь документи є…

— Стоп. Буде як у всіх фільмах жахів. Спершу давай його зв'яжемо. Бо потім у найцікавіший момент він опритомніє і почне ганятися за нами із сокирою. Ну його в баню, треба гайки зараз закрутити. У мене, здається, десь у валізі є капронові колготки.

— Окі, давай закатаємо його у лялечку, а потім перевіримо документи.

У жертви із собою виявилася маленька срібляста візитівниця. Назар Бельведер, фахівець із маркетингу.

— Які ідеї? — запитала Стеся.

— Давай його вмиємо крижаною водичкою і запитаємо, що він тут робить.

— Окі, але спершу…

Стеся порозбивала камери у кутах номера. Принаймні ті, які було помітно за увімкненими червоними лампочками.

— Навіщо? — здивувалася Новицька.

— А на фіга нам свідки? Мало що ми із ним робити будемо.

Новицька ствердно кивнула та пішла набрати в тазик води. Назар опритомнів не відразу.

— Ви хто? — поцікавилася Новицька.

— Уууууу, голова… — завив Назар. — А ви хто?

— Старший уповноважений карного розшуку майор Новицька. Назвіть ваше ім'я та прізвище.

— Назар Бельведер, спеціаліст із маркетингу каналу…

— Ну, так самі зізнаєтеся?

— У чому?

— Що хотіли вбити Єву Герт?

— Єву Герт? Я що, самогубця? У мене через неї самі проблеми.

— Чим не мотив? — Новицька черкнула щось у нотатнику. — Збоченець-фахівець із маркетингу планував зґвалтування та вбивство відомої телеведучої Єви Герт.

— Стоп-стоп. Яке зґвалтування? Я не по цих… Я гей…

— І ти, Брут… — зауважила Стеся, гидливо скривившися. — Ну, що із ним будемо робити, товаришу полковник?

— Стоп, який полковник? Минулого разу вона була майором… — спобував зауважити Бельведер.

Новицька тихо гепнула його ззаду по шиї. Назар знову впав обличчям униз.

— Нащо? — здивувалася Стеся.

— Триндить забагато. Давай його до унітазу прикрутимо, нехай полежить. Потім випустимо, якщо не він тут стіни червоним розписує.

— Окі, давай ще прибиральницю перевіримо. А де ти таку фігню взяла? — запитала Стеся про ніжку стільця із шурупом.

Епізод 10.1

Єва+Віка (заняття в парах)

Єва почала смикати Віку за рукав. Спереду щось сунулося — тільки Віка поки не бачила що саме. А Єва не могла сказати. Фіолетова пляма. Уніформа. Охоронець. Слава Богу! Хоч одного знайшли.

— Що сталося? — поцікавився він.

Напевно, зовнішній вигляд в обох був красномовний.

— Тут якийсь придуркуватий хоче нас вбити… Телефони не працюють. Мобілки не беруть. Професора немає. Охорони — теж. Ліфти їдуть на неправильні поверхи. — Коли Віка хвилювалася, то починала говорити швидко-швидко, ковтаючи закінчення слів.

Єва закивала головою, підсипуючи в такт.

— А з чого ви взяли, що вас хочуть вбити? Тут все у камерах спостереження. Сторонніх всередині не було.

Єва вказала рукою на напис на стіні. Як вам таке?

— Цікаво… А у нас спрацювала зовнішня сигналізація зранку. Усі кинулися перевіряти територію.

— У вас же є рація? Правда? Чи щось таке?

— Є, тільки батарейки сіли, виє, як поранений шакал. Зв'язку немає. Ну ви почекайте, я зараз піду підзарядку в підсобці візьму.

— Ні, не треба. Посидьте з Євою, у неї пропав голос, вона й на допомогу покликати не може… І ногу вона розтерла… Я сама піду, ок? На мене ж не полюють. Та й ви захистите її краще, ніж я, — запропонувала Віка. — Спробую знайти професора, чи телефон, чи ще котрогось із охоронців…