Орігамі-Блюз - Поваляева Светлана (книга бесплатный формат txt) 📗
«Україні» - і все, як їй здається, через Макса!
Мрія вирішує повернутись по своє лезо, вихо дить з дому, потрапляє до метро, виходить в якомусь парку й опиняється біля концертного залу КПІ. Мрія розуміє, що до «України» вона вже не встигне доїхати - концерт закінчиться, зал зачинять. Вона повертає назад до метро, шукаючи дитячий майданчик, де можна було б сісти на гойдалку й покурити. Мрія знаходить майданчик, але не знаходить запальнички.
На гойдалці хтось є, але крізь темряву нічого не видно. Мрія підходить попросити вогню й бачить на гойдалці Макса, верхи на якому си дить Ліна, режисер відеомонтажу з телеканалу «Кантор», і трахає його так, що аж іскри, схожі на бенгальські вогники, розлітаються довкола - від кожної можна підкурювати. Макс рвучко рухає Ліну за сідниці на себе, дивиться на Мрію, посміхається. Невідомо, хто кричить - Флеш чи Мрія, але Мрія захлинається криком, крик затоплює пронизливим болем непогамовних ревнощів увесь світ - Мрія прокидається.
«Смерть тобі, смерть тобі», - витьохкує серце молоточками розбитого піаніно, вигупує доробалом, вибрязкує зап’ястками на жилавих руках ката. «Прокляну тебе, прокляну тебе!» - сичить душа, сходить ропою сліз - вичавлює із зіниць кристали солі. Звивини мозку судомить від ревнощів: «Смерть тобі, смерть…»- «Прийди, прийди до мене», співає волосся, звивається у покарлючених пальцях, стікає сонячною плазмою, волає ніжніших рук - не цих, мазохістських.
«Прийди, і я удавлю тебе», - спазмує горло у зашморгу самотньої люті. Знесилені вії падають на німі обтріскані вуста. «Прийди, прийди до мене, і я удавлю тебе, прокляну тебе, смерть тобі, смерть…» Оболонка, яка втратила кохання, може підім’яти під себе все, що знаходиться всередині неї, творить життя, і жиє і зветься особистістю… Розіп’яти, розтяти його на кож ній під ним хвойді, щоби не зміг відкрутитися!
Коли його немає поруч - його надто багато, він затоплює каламутним болем невгамованих ревнощів увесь світ. Вона захлинається. Захли нається поступово, болісно… Світ вирує й збі гається у його волоссі віддай їй світло дощу що струменить з травневого твого волосся!… про чинена кватирка скиглить - блима, немов підбите око… Ноги розтинають простирадла в анатомічному театрі ліжка. Кривавість соко витих вуст наклеєна на стогін. Сині сльози понизані на вії. Біси відносять сизий профіль сну… Вуста ласують ім’ям, смакують ім’я, що розмикає їх з легким сплеском уві сні. Вуста кремсають ім’я, що з сичанням виривається з душі - птаха в агонії. Квінтесенція ненависті.
Ненависть - супутниця безпорадних, брак очікуваної підтримки від того, кому довіряєш свою вразливість. Це безпорадність тварини, яку приручили й позбавили себе жодної за це відповідальності. Ненависть - це примітивна і тому дуже поширена форма кохання. Скалічені через позбавлення крил янголи підтримують демографічну рівновагу роду людського.
Мрії невимовно сумно. Вона знає, що Макс трахається з Ліною. Мрія щодня - як на вахті - виконує ритуал марнотратства побутової магії: прибирає зі столів й ховає по шухлядах ножі й виделки, відставляє у безпечне місце сільницю.
Днями полює на вістря й сіль, чия концентра ція скерована на її сонячне сплетіння. Полює на ключі й англійські шпильки, прибирає їх до рук: ключі повинні лежати в кишенях матеріальної зачохленості скелетів інтуїтивного дива буття, шпильки мають бути защепнуті, зачинені, немов замки, ключі від яких дисципліновано засинають по кишенях Всесвіту. Всім цим неоднозначно тривіальним предметам Мрія намагається заборонити перетворюватися на символи сварки. Але в їхній з Максом квар тирі всі предмети перетворюються на сим воли підтвердження неуникності сварки, під писи й печатки під вердиктами про страту «цивілізованості стосунків». Мрія прокидається з передчуттям чергової чвари, через десять хвилин виявляє ключі на кухонному столі, Макс та Мрія гризуться серед сутінкових лаштунків, не вмикаючи світла, вночі Мрія, готуючи собі надцяту дозу кави, просипає сіль…
В кожній каві живе тюлень який майже ніколи не виринає щоб показатися відвідувачам зоопарку кожний плястерок цитрини - смерть метелика в менопаузі літа гадаєш так просто померти?..
Незрозуміло, що є первинним - прикмета до свари, чи спочатку була свара, а до неї виникає підтвердження? Макс трахається з Ліною. Мрія не хоче нікого, тим більше - Флеша. Вона хоче піти й утяти собі вени, щоб попуститися.
Але Мрія знає - все лайно її життя має піти саме по собі, воно спливе колись, просто треба набратись терпіння й перечекати. Депресняк PORTISHHEAD. «Портішхед псує голову»…
*Сон. Приклад четвертий. Легкі й свіжі барви. Темпера, туш. Повітря, дерева. Волосся, легені, серце, нігті. Східний вітер.*
Мрія дивиться слайди й на кожному бачить себе з іншою зачіскою та іншим кольором волосся. Слайди схожі на світлини кінопроб, на кожній - Мріїні образи досконало штучні, незворушні: Мрія у гримі Лаури з навороченою вежею яскраворудого (колір Indian Summer 579) волосся на голові та засклілим карамельно зеленим поглядом; Мрія схожа на циганку з копицею розкішних кучерів кольору воронова крила й золотими дармовисами вздовж окреслених горіховою засмагою вилиць; Мрія у гримі Мерилін Монро з перманентом фарбова ної білявки й червоними губами; Мрія у масці Ані Жирардо та з нагромадженням фіолето вих буклів а ля… Слайди схожі на дзеркала, що замінюють одне одного з механічним кла цанням. На останньому слайді Мрія бачить себе голомозою у гримі Шиннед О’Коннер.
Мрія помічає запалену свічку біля дзеркала.
Поруч зі свічником на виноградному листі лежать срібні кульчики. Мрія витягує зі шва своєї просторої спідниці англійську шпильку й тричі проколює собі мочку правого вуха.
Кульчиків п’ять чи шість, Мрія вагається, перш ніж вибрати з них три. Мрія всиляє сережки у щойно проштрикнуті дірки в своєму вусі. Вухо чисте, але пальці чомусь у крові. Мрія піднімає спідницю, затискає поділ під пахвою й сцяє на свої пальці. Кров не зникає. Мрія врешті розуміє, що у неї місячка. Мрія бере шпильку, відтягує губки так, щоб зробити прокол («безпритульні» кульчики на виноградному листку чомусь не дають Мрії спокою)… Від крику Флеша у Мріїному сні зникає зображення. Зникає зго дом і крик. Але Мрія не провалюється в глухий сон без сновидінь, вона все усвідомлює. Якийсь час Мрією володіє параноя: їй здається, що вона засліпла й оглухла. Коли Мрія судомно намагається зайтися істеричним лементом на кшталт силіконових американських баришень у бойовиках та «ужастіках», то розуміє, що до всього ще й оніміла. Забула, як дихати, мов той їжачок з анекдоту. Мрія докладає нелюдських зусиль, аби хоч мізинцем поворухнути. Нарешті Мрії вдається виконати конвульсію, услід за якою налагоджується дихання.
Мрія часто читає уві сні тексти, іноді пише неоковирні вірші. Цей - єдиний, який вона згадає й запише, коли прокинеться:
За мить ейфорії на кінчику голки,
за хмари, що ковзають по очах,
За руки, зі слідом непевним наколки,
за крила пташині, що тліють в свічках
Віддати не варто й зрізаних нігтів
з правиці тієї великої сили,
Що враз пригинає коліна до ліктів
й дає кострубаті пластмасові крила.
Хижак нападає безжально на сонце -
Ікару й не снилась така перемога
Скривавлене пір`я на межах віконця -
тунель завузький, заширока дорога.
Кристали очей - захлинулася бабка,
поверхня води цю коштовність з хітину
