Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Кіт і миша - Ґрасс Ґюнтер (читать книги онлайн без .txt) 📗

Кіт і миша - Ґрасс Ґюнтер (читать книги онлайн без .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Кіт і миша - Ґрасс Ґюнтер (читать книги онлайн без .txt) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Я вже не пригадую, чи вчитель вищої категорії Клозе завершив цю доповідь своїм звичним формулюванням «А тепер до роботи!», чи співали всі хором «Ми любимо шторми». Пригадую тільки ввічливі і стримані оплески, а також дівчат із косами у перших рядах, які першими піднялися зі своїх місць. Коли я озирнувся у пошуках Мальке, то не побачив його, і тільки його проділ кілька разів з'явився у натовпі біля правих дверей, але у мене під час доповіді затерпла нога, тому я не відразу зміг зіскочити з віконної ніші на напастовану підлогу.

Я зустрів Мальке вже аж у перевдягальні біля спортзалу, але не міг знайти слів для початку розмови. Поки ми переодягалися, пішла чутка, яка відразу ж підтвердилася, що нам випала велика честь, і капітан-лейтенант попросив свого колишнього вчителя гімнастики Маллєнбрандта ще раз потренуватися у спортзалі, хоча і не відчуває себе у формі. Під час двогодинних занять, якими зазвичай у суботу завершувався шкільний тиждень, він показав усе, що вмів, спершу нам, а потім дванадцятикласникам, які приєднувалися до нас на початку другого уроку. Невисокий, з рясним темним волоссям на тілі, м'язистий. Він узяв у Маллєнбрандта традиційні червоні спортивні штани і білу футболку з червоною смугою і чорною літерою «С» на грудях. Коли він переодягався, усі накинулися на нього з питаннями:

— Можна подивитися зблизька?

— Як довго триває?

— А якщо все ж таки?

— А друг мого брата, який служить на торпедному човні, сказав…

Він терпляче відповідав. Часом сміявся без причини, але хотілося засміятися разом із ним. Перевдягальня двигтіла від реготу, і тільки завдяки цьому я зауважив Мальке: він не сміявся, а діловито розкладав свої речі.

Свисток Маллєнбрандта скликав нас до поперечини у спортзалі. Вправами керував капітан-лейтенант, Маллєнбрандт тільки обережно допомагав йому, і це означало, що нам не доведеться надто сильно напружуватися, бо лейтенантові хотілося насамперед продемонструвати нам щось, наприклад оберти із зависанням на поперечині і зістрибування з перемахом ноги. Крім Готтена Зоннтаґа вправу повторив ще Мальке, але на нього ніхто не хотів дивитися, бо він рухався дуже негарно, напружено і з вивернутими колінами. Коли лейтенант почав проводити з нами гімнастичні вправи на матах, не дуже складний, але старанно продуманий комплекс, борлак Мальке все ще стрибав як божевільний. Під час стрибка через сімох зігнутих людей, який мав закінчуватися перевертом уперед через голову, Мальке криво приземлився на мат, боком, і, мабуть, травмував собі ногу, сів збоку, кадик шалено стрибав, а він більше не пхався наперед, після того, як на початку другого уроку прийшли дванадцятикласники. Він приєднався до нас аж під час гри в баскетбол проти дванадцятикласників і навіть закинув три чи чотири м'ячі в сітку, але ми все одно програли.

Наш новоготичний спортзал виглядав ще більш урочисто через те, що Маріїнська церква у Нойшотланд зберегла аскетичний гімнастичний характер колишнього спортзалу, оновленого за сучасною модою. І цього враження неможливо було позбутися, скільки б яскраво пофарбованих фігурок і предметів церковної розкоші, пожертвуваних парафіянами, не наставляв по кутках отець Ґузевскі, намагаючись розташувати предмети таким чином, щоб на них падало якомога більше світла з високих вікон. І якщо там усі таємниці були яскраво освітлені, то ми тренувалися у таємничій напівтемряві, бо у нашому спортзалі були шпичасті вікна, обрамлені орнаментами із цегли, з розетками на вікнах. І коли у Марийській церкві проскомидія і причастя нагадували якісь механічні дії, позбавлені всілякого чару, простий виробничий процес, і замість облаток тут із тим же успіхом могли 6 роздавати дверні клямки, інструменти чи, як колись, гімнастичні снаряди, наприклад ключки або естафетні палички, а у містичному світлі нашого спортзалу навіть звичайне жеребкування двох баскетбольних команд, які швидкою десятихвилинною грою завершували урок, виглядало урочисто і піднесено, як посвячення в сан священика чи конфірмація; а відступання команд після жеребкування у напівосвітлений зал відбувалося із покорою священної євхаристії. Особливо коли надворі світило сонце і ранкові сонячні промені пробивалися крізь каштанове листя на шкільному дворі, а потім проходили крізь шпичасті вікна. Тоді під час вправ на кільцях або трапеції можна було побачити просто неймовірні світлові ефекти, які створювали дуже особливий настрій. Коли я напружую пам'ять, то і сьогодні можу уявити, як невисокий капітан-лейтенант у спортивних штанах червоного капланського кольору, які носили учні нашої гімназії, легко й елегантно виконує вправи на трапеції, бачу його ноги, — він тренувався босим, — бездоганно витягнуті під певним кутом і занурені у косий промінь золотисто-мерехтливого сонячного світла, бачу його руки; коли він повис на трапеції, зачепившись за неї зігнутими в колінах ногами, тоді його руки теж вхопилися за сонячну доріжку, яка тремтіла золотом і пилюкою. Таким чудово старомодним був наш спортзал, а до перевдягальні світло також потрапляло через шпичасті вікна. Тому ми і називали перевдягальню захристям.

Маллєнбрандт свиснув, і дванадцятикласники після гри в баскетбол мали зібратися і проспівати для капітан-лейтенанта «Рано-вранці в горах ми», а потім розійшлися перевдягатися. І у перевдягальні всі знову повисли на капітан-лейтенанті. Тільки найстарші поводили себе стримано. Лейтенант швидко і ретельно помив руки та підпахвини над єдиним рукомийником — душових кабін у нас не було, — вбрався у свою білизну і форму, віддав назад спортивний костюм, ми навіть не встигли помітити, коли саме, а потім із посмішкою продовжував відповідати на запитання школярів. Він і далі робив це спокійно і трохи зверхньо, аж поки раптом різко не замовк поміж двома реченнями. Невпевнено помацав руками, пошукав щось спершу потай, а потім уже відкрито, навіть під лавкою:

— Секунду, хлопці, я зараз повернуся на палубу.

А потім він у своїх синіх штанах кольору моря, білій сорочці, босий, у самих лише шкарпетках, пробіг поміж учнями і лавками, посеред тваринного запаху нашого невеличкого зоопарку. Його комір був незастебнутий і піднятий, готовий, щоб на нього причепили стрічку з орденом, назву якого я боюся вимовити. На дверях вчительської кімнати Маллєнбрандта висів тижневий розклад занять із гімнастики. Капітан-лейтенант постукав і відразу ж зайшов.

Хто ще, як і я, подумав у той момент на Мальке? Я не переконаний, що відразу так подумав, хоча, можливо, що і так, але я, звичайно ж, не крикнув відразу на всю перевдягальню:

— А куди це подівся Мальке?

Шиллінґ теж не крикнув нічого такого, як і Готтен Зоннтаґ, чи Вінтер, Купка або Еш, ніхто не крикнув; більше того, ми всі відразу ж погодилися між собою, що це зробив Бушманн, пацанчик, який навіть після десятка ляпасів не зміг зігнати з обличчя свою вроджену дурнувату посмішку.

Коли Маллєнбрандт у купальному халаті стояв поміж нами разом із напівроздягнутим капітан-лейтенантом і ричав своє:

— Хто це зробив? Крок уперед!

Йому випхали наперед Бушманна. Я теж крикнув разом з усіма:

— Бушманн!

І навіть спромігся подумки переконати себе, що ніхто, крім Бушманна, зробити цього не міг.

Тільки десь ззаду голови у мене почало легенько свербіти, коли всі, включно з капітан-лейтенантом і старостою класу, взялися допитувати Бушманна. Свербіння стало сильнішим, коли Бушманн отримав першого ляпаса, бо навіть під час допиту з його обличчя не сходила дурнувата посмішка. Поки я очима і вухами чекав на щиросерде зізнання Бушманна, ззаду у моїй голові росла впевненість: гм-м, чи не був це насправді відомо хто!

Я потроху втрачав надію на зізнання Бушманна, тим більше, що кожен наступний ляпас тільки підтверджував непевність Маллєнбрандта. Він навіть не згадував більше про зниклий предмет, а лише викрикував поміж ударами:

— Припини шкіритися! Не смійся! Я виб'ю з тебе цю дурнувату посмішку!

Треба додати, що Маллєнбрандтові це так і не вдалося. Я не знаю, чи Бушманн досі живий, але якщо десь існує собі якийсь стоматолог, ветеринар чи просто лікар Бушманн, — Гайні Бушманн збирався стати медиком, — то це обов'язково буде усміхнений доктор Бушманн, бо таку посмішку втратити не просто, вона набагато тривкіша, ніж могло би здатися, і може пережити війни, реформи грошової одиниці, і вже тоді, коли капітан-лейтенант із порожнім коміром чекав на успіх допиту, ця посмішка перемогла ляпаси Маллєнбрандта.

Перейти на страницу:

Ґрасс Ґюнтер читать все книги автора по порядку

Ґрасс Ґюнтер - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Кіт і миша отзывы

Отзывы читателей о книге Кіт і миша, автор: Ґрасс Ґюнтер. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*