Кодло - Соколян Марина (книги онлайн полные версии бесплатно txt) 📗

Ми всі радісно зареготали. Влад кисло усміхався. В мене, принаймні, відновився апетит. І тут…

— Егм, Ірма, — тихо промовила Ангела, з жахом дивлячись на мене, — що це в тебе?

— Де? — не зрозуміла я.

— А он, на виделці…

Я опустила погляд і побачила, що на виделку в мене наколоте ніщо інше, як людське вухо! Нічого собі рагу!

Тут, звісно, почалося… Я з вереском кинула виделку з вухом на стіл, дівчата відстрибнули і заголосили, мов недорізані, нещасна Ангела просто зомліла. Хлопці стояли з кам’яними лицями, а Боян щільно притис руку до рота — йому, схоже, було погано.

І тут з— за сусіднього столу, де сиділи бамбузлівці, почувся несамовитий регіт. Люди дико втішалися, схлипуючи і ляскаючи долонями. Всі решта студентів почали сповзатися до епіцентру подій. Ну звісно, тут в нас так весело!

— Гляньте-гляньте, як наші благородні змовники застрибали! — показуючи на нас пальцем, крізь сміх сказав потвора Алекс, — І всього-то через одне маленьке симпатичне вушко!

— Ах ти ж паскуда! — гукнув Еван, перестрибуючи через стіл з явною метою терміново знищити бармаглота, — Ти в мене зараз власні вуха гризти будеш!

Алекс занервував. Еван був заледве не вдвічі більший за нього і мав, схоже, дуже серйозні наміри.

— Ану припинити бойовисько! — гримнув хтось за спиною, — Так, ви двоє, до мого кабінету! Зараз!

Це був декан Фелоні. Розлючений декан Фелоні. Еван і Алекс змушені були відкласти з’ясування стосунків перед лицем більш нагальної небезпеки. Роззирнувшись в пошуках моральної підтримки від колег, хлопці приречено рушили за деканом. Народ захвилювався, а колеги Алекса втратили весь свій запал. Представники інших груп, які так і не зрозуміли, що сталося, чіплялися із запитаннями до очевидців.

— Ой, що ж це буде? — схвильовано мовила Дафна.

— Не знаю. Сподіваюсь, цьому недоумку Алексу дадуть копняка під зад, — я була ДУЖЕ зла — руки в мене ще й досі трусилися.

Ангела почала поволі приходити до тями.

— Що то було? — спроквола поцікавилась вона.

— Бамбузлівські жарти, даю руку на відсіч! — проказав Боян.

— Не треба — руку, — з відразою сказала Дафна, — і інших частин тіла не треба.

— А ти, Влад, що скажеш? — погрозливо проказав Едгар, — Це ж ти нас ощасливив інформацією про їхній задум! Чи раптом не за проханням твого друга Алекса?

— Який він мені друг, цей недолюдок?! — образився Влад, — Я справді чув, як вони говорили — мій сусід Джані і Алекс. Думав, це нам у пригоді стане…

— Ну і от, бачиш, допомогло… — розпачливо мовив Боян, — Але як вони нас зробили! Це ж треба! От би їм щось таке влаштувати! Так щоб їм ці жарти боком повилазили!

— Хіба що засмажити того недолюдка, — злісно проказала я, — Найкращою помстою цим гадам було б змусити їх повірити у власну ідіотську вигадку!

— Е-ем, Ірма?! — повернувся до мене Едгар, — Ти це серйозно?

— Смертельно серйозно, — криво усміхнулась я, — А що ти пропонуєш?

— А мені взагалі подобається. Тільки треба не так прямолінійно…

Ми домовились зібратись у вітальні за півгодини для обговорення страшної помсти бамбузлівцям. Прийшли всі, навіть Ханна і Мігель, які теж були свідками інциденту, і, мабуть, вирішили засвідчити свою підтримку. Ми довго не могли заспокоїтись, переживаючи свій сором. Ну а сором природнім чином трансформувався в нерозважливу агресію. Звучали обурені сентенції і заклики іти бити лице організаторам злого жарту. Тут нарешті до нас приєднався Еван, який після відвертої бесіди з деканом виглядав дещо невпевнено.

— Ну, що там було? — стурбовано запитала Дафна, — Що сказав декан?

— А, — махнув рукою Еван, — дісталося на горіхи. Обом. Ну, мені за темперамент. Алексу — уявіть лише! — за поганий смак. Ну, нічого… Я бачу, тут в нас військова рада?

— Ага! — повідомив Едгар, — ми вирішуємо, як повернути їм їхню вигадку. Приймаються пропозиції.

— А які ідеї вже є?

— Була ідея піймати Алекса і зробити з нього запіканку! — повідомив Боян.

— Я — за! — зрадів Еван.

— Ні, слухайте, — втрутилась я в їхню гастрономічну дискусію, — Декан же сказав, що канібалізм — це поганий смак! Пропоную залишити лише ритуальні вбивства.

— Можна пов’язати це з нашими Лордами! — докинула Дафна, — Всі знають, що таємні товариства недалеко від сект пішли. Будуть типу жертви приносити!

— Які жертви? Кому?

— Так, а в історії з Сент-Ендрюзівськими протестантами — пам’ятаєте? — Попередників Нокса спалили на вогнищі… — нагадав Боян.

— Значить, це буде ритуальна помста, — здогадалась Дафна, — Десь так, як масони присягаються помститись за Жака де Моле!

— Ну а ми в чому винні? Нас за що вбивати?

— А протестантів серед нас багато, га? — поцікавилась я.

Запала мовчанка.

— Я — греко-католичка… — повідомила Дафна.

— А я — католик, — сказав Едгар, — Ну, і на що ти натякаєш?

— А, до речі, знаєте? — поділився інформацією Боян, — Лорди Конгрегації називали католицьку церкву Синагогою Сатани…

— Отакої, — розгубився Едгар, — Це що ж виходить, Варфоломіївська ніч навиворіт?

— Так, — бадьоро підсумував Еван, — нам знадобиться підвал для тортур, інструменти для ритуального вбивства, ну і скривавлені рештки…

Професор Аспер, до кабінету якого ми завітали того вечора зі списком необхідних артефактів був, м’яко кажучи, дещо здивований.

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?

Владислав Божич

Нових досягнень — в науці так само, як і в приватному житті. Для мене навчання в Школі — ще один шанс довести собі та іншим свою компетентність та переконливість. Це потрібно мені для того, щоб впевнено і успішно розпочати політичну кар’єру, про яку мрію ще з дитинства. Звичайно, знання з психології зовсім мені не завадять, втім, я віддав би перевагу психології мас та теорії політичного впливу.

Алекс Студень

Особливих очікувань в мене немає. Я певен, всі навчальні заклади приблизно однакові. Якщо ж Школа виявиться іншою — це буде для мене приємною несподіванкою. Правда, я сподіваюсь дістати диплом та рекомендації, з якими можна буде отримати пристойну роботу. Головне, щоб там не було нудно, втім, я і сам зможу зарадити цій проблемі.