Молоко з кров'ю - Дашвар Люко (читать книги без сокращений .txt) 📗
— Та нічого зі мною не станеться, — захищався Стьопка.
Голова аж сплюнув.
— Тьху, зараза! Та хіба я про тебе?! Я за трактор переживаю! А за тебе хай жінка серце рве! — Згадав про жінку, німця від трактора відтяг, цигарку з рота висмикнув, викинув геть. — То коли вже…
— Дайте хоч підготуватися… Якось воно швидко усе.
— Ти мені, Стьопко, не тягни! Оце ще трохи потерплю. Після жнив не оженишся з горбоносою, шию скручу.
— За що?
— За те, що слова не дотримав. Нам таких цвіркунів, бляха-муха, нетреба!
— Грошей нема. Окуляри треба міняти, а у мене…
— Ти мене цими казками не годуй. Щоби завтра до дівки пішов! Зрозумів?
— Зрозумів, — пробурмотів. — Піду…
Назавтра — пішов.
Тетянка про Старостенків наказ німцю женитися уже тиждень як знала, бо уїдливий секретар парткому Ласочка якось заскочив до клубної бібліотеки, де Тетянка ридала над жіночими романами з восьмої ранку до сьомої вечора, і — у лоба.
— А що, бібліотекарко? Підеш за німця?
— А він що, вас сватом заслав, чи як? — відбила удар Тетянка.
— Як секретар партійної організації колгоспу можу і за свата бути! — похвалився Ласочка.
— І документ маєте? — очима плюнула на нього бібліотекарка, бо насправді побоялася.
— Який? — розсердився партієць. — Ти як зі мною розмовляєш, корова! Та я тебе… Я тебе… Знайшла собі тепле місце, ще і рота роззявляє! Підеш мені на буряки, скоро мовчати навчишся!
Плюнув на бібліотечну підлогу і пішов геть. А Тетянка розгубилася. Було над чим подумати. Двадцять чотири. Ніс горбом. Шість років тому один раз за клубом з Миколою цілувалася, бо той так напився, що й мами рідної не впізнав би. І батьки знай дзижчать — коли та коли ти вже заміж підеш! А за кого? Наче під Тетянчиною хатою черга з хлопців вишикувалася Німець… Та ні! Справа не у тому, що рудий, як іржа, сліпий як кріт, ще и малий на зріст. Тетянка як у дзеркало гляне, так скаже — у людини душа повинна красивою бути, а не лице. А у німця й душа темна, незрозуміла. Мовчазний, знай курить і курить… Сяде на лавку, очі у землю і курить. І про що він отам собі думає? На дівчат уваги не звертає, горілки щодня не п'є… Ага! Ще на ставок ночами ходить, рибу, кажуть, ловить. А хіба у рокитнянських ставах риба є? Щось Тетянка про таке не чула.
Сивочола вчителька Ніна Іванівна, Тетянчина мама, доньчині сумніви вислухала і почала пальці закладати:
— По-перше, не п'є. Сама казала. По-друге, негулящий, за дівками не бігає. Сама казала. По-третє, роботящий. Це я і без тебе знаю. На техніці розуміється, а це для дому великий плюс. По-четверте, має цікаве хобі — риболовлю. Інші під парканами валяються, прости Боже, а він зможе сім'ю прогодувати.
— Чим?! — ледь не розплакалася Тетянка, бо як матір послухати, так німець — чисто янгол небесний!
— Рибою! — Педагоги рідко сумніваються.
— Та нема у рокитнянських ставках риби! — Впала на диван і розревлася.
Розмова з матір'ю такою зайвою здалася. Не треба уже Тетянці моральної підтримки й розмов про німцеві принади. Згодна вона! Геть на все згодна, але тиждень минув, селом розмови пішли, а німець до Тетянки не поспішає. А як сволота Ласочка з некрасивої бібліотекарки познущався? Як збрехав? Що, як не прийде німець?
1 так Тетянці себе шкода стало, що розревлася ще дужче, і педагогічна освіта не допомогла Ніні Іванівні повернути доньку до тями цивілізованими словами про красиву душу і терпіння, яке обов'язково колись винагородиться.
— Та хай пропаде воно пропадом, те терпіння! — закричала їй у відповідь зарюмсана Тетянка — Я сім'ю хочу. Чоловіка… Дітей…
Ніна Іванівна вчасно забула про педагогічну освіту, дзвінко ляснула доньку по щоці й наказала:
— Ану бігом вмийся! Оце зараз прийде Степан, а ти як та мимра зарюмсана!
І подіяло. А за годину у двері Тетянчиної хати постукав німець.
Перш ніж відчинити двері, Ніна Іванівна змусила свого чоловіка, Тетянчиного батька Тараса Петровича, який завідував рокитнянським током, поклястися, що той нізащо не вдарить по руках при словах «Добрий вечір!» і не запропонує гостю стограм для хоробрості.
— Маємо шанс єдину доньку заміж видаги! — сказала.
— Клянуся! — стукнув себе кулаком у груди Тарас Петрович.
Потім Ніна Іванівна тицьнула Тетянці свою червону помаду і наказала намастити губи.
— Ще гірше буде, — руки у бібліотекарки затрусилися.
— Мати поганого не порадить! — подав голос Тарас Петрович.
Німець саме вдруге постукав у двері, і Тетянка швиденько нафарбувала помадою губи, бо знала: мати оце буде стояти над душею, аж поки по її не буде, і посперечайся з нею Тетянка ще хоч хвилину, німцю надокучить стукати і він піде. А чи повернеться потім?
— Готовність номер один! — оповістила сім'ю Ніна Іванівна і пішла відчиняти. Стьопка якраз збирався з двору.
— Степане? — Ніна Іванівна зробила «великі» очі. — Проходь!
Вчителька вже з порога хотіла було суворо і конкретно, як на уроці, виголосити німцю головне питання, мовляв, і що це привело гарного парубка у дім незаміжньої дівчини, та інтуїція підказувала — краще завести у дім, всадити, замкнути двері й уже потім…
Стьопка зайшов у простору вітальню, де на дивані рядком, як два китайських бовдури, сиділи недвижні Тарас Петрович і Тетянка.
«Так ось від кого їй такий шнобель дістався! — подумав, вітаючись із Тарасом Петровичем за руку, і здивувався, як по-різному однакові носи можуть виглядати на різних лицях. — А Петровичу такий ніс навіть пасує». Глянув на Тетянку, чогось почервонів і сказав:
— Добрий вечір!
Мабуть, для Тараса Петровича це була кодова фраза. Він почув вітання, підхопився з дивана, усміхнувся на всі тридцять два, потер долоні й ляснув Стьопку по плечу:
— По стограм? Для хоробрості!
— Та можна, — розгубився Стьопка.
Ніна Іванівна схопилася за серце. Плани видати дочку заміж руйнувалися на очах. Усе, що буде після стаграм для хоробрості, вчителька знала у деталях: друга — за моряків, третя — за жінок, четверта — за хряка Микитку, потім екскурсія у загородку, де живе хряк Микитка і прямо там знову — за знатного хряка, потім — «Жінко! У нас що, вже й огірки закінчилися?!», потім — «Хто з нами не заспіває — ворожа падлюка! Жінко, неси рушницю!»
Вчителька впала у крісло і почервоніла від люті.
— Ну все! — процідила. — Я вмиваю руки! Тетянка зиркнула на матір, на батька, який уже ніс дві чарки і пляшку горілки, на розгубленого німця… Теж почервоніла, але не здалася: підхопилася з дивана, пішла до серванта з посудом, дістала ще одну чарку, поставила на стіл поряд із двома і вперто сказала:
— Я теж буду!
— Доню… Давай я тобі винця легкого домашнього з погреба принесу, — запропонував Тарас Петрович.
— Ні, — уперлася, — як ви, так і я.
— Я можу не пити, — вставився Стьопка.
— Це як?! — у Тараса Петровича аж щелепа відвалилася. Насупився і налив у всі три чарки — аж через край.
— За ваш дім, — чомусь ляпнув Стьопка.
— Годиться! Друга — за моряків! — Тарас Петрович уже випив і наливав по другій.
— За моряків! — відчайдушно вигукнула Тетянка і випила другу.
— Годиться! — хитнувся Тарас Петрович Налив. — Тепер — за жінок!
— За тебе, Тетяно, — сказав Стьопка і підніс третю. У бібліотекарки засяяли очі. Вона хоробро випила третю, підійшла до Стьопки, але між ними втиснувся Тарас Петрович, поклав їм руки на плечі та наказав:
— Пішли! Зараз хряка покажу!
У темній загородці Стьопка перечепився через вила, впав у солому і зізнався Тетянці, яка кинулася допомогти йому встати:
— Тетяно… Чуєш? Так швидко оце п'ється у вашому домі… Я так швидко не можу.
— А ми тут жити не будемо! — відповіла хмільна, а від того відчайдушно хоробра бібліотекарка.
— А де? — заплутався німець.
— У тебе.
— Так ти згодна за мене піти? — не повірив німець, який був упевнений, що Старостенкова з Маруською затія провалиться, бо бібліотекарка нізащо не погодиться вийти за нього.
