Вальдшнепи - Хвильовий Микола Григорович (читаем полную версию книг бесплатно txt) 📗
Дмитрiй пiдiйшов до вiкна. За вiкном в абрикосовому саду щось кричала хазяйка подвiр'я й над одною з ваз дзижчала муха. На лiву вiконницю сiв єгипетський голуб i протуркотiв своє ласкаве "супруг".
- Ну, я тебе слухаю, - сказала Аглая. - Як ти там хочеш говорити зi мною?
- Бачиш, - почав мамулувате Карамазов i почервонiв. - Я страшенно хотiв би мати… тебе…
Аглая засвистiла. Боже мiй, як їй не свистiти, коли Дмитрiй такий без кiпця наївний. Що значить "мати"? Чи не думає вiн, що вона так i кинеться йому в обiйми? Нi, цe зовсiм несерйозно! I коли б хтось iнший сказав так, вона б зумiла реагувати. Але йому вона радить тiльки покинути свою "карамазовщину" й поважати себе i її.
- Ти зрозумiв мене? - сказала вона, кiнчаючи. - Ну, говори ж, Дiмi.
Вiн нiчого не вiдповiдав i мовчки дивився кудись у простiр. Вiн почував себе дуже нiяково. Так пройшло.кiлька секунд. Але от раптом вiн зареготав сильним i цiлком природним реготом.
- Знаєш що, - промовив вiн. - Дозволь менi поцiлувати твою голову.
Аглая з зацiкавленням подивилась на нього. Вона знову взяла в долонi його обличчя й промовила ласкавим, майже матернiм голосом:
- Поцiлувати менi голову?.. I цього не треба робити.
- Клянусь тобi, - раптом скрикнув Карамазов. - Клянусь тобi, що в мене й тiнi не залишилось поганого почуття до тебе.
- Я дуже рада, - сказала Аглая. - Я вiрю. Dante avait bien raison de dire que L'Enfer est pave de bonnes resolutions[15]. Але я дозволю тобi це зробити тiльки тодi, коли трапиться те, про що я зараз думаю.
- А про що ти зараз думаєш?
- Дiмi, не треба бути таким наївним, а то я зовсiм розчаруюсь у тобi. Ти зараз дуже подiбний до свого друга Вовчика.
Аглая пiдiйшла до глечика з абрикосовою водою i зробила з нього кiлька ковткiв. Якось химерно вона виглядала зараз, i Карамазов вiдчув у нiй щось надзвичайно рiдне. Йому здалось, що саме її вiн загубив колись, i вона тепер прийшла до нього, така бажана, як нiхто i як нiщо. Карамазов дивився в її очi, стежив за її рухами, i йому ввижалось, що цi очi й цi рухи вiн бачив чи то увi снi не то наяву. Але коли це було наяву, то це було тисячу рокiв тому. Йому навiть прийшла мисль, що вiн, Карамазов, жив в якiйсь iншiй плотi ще далеко до Данте, що його допiру згадала Аглая.
- Чого це так довго нема наших вiд лiкаря? - раптом сказала дiвчина. - Як ти думаєш, Дiмi?
- Очевидно, зуб виривають.
Карамазов вийняв портсигар i запалив нову папiросу. Повз вiкон iз криком пробiгла дiтвора й зникла за рогом. Знову затуркотiв єгипетський голуб.
З дальнього дому вiдпочинку вдарили в дзвiн: мабуть, скликали до другого снiданку. Бiла лапа пiвденного сонця полiзла вище й поширилась.
У кiмнатi стало ще душнiш.
- Ну, Дмитрiй, - сказала Аглая, - ти йшов би додому: я зараз думаю надягати купальний костюм. Карамазов узяв капелюх i мовчки пiшов до дверей.
- Я гадаю, що ми зустрiнемось увечерi? - сказала йому вслiд Аглая.
Дмитрiй повернувся. Вона стояла, заложивши руки за голову, й загадково дивилась на нього.
- Обов'язково! - сказав вiн i вийшов iз кiмнати.
"Щось почалось", - раптом прийшло йому в голову. Не той роман, що до нього вiн хотiв утекти од нудоти буднiв нудної Ганни, - почалось щось тривожне i - тепер вiн певний - трагiчне. Але не жах викликало воно в нiм, а почуття якоїсь безумної радостi, нiби вiн мусив на днях одкрити цiлком нову й надзвичайно цiкаву сторiнку в своєму одноманiтному життi.
Карамазов пiшов до рiки. Йому хотiлось зараз кинутись у воду й попливти проти течiї чорт знає куди - такими сильними й рiшучими рухами розсiкаючи дзеркальну поверхню.
IX
Вiн так нiколи не чекав вечiрньої години, як того душного дня. I цiлком нормальна людина не може уявити, як вiн мучився, коли Аглая не вийшла з дому.
Але вона не виходила й на другий та на третiй день - у п'ятницю. В суботу товариш Вовчик, зустрiвшись iз тьотею Клавою бiля квартири флоберiвських дам, поставив таке рiшуче запитання:
- Скажи менi от що: чому це не видно твоєї племiнницi? Чи не посварилась вона з Дмитрiєм?
- Не думаю, - сказала тьотя Клава. - Моя племiнниця дуже розумна людина i з пустячка не буде робити трагедiї.
- Ну так чому ж вона сидить дома?.. Чи, може, й вона захворiла?
Тьотя Клава посмiхнулась i нiчого не вiдповiла. Вона пiдiйшла до акацiї, зiрвала плiд i, зробивши з нього дитячого пищика, взяла його в свої ярко-червонi губи. Товариш Вовчик пiдвiв бiлi брови й сказав з обуренням:
- По-перше, я не розумiю, чого ти мовчиш, а по-друге - таємнiсть тут зовсiм не до дiла. Чому не сказати прямо?
- По-перше, - обурилась, у свою чергу, тьотя Клава, - я не знаю, що менi сказати прямо, а по-друге - я тобi не жiнка, i ти так не кричи на мене! Чи, може, ти хочеш, щоб я покликала Євгенiя Валентиновича?
Лiнгвiст раптом зблiд. Вiн зовсiм не чекав такого несподiваного повороту в розмовi i, як i треба було припускати, перелякався.
- Я прошу пробачення, - сказав вiн. - Ти… ви не зрозумiли мене.
Але тьотя Клава вже заспокоїлась. Вона не може довго гнiватись на "свого чудачка", її тiльки дивують цi мужчини: не встигне поцiлуватись два чи то три рази з тою чи iншою жiнкою, як уже ту чи iншу жiнку починає вважати за свою власнiсть i починає на неї страшенно кричати. Ну, добре, вона дещо дозволила товаришу Вовчику… але хiба йому цього вже досить? Тьотя Клава нiяк не чекала, щоб лiнгвiст мiг так скоро розчарувати її.
- Подякуй моєму характеровi! - сказала вона й подала свою руку для поцiлунку.
Обличчя лiнгвiстовi взялося червоною фарбою. Вiн мiльйон разiв дякує i запевняє, що бiльш нiколи й не подумає кричати на тьотю Клаву. Вiн крикнув, їй-богу, не навмисне, i його спровокував не хто iнший, як Карамазов. За якiсь три днi цього чудака й пiзнати не можна. Вiн якось змарнiв, i очi йому заблищали, безперечно, хоробливим блиском. Коли Вовчик спитав приятеля, що з ним, той одверто заявив йому, що закохався в Аглаю i закохався якось там надзвичайно. Словом, "щось почалось". Вовчик як мiг заспокоював його, але хiба божевiльного заспокоїш?..
Вiн приблизно так заспокоював:
"Ну як це легенький флiрт iз випадковою жiнкою та ще й за такий короткий термiн може перетворитись несподiвано в серйозну драму? Звичайно, Аглая - цiкава дiвчина, звичайно, Карамазов неврiвноважена натура, але все-таки це ж занадто. Тiльки винятковий процес у безперечно хворiй психiцi може так пiдкузьмити людиьу."
- Саме це ти й говорив йому? - спитала iьотя Клава.
- А що ж я мiг говорити йому? Я взагалi не маю здiбностей для такої невдячної ролi.
- А коли не маєш, - з обуренням промовила женщина, - то не треба й брати її на себе. Хто тобi намолов, що це легенький флiрт? Чого ти розписуєшся за Дмитрiя?.. Чи, може, ти найнявся до Ганни за адвоката? Коли так, то можеш iти од мене.
Ах, Боже мiй! Вовчику все-таки рiшуче не везе. Все вiн якось не до речi говорить. Особливо йому не везе з женщинами. Лiнгвiст схоплює руку тьотi Клави й, оглядаючись (щоб не побачив Євгенiй Валентинович), цiлує цю руку п'ять, десять, двадцять разiв. Тодi тьотя Клава викидає з рота зелений пищик i пропонує пiти до Аглаї i поговорити ще з нею. По сутi - це ж справа не її, а її племiнницi, i, значить, розмовляти треба з племiнницею. Тьотя Клава зараз пiде в кiмнату й покличе Аглаю, а товариш Вовчик мусить прямувати до абрикосового саду й там полежати в гамаку. Коли вiн не хоче зустрiчатись з її чоловiком, йому слiд перелiзти через паркан, бо Євгенiй Валентинович працює бiля вiкна i, значить, пройти непомiченим не можна.
- Тодi я краще перелiзу через паркан, - враз погодився лiнгвiст i, покликавши свого ловерака, пiшов вiд хвiртки.
Стояв прекрасний пiвденний вечiр. I сьогоднi перегукувались тi ж самi, що й кожного дня, занесенi з Росiї невгамовнi гармошки. По всiх кiнцях городка дiвчата спiвали зовсiм не аранжированих i все-таки надзвичайних народних пiсень.
