Червоний - Кокотюха Андрей Анатольевич (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Але там, де не завжди можна кинути силу на силу, завжди є інші, причому набагато простіші методи. Один із них — чекати, поки злочинна група самознищиться через внутрішні суперечності. До речі, в ОУН подібні суперечності вже виникали, це було видно з аналітичних довідок, складених на основі агентурних звітів і доведених до відома керівників усіх підрозділів МВД й МГБ. Хоча саме Червоний залежав від подібних суперечностей найменше. Ми мали перевірену інформацію: він сам і його мобільна група на той момент нікому з керівництва ОУН не підлягали, самі визначали для себе стратегічні завдання, напрямки ударів, коротше — боролися з радянською владою автономно, як кажуть, на свій страх та ризик. Без централізованого забезпечення фінансами, харчем, зброєю.
Ось це я називаю фанатизмом.
Пояснити не можу та й вам шукати пояснення не раджу — мозок собі спалите. Цьому справді нема пояснення з точки зору здорового глузду. І враховуючи обставини, про які я говорив вам трошки раніше, Червоного та його групу можна було й не ловити. Достатньо посилювати агітаційну роботу у містах, а особливо у селах, вести відповідну роз’яснювальну роботу.
Досвід показував: бандерівські загони по своїх криївках в певний момент потребували елементарного харчового забезпечення. Тому частіше траплялися випадки, коли окремі групи виходили, складали зброю й отримували за це офіційно оголошене пом’якшення в судах. Пізніше дехто навіть мав нагоду вийти по амністії, звісно ж, без права повернення додому. У Сибіру робочих рук завжди бракує.
Проте видавалося, що Остап, тобто Данило Червоний, триматиметься до останнього. Через те, що його група цілком поділяла настрій свого командира, їхні дії були такими зухвалими. Отже, чекати, поки Червоному набридне воювати і він виведе своїх людей здаватися або піде за кордон, — то марна справа. Тим більше, що саме він мав найбільше прихильників серед місцевих — авжеж, він активний, не здається, ще й огризається на владу. А незадоволені владою були і тоді, і тепер таких не бракує. І ви, як журналіст, повинні це розуміти.
Тому залишалося далі розробляти агентурну мережу, регулярно закидати широку сітку та, набравшись терпіння, чекати, поки щось зловиться. Адже брати Червоного і таких, як він, можна тільки на особистому. Виявляючи його близькі контакти та розробляючи їх.
Тепер трошки відійдімо від теми. Дарма ви дивуєтеся: на особистому, зокрема на жінках, переважно коханках, зрізалися та палилися десятки, якщо не сотні таких от героїв. Бачите, скільки он там у мене книжок стоїть? Бути грамотним для того, аби працювати в системі охорони державної безпеки, дуже важливо.
Не сприйміть за вихваляння, але деякими фактами з історії я оперувати можу.
Згадайте хоча б таку французьку дворянку Шарлотту Корде. Це ж вона, а не політичні опоненти, заколола ножем у ванні лідера революціонерів — якобинця12 Марата. Прийшла під приводом, що принесла йому список змовників, а потім зарізала. Чим суттєво послабила якобінців. Яка ж партія без лідера... Гаразд, не подобається цей приклад, дуже прошу інший, близький українцям. Народний герой Олекса Довбуш як загинув, знаєте? Ішов до коханки в одне село, Космач, здається, називається. А її чоловік Довбуша застрелив на порозі своєї хати. І це, якщо ви хоча б трошки знаєте історію, після того як Довбуша та його побратимів-опришків безуспішно ловила невеличка армія. Скільки ще таких випадків знає історія... Ще більше — будь-який судовий архів.
Якщо вам цікаво, при нагоді скажіть, поклопочуся, подзвоню комусь, аби вам дали можливість почитати ці томи. Бандити палилися на коханках — тут Америки я вам не відкрию. Про Америку, до речі: чули про такого їхнього легендарного гангстера — Джона Ділінджера? Ну, про Аль Капоне напевне чули, той був такий самий. За цим Діліджером, значить, понад сорок років тому ганялася поліція кількох штатів, він тікав із тюрми кілька разів, а здала його — хто? Правильно, любаска! Аби зрозуміліший приклад навести — фільм ось недавно по телевізору показували, багатосерійний, про розбійника Дату Туташхіа13, бачили? Там, між іншим, дуже докладно та правильно, як вважаю, показали роботу царської жандармерії. Ви книжечку почитайте, я після фільму сам зацікавився, мені роздобули. Я навіть рекомендував би колегам читати її уважно, з олівчиком — в кіно багато чого пропустили про організацію роботи царської охранки, а там, нехай вони були, як кажуть, сатрапами, поза тим багато чого робили мудрого й грамотного. Слід би взяти на озброєння...
Ага, то і царські спецслужби ловили цього розбійника, Туташхіа. Уполювати не могли і тоді розробили безпрограшну оперативну комбінацію: вичислили коханку, від якої в розбійника був син-підліток, попрацювали з хлопцем, налаштували проти батька, потім підсунули пістолет — і все, далі залишалося тільки чекати. Бачте, жандарми в тій вигаданій історії навіть самі не стріляли, за них це зробив відповідним чином налаштований, вважайте, пацан. Використали вони його, як то кажуть, у темну, зате ефективно.
Так. Здається, я вам уже всю прелюдію до своєї історії не лише пояснив, а навіть розжував. Правда, таке прохання: як писатиме — майте цю інформацію на увазі. Вона не секретна, не закрита... Просто це ми з вами ось так, між собою, можна сказати — по-товариські, за чайком говоримо. Широкому загалу це не цікаво, а вам лише інформація. Аби ви остаточно зрозуміли: саме так, на особистому, навіть такі, з дозволу сказати, воїни, як Данило Червоний, досить легко ловляться.
Годі. Краще перейдімо до конкретики, ви ж заради цього прийшли. Час у мене є, це єдине, що в пенсіонера залишилося. Тим більше, що сама історія довгенько тривала, та, якщо її ось так переповідати, вийде коротенькою.
3
Почалося все, як у таких великих операціях буває, з малесенької, незначної справи, котра навіть у нашому відомстві не проходила.
Написав якийсь житель Луцька до редакції газети «Вільний шлях» скаргу. Мовляв, приїхав до нього фронтовий друг, пішли вони в їдальню перекусити з дороги, а там бруд, свинство й хамство. Буфетниця розливає вино стаканом, який навіть не споліскує. Це в неї мірка така — на око. Явно ж недоливає на виході, краде, скурвина дочка: так і написано, я не полінувався, сам ту скаргу прочитав разом з іншими документами. Посуд теж погано миють. Коли робиш зауваження — грубіянять. Хіба заради такого ставлення до себе люди на фронтах били фашистів?
Навіть не у скарзі справа була. Фронтовики не полінувалися, зібрали з десяток підписів, а це вже не індивідуальна справа, а колективна петиція. Хоч не хоч, треба реагувати. Посилають у їдальню кореспондента, той пише замітку: скарга громадян перевірена, порушення мають місце; до всього речі працівників складені біля продуктів харчування, що є грубим порушенням санітарних норм, а поряд із посудом, де готується їжа для людей, варять свиням.
Після такого сигналу наступним етапом має бути реакція відповідних органів. У нашій країні подібні речі чітко продумані та добре працюють, за що наша система мені й подобається: ніхто не втече від відповідальності, саме з таких ниточок змотується великий клубок. Варто було копнути глибше по тій їдальні — і все, спливають на поверхню факти порушень, зловживань, розкрадань. Ви зрозумійте, що навіть тепер, коли війни, слава Богу, нема скільки років, у країні стабільність, мають місце факти розкрадання в системі громадського харчування. Скільки продуктів списується через звичайні їдальні, якщо завідувач — добренний жучок, ви, навіть працюючи в пресі, не можете собі уявити. Ну, а в повоєнний час, коли більшість продуктів за картками, талонами, — це ж яка спокуса для різного роду спритників зав’язати прямі й тісні контакти з чорним ринком!
До слова: аби персонал їдальні поводився пристойно, ставився до людей приязно і тримав би заклад у чистоті, за зябра того завідувача, Сидора Волощука, взяли б не так скоро, тут мушу визнати. Але викритий та затриманий Волощук перелякався до смерті, відкараскувався в кабінеті слідчого прокуратури лише години зо дві, для годиться, у стилі: «Нічого не робив, нічого не знаю, не винуватий!» Потім, коли йому докладно та наочно пояснили, що за подібні «художества» світить за кримінальним кодексом, Волощук раптом перепитав: що йому, мовляв, буде, якщо він допоможе органам знайти і знешкодити особливо небезпечного злочинця? Відразу не сказав, про кого мова. Торгувався, зараза, ціну собі набивав.
