Колекція пристрастей, або пригоди молодої українки - Сняданко Наталка В. (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно TXT) 📗
е) всі жінки – відьми, і тому їм не можна вірити;
є) у жінок можна закохуватися, але їх треба зневажати;
й) все вищесказане стосується всіх жінок, але не тієї одної, у яку можна закохатися насправді;
к) на світі існують тисячі жінок, але тільки в одну з них можна закохатися по-справжньому;
л) Енцо ненавидить насильство.
Сам Аргентіно поцікавився лише, чи в мене немає проблем із наркотиками, і, почувши, негативну відповідь, запропонував мені стати йому донькою, а його доньці,– матір“ю. Я ще раз запитала, коли можна буде здійснити переїзд і почула:
– Хоч зараз. Їдь, забирай свої речі, і переселяйся. Правда, потім мене може не бути вдома. Але може і бути.
Я запропонувала домовитися на якийсь інакший день і годину, коли Енцо точно буде вдома, на що почула у відповідь:
– Ти сприймаєш все занадто серйозно. Посміхнися, і в тебе стане менше проблем.
В день переїзду Енцо зустрів мене в засмальцованому халаті, із сяючою усмішкою, і склянкою вина в руці
– Чого ж ти не повідомити сьогодні що приїхати. Я позичити друг машина, і перевезти тебе і твоя майно. Я сьогодні вільний день. Гріх займатися справи, коли на дворі сонце. Я тому не планувати нічого наперед, бо ніколи не знати, який день сонце.
З кімнати, котра відтепер мала стати моєю, зникла випрана білизна, але більше нічого не змінилося. Я спробувала ще раз поцікавитися на рахунок ліжка, але Енцо, і далі широко усміхнений, ширше відхилив двері своєї спальні:
– Достатньо тобі місця?
– Але ж це твоє ліжко.
– Моя люба, я вже тобі казати і ще не раз повторити. Ти занадто серйозно сприймати життя. Ловити мить, і насолоджуватися нею, поки молода. Ось чиста рушник, іти змити твій втома, а потім ми понасолоджуватися це яскравий сонце і ця прекрасний вино. Все, що ти потрібно, стояти на горище. Коли я мати вільна час, ми обставити твій кімната. А зараз я спати у вітальня.
Після душу настрій в мене трохи покращився. Я теж одягла халат та домашні капці, і ми з Енцо розташувалися на балконі ласувати сонцем і вином. У процесі поступового спорожніння пляшки мені ще не раз пощастило почути викладену у стислому варіанті 12 заповітів життєву позицію Енцо, а також глибоку життєву мудрість про те, як важливо ловити мить, посміхатися і не сприймати все занадто серйозно. Енцо говорив дуже повільно, довго підшукуючи потрібне слово і намагаючись увиразнити сказане кожним порухом тіла. Відчувалося, що він часто виголошує цей монолог, але як кожен справжній митець, щоразу намагається знайти нові нюанси, вдосконалити форму і зміст:
– Розумієш, (це було його улюблене звертання і слово взагалі), розумієш, ти просто ще занадто юна і недосвідчена, щоб зрозуміти простий істина. Цей істина простий, як день і складний, як життя. Деякий доводитися прожити життя, перш ніж вони цей істина збагнути, розумієш. Я повторювати це знову і знову, хоча ти все одно занадто молода, щоб це збагнути. Розумієш, на світі існувати тисячі жінки, мільйони, мільярди, більярди жінки. Кожна з них по–своєму гарна, розумієш? Якщо захотіти, то в кожна з них можна закохатися. Я, наприклад, закохатися тисяча рази на день. Кожна з вони можна навіть мати, якщо захотіти. Кожен чоловік може здобути десятки, навіть сотні жінок, якщо постаратися. Але все це нічого не означати. А знаєш, чому? Ні, ти не знаєш, ти ще занадто молода і недосвідчена, щоб знати. Все це нічого не варто, бо закохатися по справжньому можна лише в одна, розумієш, в одна…
– Добрий день, – Сабіна.
На порозі тераси стояла усміхнена жінка середнього віку, поруч з нею дівчинка років 13.
– Рафаелла, добрий день.
– Олеся.
– Це моя донька, – найдорожче зі всього, що в мене є. А це моя колишній дружина.
– Дуже приємно, – збрехала я. – Я збираюся працювати у вашого чоловіка.
Сабіна розуміюче кивнула: «Я думаю, ви – це саме те, що йому потрібно.» Я намагалася не думати про те, що вона мала на увазі, але виправдовуватися не хотілося, тим більше, що в банному халаті і домашніх капцях це все одно виглядало би непереконливо.
– Ну, щасливо вам, я пішла, – Сабіна ще раз привітно усміхнулася і зникла в дверях.
– Я допоможу тобі обставити кімнату. Я пішла до Катрін.
Останнє стосувалося більше батька. Енцо запитав доньку ще щось італійською, вона відповіла і теж зникла в дверях.
– Ну от, бачиш, все і владнатися,– настрій Енцо помітно покращився. Розумієш, Рафаелла,– дуже вразливий дівчинка, я не хотіти нічого остаточно вирішувати, не порадитися з вона. Зараз могти починати і з меблями. Я вже тобі казати і ще не раз повторити: «Не сприймати все настільки серйозно. Посміхнутися, і в тебе стати набагато менший
проблема.» А зараз ми обідати. Італійський кухня, – найкращий в світі, щоб ти знати
Про працевлаштування і його особливості
Залишається допрасувати ще шість сорочок. Комір, правий рукав, лівий рукав, спинка, перед, знову комір. Дорога імпортна праска старанно парує, за вікном непомітно починається вечір і все помітніше – дощ, в мене вчора вкрали велосипед, а сьогодні я згубила парасолю. Прасувальна дошка теж імпортна, теж дорога, що аж ніяк не позначається на покращенні мого ставлення до роботи, зате на її результатах. Зароблених сьогодні грошей повинно вистачити не лише на трамвай, нову парасолю, а і на весь наступний тиждень. Якщо дуже постаратися, то їх і вистачить, але настрій все одно кепський.
– Ви хотіли б, щоб я зіграв для Вас щось на цьому інструменті, – як завжди, за півгодини до закінчення моєї роботи, питає герр Вайс. Вроджена німецька точність примушує його завжди висловлюватися повними реченнями. Герр Вайс ніколи не скаже: «Ви хотіли б, щоб я зіграв для Вас щось на інструменті» чи «Ви хотіли б, щоб я зіграв для вас щось» чи «Ви хотіли б, щоб я зіграв щось». Ми знайомі вже майже півроку, щосуботи я прасую його сорочки, щоразу він грає «щось на цьому інструменті» і щоразу звучить одна і та ж фраза, без жодних змін. Так, ніби у нього є ще якийсь інструмент, крім «цього» або існують інші можливості: зіграти не щось, не на інструменті або для когось іншого. Я мовчки киваю на знак згоди, і він починає. Мені здається, він би сфальшував, якби дізнався, як мене все це дістало.
– Yesterd–a–a–y,– ніби і справді про щось здогадавшись, з“їжджає з ноти герр Вайс і відкашлюється.– Я краще почну з чогось бадьорішого. Будьте обережні з праскою. Тканину цієї сорочки легко пошкодити занадто гарячим лезом, – попереджує він мене, і продовжує вже успішніше, – All my loves…
Цікаво, як часто він мастурбує.
Герр Вайс не зробив мені нічого поганого. Зовсім навпаки. Він відгукнувся на моє оголошення в газеті, коли мені терміново була потрібна робота, придбав гумові рукавички, щоб миючі засоби не так сильно подразнювали мою шкіру, а вигляд заплбованого рукомийника, – мою жіночу гідність. Платить мені за дві години роботи, навіть якщо насправді це були лише півтори, завжди привітно усміхається, і майже ніколи не контролює, наскільки якісно я відмила унітаз. Герр Вайс завжди ставить для мене на столі в кухні тарілку з цукорками, пляшку з мінеральною водою, і виконує мені як мінімум два музичні твори на своїх електричних клавішах, пардон, «цьому інструменті», а потім розповідає про свої успіхи у вивченні французької мови. Він почав вчити її ще у школі, як і всі у Фрайбурзі, майже щотижня буває у Франції, як і майже всі у Фрайбурзі (місто розташоване майже на самому французькому кордоні), але спілкуватися зі справжніми французами все ще не наважується, вважаючи свої знання ще недостатніми для такого відповідального кроку.
Герр Вайс час від часу міняє таблички під кнопкою свого дзвінка. На одній із них поряд із його прізвищем зазначено: «Dr. philologie.», на іншій:» phsychologische Praxis». Герр Вайс виписує журнал «Еротика для самотніх», і, здається, нікому не в стані зробити нічого поганого, але єдине, чого мені хочеться під під час перебування в «цій» квартирі, – це поцілити «цією» праскою в «цю» його лисіючу голову.
