Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Контркультура » Сімурґ - Поваляева Светлана (читать книги без регистрации .txt) 📗

Сімурґ - Поваляева Светлана (читать книги без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Сімурґ - Поваляева Светлана (читать книги без регистрации .txt) 📗. Жанр: Контркультура. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Він весь час ніби опиняється попереду Казки, незмінно маячить на крок перед Казкою його спина у чорній футболці з білим написом «DON’T PANIC!», великі такі літери, не панікуй! ніби ісус по водах цього людського моря, загнаного у підземний перехід, він йде, мов хоругва для Казки, наче несе на своїй спині важкий гірський наплічник з посланням для Казки «Не панікуй!», я і не панікую, думає Казка, принаймні поки нам по дорозі і можна без шкоди для своєї траєкторії та кінцевого пункту пересувань, зачудовано і безтямно втикати у писало «DON’T PANIC!», не думати ні про що і, відповідно, не панікувати, мовляв, що я для нього (не для ісуса) — усього лише одна з багатьох скриньок з його незбагненним струнким натхненням! вимагаєш для себе статусу винятковості, брило? DON’T PANIC! просто забудь про все… всередині Казки якісь драглі. Серед них дрімає, ніби зародок змії, згорнута пружина. Тільки не дай їй вистрелити й розметати драглі, Казко: феєрверк зі шмарків — дуже гарно! Казка спиняється, а чорна футболка з персональним посланням до мегабайтів персональної Казчиної сансари віддаляється, входить у розфокус, а коли повертається фокус, футболки вже нема. DON’T PANIC! Ніби Гикар не мав спізнитись. Нічого, покури Camel без фільтру, Казко. Дрібки тютюну липнуть до губів, але не курити ж через довжелезний дамський цибух серед оцієї людської протоплазми, котра вихлюпується зі шкляних дверей до переходу, досить звинувачувано у декадентстві, та навіть не в цьому справа, можна ж і око ненавмисне комусь виколоти, або пропекти чиюсь повітряну кульку… Темно, стумно, моторошно — мабуть, через дощ десь замкнуло світло. Пам’ятаєш, як убило струмом продавця компактів? Скільки він так плавав у брудному аргеродінесі підземного переходу, поки його не виловили і не відвезли до моргу? Люди сунуть щільним потоком — певно, там, глибоко внизу, щойно підійшов потяг з черговою порцією одноплемінників. Налазять, штовхаються, лиця мертві. Виходить, що випускаєш дим прямо у ці мертві обличчя, що неприємно бентежить, але якось цьому запобігти неможливо, до того ж, всім, здається, по цимбалах — ніхто навіть не кривиться. Рот повен тютюнових дрібок — хай з нею, з цигаркою, — пожуй гумку. А, он іде Гикар. Тільки б не цьомав у щічку. Привіт! Будь ласка, вибач, я запізнився!., цьом в щічку… навіть Казчина нерухомість не перешкоджає, та ладно, все гаразд, швидше ходім звідси.

Нагорі повітря нагадує губку. Люди в сірому і брунатному одязі товчуться біля маршруток. Казка з Гикаром сідають в одну з них, швидко пересідають до іншої, бо Гикар переплутав — нервується, кремпується, можливо, він завжди такий напружений. Казці через внутрішню завмерлість (ніби годинник став) легше подолати напади огиди від його доторків, коли подає руку чи розпрямлює шкіряну вилогу її старенької косухи, звукове тлоговоріння не припиняється, про що ви лише не говорите, перебиваючи одне одного, кожен про своє, ні про що, зрештою, говорите… Гикар: брунатне-зелене-сіре-фіолетове-квадратне-я-я-я-люди-я-робота-я-лінії-геометричніфігури-я-те-се-плітки-я-колєжанки-компліменти-сіре-брунатне-продруга-художникадоякогоїдете-я — я -требащосьвзятивгастрономі…

Казка: сіре-червоне-сіре-прозоре-чорне-я-я-я-чорне-я-сіре-нехочу-нелюблю-пофіґ-я-червоне-про-сіре-коньяк-курити… Гикар: прийшли. Казка: о.

Зі своєї волі Казка нізащо звідси не піде! Піде за кілька годин, але то буде не її воля! Негайно подякуй тому, хто привів тебе до цієї мушлі, курво!

Казка — вмерзла у кригу риба. Але крига тепла.

З чого б ти мала кремпуватися, Казко? Усмішка Чеширського кота на асфальті, уламком рудої цегли намальована, спливає у ніжний день, чіпляючись за вузлувате гілля дикої груші, де зі струхлявілих дощок збудували щаблисту схованку діти, мабуть діти, майстерня Марка — це сад, Казка лежить на траві під грушею і розмовляє так, ніби тримає в роті воду і боїться, що та витече крізь кутики вуст, а Марк розмовляє так, наче тримає поміж зубів і обережно, щоб не розчавити, пересуває язиком малу зморщену чорну перчинку, ніби танцює повільно, збираючи груші… Казка і Марк, мабуть, цілувалися б так, аби його перчинка мляво плавала у її воді й вони обоє боялися б випустити з рота перцеву настоянку, яку б створювали… але вони не цілуються, нічого нема і не має бути, по той бік тварини є тільки спокій споглядання і світло, або каламутні візії нашарувань, що розшифровуються тільки згодом, та і взагалі, що це з тобою, Казко, ви ж уперше одне одного бачите, тебе щойно привів до Марка Гикар… нема ні радіо, ні телевізора, відповідно, у цьому просторі щільність соціального калу зведено до мінімуму… Гикар ніяк не йде, розказує щось, щось говорить, говорить, Марк забирає волосся круглою гумкою, відірваною від презерватива, мабуть, презервативи він взагалі використовує тільки у такий спосіб, відриває собі ґумки на волосся, що твориться у нього в черепі? старожитності образів, рептилії та велетенські лускокрилі, а що може бути в голові у художника, на якого щомиті ялово дивиться дійсність, чи ростуть у цьому саду посутенілі дерева, оперезані сонячною міддю, чи мідь цього спадню, згасаючих його променів і плям, лежить на вогкій землі, на кленовому листі, на посохлих рослинах, готових до життя в гербаріях? ну, не Шишкін, да… і не Далі, на щастя… і не кислотний вар’ят Куїнджі… але свідомий того, що час перетворить на антикварну коштовність любу попсу:

немає бруду, є досвід, поцілунки з масками, секс із шекспіром, я користуватимусь твоєю щелепою, коли ти помреш, я нізащо не дозволю поховати цю купу грошей, бачиш, довколажиттєвий шар незбагненного забито порожніми пляшками, ніби всі ми живемо у скляному будинку, схожому на орган, у чиїх трубах гуде вітер неосяжних просторів! віддай мені ненамальоване — легше дотягнутись крізь сновидіння, ніж крізь в’язкі драглі наступного дня, з його людьми, сміттям, автами і деревами… в голові у Казки — гаос, каша, вона тане, як сніговик від коньяку, що пробирається манівцями у її мозок, до її серця, вона дивиться зі своєї канапи на волосся, очі, руки Марка, навіть не дослухаючись до сліпого базікання, сама не добираючи слів, коли доводиться щось верзти, в осерді цього всього — мовчання. Так з-під води чуєш чиїсь голоси на березі. Нагла, незбагненна Казчина хіть, нездало закамуфльована незакінченими реченнями… уууууууу і нарешті Гикар прощається і йде, і Казка лишається з Марком, котрий поводиться делікатно і професійно, і Казка спокійно роздягається, а він простягує їй свою кофту і свої величезні пантофлі, щоб вона трохи звикла до оголеності, щоб не змерзла часом… бажання підступно тече з Казки, щойно скинуто лахи, бажання щільно охоплює, коли Марк загортає Казку в тонку пакувальну плівку, торкаючись обережними долонями Казчиного тіла. Казка позує, загорнута у прозору плівку, — у простраційній залежності від бачення художника, та від свого бажання, над яким Казка не владна. Марк ліпить з Казки якусь мадонну, жанну д’арк, драпірує її тіло якимись тканинами, синім шовком, фотоапарат реагує на розширення Маркової зіниці, Казка дивиться у лінзу об’єктива, і їй також передається це відчуття тотальної статики, дедалі потужніше, мов прибій, набігає прагнення вивільнитися з цих штучностей у щось природніше, у власні вистави, мабуть… тому Казка знаходить ледь помітну шпарку у Марковій зосередженості й просить, може, поставити щось інше, може, щось важкіше, що могло б якось змінити ауру цього гламуру… Марк усміхається й знаходить на поличці серед компактів однойменний альбом Metallica, да, ага, і тут з Казки вихмарюється і концентрується на чорних драпіровках, фокусуючись перед живою лінзою фотоапарата, образ недолугої понівеченої ляльки у воєнних шкарах, подертих сітках на голе тіло, з чорними сльозами на похмурому обличчі, такий неоковирний, але дуже відвертий і щирий підлітковий gothic, така блек-німфетка для (зважаючи на високу Маркову собівартість комерційного художника) заможних збоченців, Марк захоплюється, він, можливо, навіть не стільки фотохудожник і художник, скільки скульптор, він ліпить з простору все водночас, а чому почав з Казки ліпити святу? мабуть, просто з делікатності, він же не знає Казку, а раптом вона образилася б на щось, ну, як жінка б образилась, ніби на репортажну істину власної щемної потворності можна образитись! все одно, що образитись на дзеркало! Казка хоче віддатись цьому художнику і сміятися потім з розбитого посуду їхніх снів, Казка позує і снить водночас: їй сниться, як Марк повільно обходить штатив з фотоапаратом, незмигно на неї дивлячись, простягає до неї руки, загортає її тіло у свою грубу строкату затишну кофту і несе до білої канапи під стіною, тієї, де кілька годин тому вони втрьох, Гикар, Казка і Марк, пили каву, Казка воліла б днями лежати на тій канапі та прокволо і зосереджено, так, щоби світ не зреагував на розширення її зіниці й не спотворився, не викривився раптом, роздивлятися бронзове «Мовчання» на скляному столикові поруч з канапою, повільно-повільно зосереджуватися то на рибі, то на богомолі, то на цвірконикові, то на зморшкуватих руках… а тоді перевертатися на спину, не запинаючи на голому тілі розлізлу на боки кофту, і дивитися на голови з прищепками на очах, губах і вухах, виходити до кухні курити, тягнучи за собою, мов шлейф, мов клей павутиння, химерність спижевої тканини часу і думок художника, тканини, що вмить застигає на повітрі, коритися художникові, варити каву на захаращеній його полотнами кухні, човгати його громіздкими пантофлями, забувати свої майтки серед його золотих подушок… з чого б то Марк усе це мав дозволити Казці?! та тому, що Казка несподівано заснула, і Марк продовжує її фотографувати, то розкладає на її тілі іржаві ключі, мушлі, то накидає синій шовк, а Казка знає уві сні, схожому на злиняле графіті, що все у цьому світі створене винятково для неї, що соло на саксофоні, імпровізація розлитої по шкляному столикові кави, спижева скульптура-погруддя, мовчання, штатив, схожий на чорного богомола, пильне око лінзи, вічні негативи, слайди, дагеротипи Казчиної оголеності, соків її бажання, котре так і не вщухло, навіть уві сні, усі відбитки на клітинних плівках всесвіту, все це, а головне, теплі Маркові руки, і його очі, і його рот, і його велике тіло, і хаєр, вхоплений гумкою від кондома, все це створене з неї, для неї і навіки-віків казка!.. ще тому, що у Казки нема пупка, ніби народилася вона з нічого, на місті пупка Казка носить грубий кульчик з сердоліком, щоб ніхто нічого не помітив… і просто тому, що Казка росла по чужих хатах і виросла чужою річчю, і замість пупка носила кульчик просто на гладенькому животі — так не було помітно відсутності цієї найсакральнішої людської ямки…

Перейти на страницу:

Поваляева Светлана читать все книги автора по порядку

Поваляева Светлана - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Сімурґ отзывы

Отзывы читателей о книге Сімурґ, автор: Поваляева Светлана. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*