Сестра Керрі - Драйзер Теодор (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
Хлопець обернувся і зміряв його допитливим поглядом.
— Це ви про їжу? — відгукнувся він.
— Так, і про нічліг. Не можу ж я їхати ночувати в Нью-Йорк.
— Спитайте майстра, може, він вас улаштує. Мене ось він улаштував.
— Справді?
— Авжеж. Я йому просто сказав, що нічогісінько не маю. Не їхати ж мені додому! Я живу далеко, в Гобокені.
Герствуд тільки гмукнув: зрозуміло, мовляв.
— У них тут нагорі, очевидячки, є де переночувати. Не знаю, що там таке, мабуть, нора препаскудна. Він мені дав і обідній талон. Далебі, не жирно годують.
Герствуд похмуро осміхнувся, а хлопець зареготав.
— Добрі смішки! — промовив він потім, марно сподіваючись на підбадьорливу відповідь.
— Авжеж, — тільки й сказав Герствуд.
— Я б, бувши вами, не барився, а зразу пошукав майстра, бо він може піти, — додав юнак.
Герствуд послухався поради.
— Чи не знайдеться тут у вас де перебути ніч? — спитав він. — Якщо доведеться вертатися до Нью-Йорка, то боюся, що я не…
— Тут нагорі є кілька ліжок, — перебив його майстер. — Якщо хочете, можете зайняти одне.
— Дякую, — відповів Герствуд.
Він збирався попросити ще й обідній талон, але ніяк не міг вибрати для цього слушну мить і вирішив цей раз витратитись на обід.
«А завтра вранці попрошу!» — подумав він.
Він попоїв у дешевенькому ресторанчику поблизу. Самотність і холоднеча нагонила на нього сум, і він одразу ж вирушив на розшуки обіцяного нічлігу. За порадою поліції, трамвайна компанія, тільки-но звечоріло, припинила рух вагонів.
Кімната нагорі була, очевидно, призначена для нічної зміни. Крім дев’яти ліжок, там стояли ще дві-три прості дерев’яні табуретки, ящик з-під мила і мала, кругла залізна пічка, в якій горів огонь. Хоч і рано прийшов Герствуд, але хтось його вже випередив і сидів біля пічки, гріючи руки.
Герствуд наблизився і теж простяг змерзлі ДОЛОНІ ДО ВОГню. Невеселе, нужденне оточення гнітило його, але він кріпився, наважившись витерпіти все до кінця і переконуючи себе, що на час можна себе примусити змиритись з усім.
— Холоднеча! — промовив сусіда.
— Так, не тепло.
Довга мовчанка.
— Не дуже гарна ночівля, правда? — знову заговорив чоловік.
— Краще, ніж нічого, — відповів Герствуд.
Знов мовчанка.
— Я, мабуть, лягатиму, — сказав чоловік.
Він устав, підійшов до одного з ліжок і вмостився на ньому, скинувши тільки черевики, вкрившись простим укрива лом та брудною ватяною ковдрою і скрутившись клубком. Герствуд стежив з огидою, потім відвернувся до пічки і втупив погляд в огонь, силкуючись думати про щось інше. Згодом і він вирішив лягти і, вибравши ліжко, почав роззуватись.
В цей час увійшов юнак, який порадив йому цей нічліг,
і, побачивши Герствуда, вирішив озватися до нього по-товариському.
— Краще, ніж нічого, — промовив він, озираючись.
Герствуд думав, що ці слова стосуються не до нього, що просто юнак сам собі висловлює задоволення, і не відповів. А юнак вирішив, що Герствуд не в гуморі, і почав стиха насвистувати, потім, завваживши, що хтось уже спить, замовк.
Гидуючи брудною постіллю, Герствуд не роздягався і відсунув брудну ковдру чимдалі від обличчя, але, знеможений утомою, скоро почав дрімати, ковдра уже не здавалась гидкою, навпаки, вона приємно зогрівала, і він натяг її до підборіддя й заснув.
Уранці його приємне сновидіння урвав шум — кілька чоловік топтались по холодній, непривітній кімнаті. А йому приснилось, що він у Чікаго, в своєму власному затишному домі. Джессіка збирається кудись іти і говорить про це з ним. Враження від сну було таке яскраве, що, прокинувшись, він не міг опам’ятатися, такий кричущий контраст являла ця кімната. Він підняв голову, і гірка дійсність швидко очутила його.
«Мабуть, треба вставати», — сказав він сам до себе.
Води на цьому поверсі не було. Герствуд узув холодні черевики і встав, розминаючи заклякле тіло. Одяг теж холодив, волосся скуйовдилося.
— Прокляття! — пробурмотів він, насуваючи капелюха.
Унизу — нові прикрощі. Розшукавши водопровідний кран з жолобом, із якого колись, очевидно, напували коней, Герствуд переконався, що рушника нема, а його носовичок устиг забруднитись. Він обмежився тим, що змочив очі крижаною водою. Потім розшукав майстра.
— Снідали? — спитав той.
— Ні ще, — відповів Герствуд.
— То снідайте швидше; ваш вагон поки що не готовий.
Герствуд завагався.
— Ви не можете мені дати талон до їдальні? — присилував він себе попросити.
— Ось, маєте, — сказав майстер, простягаючи йому талон.
Сніданок був не кращий, ніж учорашня вечеря, — шматочок м’яса і погана кава. Поснідавши, Герствуд вернувся в парк.
— Ідіть сюди, — кивнув йому майстер. — За кілька хвилин можете виводити оцей вагон!
Герствуд зліз на площадку вагона, що стояв у напівтемному парку, і чекав сигналу. Він нервувався і водночас відчував полегкість. Хай хоч що, аби не лишатися в цьому парку!
Це був четвертий день страйку, і справа починала повертати на зле. Досі страйкарі, за порадою своїх керівників і газет, провадили боротьбу досить мирно. Насильств майже не було. Правда, страйкарі зупиняли вагони, заводили суперечки з водіями. Кількох штрейкбрехерів їм пощастило умовити, і ті кинули роботу; в кількох вагонах повибивали шибки; кілька разів зчинявся галас. І тільки п’ятьох чи шістьох вагоноводів було поранено серйозно, але в усіх цих випадках керівники страйку посилались на те, що натовп діяв свавільно.
Проте вимушена бездіяльність і свідомість того, що компанія, підтримувана поліцією, тріумфує, розлютила страйкарів. Вони бачили, що кількість вагонів на колії щодень зростає, а представники компанії не переставали заявляти, що опір страйкарів зламано. Це вкидало робітників у розпач. Вони починали розуміти, що мирні методи призведуть, кінець кінцем, до того, що компанії пустять в обіг усі вагони, а ті, хто протестував, залишаться за бортом, Виходило, що мирні методи тільки допомагають трамвайним компаніям.
І страйкарі раптом загорілись, і цілий тиждень пристрасті буяли, не вгаваючи. Вони нападали на вагони, кидались на штрейкбрехерів, заходили в сутички з полісменами, ламали колії. Залунали постріли, вуличні бої та сутички з розлютованими юрбами почастішали, і місто кишіло національними гвардійцями.
Про цю зміну в настрої робітників Герствуд нічого не знав.
— Виводьте вагон! — гукнув йому майстер, енергійно махнувши рукою.
Новоспечений кондуктор стрибнув на задню площадку і дав два дзвінки — сигнал рушати. Герствуд повернув ручку, і вагон викотився з воріт на вулицю. Там на передню площадку піднялися двоє кремезних полісменів і стали обабіч Герствуда.
Біля воріт трамвайного парку пролунав гонг, кондуктор відповів двома дзвінками, і Герствуд штовхнув ручку,
Обидва полісмени спокійно роззирнулись навкруги.
— Та й холодно ж сьогодні,— з сильним ірландським акцентом промовив той, що стояв ліворуч.
І взагалі з мене досить учорашнього, — сказав другий. — Не хотів би я мати таку роботу постійно.
Я теж!
Обидва не звертали ніякої уваги на Герствуда, що стояв на крижаному вітрі, в думці проказуючи останні напучування майстра.
— Їдьте весь час швидко, — казав той. — Не спиняйте вагона на вимогу людини, яка не скидається на справжнього пасажира. Ні в якому разі не спиняйтесь там, де побачите натовп.
Полісмени якийсь час їхали мовчки.
Останній, мабуть, проїхав щасливо, — заговорив знов той, що стояв зліва. — Щось його і не видно ніде.
— Хто з ним там поїхав? — спитав другий, маючи на увазі, звичайно, своїх товаришів, приставлених до вагоновода.
— Шеффен і Раян.
Знов запанувала тиша. Вагон рівно котився вперед. Будинки тут були розкидані на великій відстані один від одного, і Герствуд майже не бачив людей. Загалом становище вдавалось не таким уже й неприємним. Якби не люта холоднеча, то, мабуть, було б і зовсім не погано.
Такий настрій швидко змінився, коли, він побачив попереду заворот, якого не чекав. Герствуд вимкнув струм і щосили наліг на гальмо, але все ж не встиг досить загальмувати вагон на закругленні, і його сильно струснуло. Він хотів щось сказати на виправдання але утримався.
