Мартін Іден - Лондон Джек (читать книги онлайн полностью без сокращений TXT) 📗
— Зовсім як давно колись! — мовив Джім до товаришів, що почали з нього сміятися, коли Мартін з білявою закружляли у вальсі. — Але я навіть і не серджуся.
До біса радий його бачити. Дивіться, як танцює! То хіба ж можна за такого дорікати дівчатам?
Але Мартін чесно повернув Джіму дівчину, і вся трійця разом з півдесятком товаришів почала сміятися і жартувати, дивлячись на танцюристів. Усі були раді бачити Мартіна. Ще не вийшла в світ жодна його книжка, тож і не мав він у їхніх очах фіктивної вартості. Вони любили його заради нього самого. Він наче принц, що повернувся з вигнання, і його самотнє серце розцвітало, купаючись у хвилях щирої зичливості. Мартін розшаленів і був у найкращій формі. До того ж у його кишенях бряжчали долари, і так само, як і в ті дні, коли він повертався з плавання, вони текли потоком.
На танцювальному майданчику Мартін побачив Лізі Конолі в парі з якимсь молодим робітником, а трохи згодом спіткав її в буфеті і підійшов. Після здивованих вигуків і привітань він повів її в парк, де вони могли вільно погомоніти, щоб не перекрикувати музику. З цієї миті, як Мартін заговорив, Лізі вже належала йому. Він одразу відчув це. Він читав це в покорі її очей, у пестливих рухах її гордовитого тіла, в жадібній увазі, з якою вона ловила кожне його слово. Це було вже не те молоденьке дівча, яке він знав. Це була жінка, її визивна врода розквітла, але за цей час Лізі навчилася стримувати свій вогонь.
«Красуня, чиста красуня!» — думав Мартін у щирому захопленні. Він знав, що дівчина його — досить йому сказати «ходім», і вона піде за ним хоч на край світу.
Цю мить щось його так ударило по голові, що він мало не впав. Це був удар чоловіка, який до того розлютився, що схибив і не влучив у щелепу. Мартін похитуючись обернувся і побачив перед собою занесеного кулака. Він ураз присів і уникнув шаленого удару. Незнайомий хитнувся, і Мартін лівою рукою збив його з ніг. Але той вмить схопився і знов мов несамовитий кинувся на Мартіна. Мартін глянув на перекошене лице свого супротивника і, не розуміючи причини його люті, відбив напад. Незнайомий упав навзнак. До місця бою підбіг Джім з цілою компанією хлопців. Мартін тремтів. Ось вони, славні минулі дні: ганці, бійки, забави! Пильно стежачи за противником, Мартін кинув швидкий погляд на Лізі. Звичайно, коли хлопці починали битися, дівчата несамовито верещали. А Лізі не знімала галасу. Вона дивилася на бійців, затамувавши віддих, трохи нахилившись уперед і притиснувши одну руку до грудей, щоки її палали, а в очах світився щирий подив і захоплення.
Незнайомець уже підвівся і намагався вирватися від хлопців, що не пускали його до Мартіна.
— Вона чекала мене! — кричав він до всіх і до кожного зокрема. — Вона чекала мене, поки я повернусь. А тут підкотився цей нахаба й повів її. Пустіть-но, чуєте? Я йому покажу!
— Чи ти здурів? — питав його Джім. — Це ж Март Іден. Під його кулак краще не попадайся. Не лізь до нього, бо такого завдасть тобі чосу, що ой-ой-ой.
— А чого він одбиває дівчат? — не вгавав той.
— Він побив Летючого Голландця, а ти ж пам'ятаєш, що то був за один, —доводив Джім. —І побив його на п'ятому раунді. А ти не встоїш проти нього й хвилини.
Це повідомлення трохи втихомирило забіяку, і він зміряв Мартіна уважним поглядом.
— Щось не віриться, — глузливо посміхнувся, але вже без запалу.
— Летючому Голландцеві теж не вірилося, — відказав Джім. — Ходім! Дівчат тут вистачить. Ну, ходім!
Забіяка нарешті послухався, і вся компанія подалась до танцювального майданчика.
— Хто це такий? — спитав Мартін у Лізі. — І в чому тут річ?
Войовниче збудження, що колись палило його довго й гостро, вмить простигло, і він зрозумів, що занадто звик до самоаналізу, щоб віддаватися первісним почуттям щиро й бездумно.
Лізі труснула головою.
— Так, один собі хлопець, — сказала вона. — Просто ми дружили останнім часом. Бачиш, я почувала себе дуже самотньою і мусила... Та я ніколи не забувала... — додала вона, стишивши голос— Я б одразу покинула його задля тебе.
Мартін глянув на її трохи одвернене обличчя і відчув, що досить йому простягти руку, щоб зірвати цю квітку. І, слухаючи її, задумався, чи треба надавати великого значення чистоті мови; за цим розважанням він забув їй відповісти.
— Ловко ти його впорав, — засміялася дівчина.
— Але він міцний хлопець, — великодушно визнав Мартін. — Якби його не відтягли, мені б таки довелося з ним поморочитися.
— Хто була та пані, з якою я бачила тебе колись увечері? — раптом спитала Лізі.
— А, то просто знайома, — відповів він.
— Як це давно було, — замислено промовила вона. — Здається, тисячу років тому.
Але Мартін не мав охоти далі заглиблюватись на цю тему й перевів розмову на інше. Вони пішли до ресторану, де Мартін частував Лізі дорогим вином і всякими делікатесами, потім танцював з нею і тільки з нею, аж поки вона не стомилася. Танцював Мартін чудово, і дівчина, вихором кружляючи з ним, схиливши голову йому на плече, відчувала себе на сьомому небі. Вона мріяла, щоб так тривало без краю. Надвечір вони гуляли в парку, де за добрим давнім звичаєм вона сіла на траві, а він ліг навзнак, поклавши голову їй на коліна. Лежав так і дрімав, а вона пестила йому волосся, дивилася на його заплющені очі і не крила своєї любові. Раптом Мартін глянув угору і прочитав на її обличчі ніжне визнання. Повіки її спали на мить, а тоді знов піднялися, і дівчина подивилась йому в очі лагідно й сміливо.
— Я ждала тебе всі ці роки, — промовила вона тихо. Мартін відчув, що, як це не дивно, в її словах щира правда, і серце йому зайняла велика спокуса. Він міг би зробити її щасливою. Якщо йому самому не судилося щастя, то нащо ж відмовляти у щасті їй? Вони могли б одружитися, і він узяв би її з собою в очеретяний палац на Маркізькі острови. Йому дуже хотілося піддатися спокусі, але ще сильнішою була його воля, що наказувала не робити цього. Всупереч самому собі Мартін і далі був вірний своєму коханню. Колишні дні безжурного й вільного його життя відійшли в минуле. Він не міг ані повернути їх, ані сам до них вернутися. Він змінився, і тільки тепер зрозумів, як глибоко.
— З мене був би поганий чоловік, Лізі, — сказав він просто.
її рука, що пестила його волосся, спинилася, потім знов почала ніжно гладити. Обличчя в неї стало суворе й рішуче, але на щоках так само грав легенький рум'янець, і очі промінилися ласкою.
— Я й не думала про це... — почала вона й затну -лась. — Та, зрештою, мені це байдуже. Їй-бо, байдуже!
Я пишаюся твоєю дружбою. Для тебе я готова на все. Така вже, либонь, я є.
Мартін підвівся й сів. Він узяв її за руку. Зробив це розважливо й тепло, але не виявляючи ніякої пристрасті, і від його теплоти на неї війнуло холодом.
— Не говорім про це, — сказала вона.
— Ти чудова й благородна дівчина, — промовив він. — Це я повинен пишатися твоєю дружбою. І я пишаюся нею. Ти для мене ясний промінь серед непроглядної тьми, і я мушу бути з тобою таким же чесним, як і ти зі мною.
— Мені однаково, чи ти чесний зі мною, чи ні. Ти можеш зробити зі мною все, що хочеш. Можеш кинути мене в багно й розтоптати. Але жодному іншому чоловікові в світі я б цього не дозволила, — додала вона, зухвало зблиснувши очима. — Недарма я змалку звикла сама про себе дбати.
— Саме тому я й повинен бути чесним з тобою, — лагідно сказав він. — Ти така хороша й щира, що я теж мушу бути щирий. Одружуватись я не хочу і не хочу... любитися так, без шлюбу, хоча колись я бував не від того. Мені шкода, що я прийшов сьогодні сюди й побачив тебе знов. Але тепер уже нічого не вдієш, я й не сподівався, що так воно вийде. Послухай-но, Лізі! Я не можу навіть висловити, як ти мені подобаєшся. Більше того — я захоплююсь тобою і поважаю тебе. Ти така чудова й добра. Але нащо ці марні слова? Я хотів би щось для тебе зробити. У тебе тяжке життя. То дозволь полегшити його. (Очі в неї радісно блиснули, але враз погасли. ) Я певен, що скоро матиму багато грошей, дуже багато!
