Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Авіаційний гурток - Васильченко Степан Васильевич (онлайн книги бесплатно полные .TXT) 📗

Авіаційний гурток - Васильченко Степан Васильевич (онлайн книги бесплатно полные .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Авіаційний гурток - Васильченко Степан Васильевич (онлайн книги бесплатно полные .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Назад 1 ... 3 4 5 6 7 Вперед
Перейти на страницу:

Обступили, оточили:

- Ну як? Ну що? Дуже страшно?

Петро й мати сміються, точаться, як п’яні:

- Як тепер чудно тут! Немовби й село не те...

Хтось згадав:

- А солі дідові, мабуть, не купили?

- О, я й забула - єсть.

Передають дідові клунок. Всі до того клунка:

- Гляньте! Справді! Де купували? Почім? Бачте, діду, це б пішки коли б ви доплентались до Києва?

Дід подививсь на аероплан, подививсь на клунок, подумав і до людей:

- А чи знаєте, що я вам скажу, люди добрі? Єй-право, мабуть, з цього діло буде!..

XV. УРОЧИСТІ ЗБОРИ

Перед тим, як одлітати, літун зайшов у шкільну майстерню. Там зібрався весь авіаційний гурток. Члени гурткової президії, Петро й Матвій, закінчили цієї весни школу, і на їх місце треба було обрати інших. Голова гуртка, Петро, одкрив збори. Озирнувся - нема секретаря.

- Секретар! Де ж секретар?

Андрій стояв осторонь, як чужий, чогось невеселий, задуманий.

- Я ж... виписався з гуртка,- стиха промовив він.

Всі якось про це вже й забули були, тепер згадали.

- Як же тепер? Другого вибирати? Чи, може, знову приймемо Андрія? Як ти, Андрію?

- Коли приймете знову, то я...

Загули:

- Прийняти! Прийняти! Він усе ж багато працював коло моделі. Він і моделю догадався, як пустити. Прийняти! Голосуйте!

- Заждіть, товариші,- спинив їх Петро.- Андрієвої заяви ще не розглядали наші загальні збори, і коли він зараз зречеться її, то нам не треба буде й голосувати, я так гадаю.

- Правда,- загули,- сідай, Андрію, на своє місце та більше так не роби!

Андрій, червоний і радісний, швидко сів на своє місце.

Одчинили збори. За почесного голову обрали товариша Миколу. Вітали його бурхливо, радісно. Подякувавши за честь, товариш Микола сказав промову, коротеньку, але щиру й гарячу. Він казав, що сьогоднішній день для нього справжнє свято, що в нього зростає певність і віра у розвиток, у велике майбутнє авіаційної справи у нашому краї, коли він дивиться на ці молоді, ще дитячі, завзяті обличчя. Казав: «Коли ви, діти, змогли вже в своєму селі порушити між дорослими селянами цю великої ваги справу, що ж зможете ви зробити тоді, коли набудете сили й знання й коли з такою любов’ю й завзяттям оддастеся справі авіації». Закликав поширювати свою роботу в школі і в селі, учитися, набирати членів, поширити в селі осередок допомоги авіації. Обіцяв держати з ними зв’язок, допомагати всім, чого буде треба. Радив тепер же накреслити план дальнішої роботи. Андрій відразу загорівся:

- Далі, я гадаю, нам треба збудувати справжній аероплан.

Всі засміялись.

- Ого, куди вхопив!..

- Аероплан не аероплан, а планер, я гадаю, ви могли б тут збудувати,- промовив літун.

- Планер! Планер! - загули збори.- Щоб літати, як Яковчук!

- Стійте,- спинив усіх Матвій,- будувати, то будувати, але з чого ми будемо будувати? На які кошти?

Всі примовкли.

- Справді. Це питання цілком слушне, і його треба уважно обміркувати,- сказав товариш Микола.

Далі товариш Микола запропонував, щоб хто-небудь із членів гуртка списав усю роботу гуртка коло моделі, всі пригоди, які довелося пережити гурткові, й одіслав у редакцію авіаційного журналу «Повітряна флота», що видає його Центральне правління товариства авіації та повітроплавства у Харкові. Зрештою вийняв авіаційні значки і роздав членам гуртка. Дійшовши до маленької Марійки, він спинився здивований.

- Невже й ця дівчинка - член вашого гуртка?

- Аякже. Член, та ще й активний. Це наш бібліотекар!

Погладив по голові, дав і їй значок. Так і спалахнула вся з радощів, а очиці так і прикипіли до блискучого значка.

Коло дверей стояло душ і-з п’ять учнів, не беручи участі в зборах.

- Це теж із вашого гуртка?

- Ні, це прийшли записуватися у гурток.

- Ого, зразу п’ять душ!

- Е, це ще не всі...- Почали рахувати, хто ще казав, що хоче записатись у гурток.

- ...І Микита, і Петренко, і Кошіль, і Гончаренко, і Василь Підгірний, і Макар Підгірний...

- Дивіться, який урожай у вас сьогодні,- сміється літун. Тим часом Андрій щось гаряче почав шепотіти між товаришами, показував значок, махав руками, доводив щось, позираючи на Петра Михайловича.

- В чім річ? - помітивши це, спитав товариш Микола.

- Петро Михайлович теж член нашого гуртка.

- А, правда. Я й забув.- І товариш Микола, сміючись, подав значок і Петрові Михайловичу. Той теж засміявся, а потім поважно пришпилив значок до тужурки. Поруч Петра Михайловича стояв дід Назар; товариш Микола подивився на нього, подивився на учнів. Всі зрозуміли: «Дати й дідові?» - «Дайте! Дайте!» Дід почервонів, засоромивсь - тікати; придержали, до свити причепили.

Посипались оплески, вигуки, радісний сміх...

Товариш Микола сказав, що, на великий жаль, він мусить зараз одлітати, і став прощатись. Веселою гурмою висипали із школи, пішли до машини. Як одлітав аероплан, кричали:

- До побачення! До побачення!

XVI. В НЕВІДОМІ СВІТИ

Зайшла ніч, але село ще не спало. Чути було сміх, гомін, парубочі вигуки, десь у вербах дівочі співи. Зайва, не витрачена за день сила дзвеніла й гула, шумувала в селі, розгонила сон і тишу. А вгорі без ліку блискучі далекі світи зоріють. Все небо, здається, двигтить і тремтить такою незміримою силою енергії, такими могучими невідомими законами-таємницями, що з давніх-давен хвилюють людину, будять думку; зорі тягнуть до себе, надихають бажанням піднятись до них... На горі за селом росте над ровом стара груша, що її знають в селі і що на ній побували малими теж, мабуть, усі. Спереду темніє смуга: через поле стояв ліс. Над лісом жевріє Марс, як жарина. Під грушею чути тиху, спокійну розмову...

- А я читав, що один вчений подавав таку думку: зробити таку гармату, щоб стріляла на сотні верстов, і зробити велике ядро, в якому можна було сидіти людям.

- Зажди, а чим би вони дихали там?..

- А дихали б вони он як...

З біноклем у руках, з блискучими значками на грудях сиділи на рові Петро й Андрій. Дивились у бінокля на Марс, говорили про те, що, певне, живуть там якісь живі створіння, можливо, розумні, що колись людський розум дійде до того, що знайде спосіб, як завести зносини з цією планетою, що невпокійний людський дух, раз пробудившись, вже ніколи не перестане пориватися туди.

- Може, багато буде невдач, катастроф, жертв, але це не спинить уже людину! - казав Петро.

- А ні! - згодився Андрій.- Ти ж таки подумай побути там, де ще ніхто ніколи в світі не бував! Дізнатись про таке, про що, поки світ стояв, поки жили люди, ніхто не знав, не відав!..

- Подумаєш - аж мурашки полізуть... Здається, все б за це віддав, все покинув...

- Так... є за що хоч би і вмерти!..

Затихли, задумались.

- Я тепер розумію того Ікара, що не послухався батька і полетів до сонця...

- Якого Ікара?

- А ти хіба не читав? Це є така стародавня казка...

І Петро почав розповідати одну з відомих найкращих старогрецьких легенд про того відважного хлопця, що рискнув життям, щоб побачити сонце, полетів до нього і впав у море.

А Марс вибирався над лісом все вище й вище.

Назад 1 ... 3 4 5 6 7 Вперед
Перейти на страницу:

Васильченко Степан Васильевич читать все книги автора по порядку

Васильченко Степан Васильевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Авіаційний гурток отзывы

Отзывы читателей о книге Авіаційний гурток, автор: Васильченко Степан Васильевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*