Авіаційний гурток - Васильченко Степан Васильевич (онлайн книги бесплатно полные .TXT) 📗

А молодий гомін дзвенить, шумить десь аж на другому кінці села.

ІХ. ХАЙ ЖИВЕ АВІАЦІЯ!

Коли з другої вулиці вертались школярі на майдан, за ними тягнуся вже довгий хвіст. Діти, молодь, дядьки, плентались навіть десь іззаду старі, зігнуті діди з ціпками. А посеред натовпу, над аеропланчиком маяли вже червоні прапори з плакатами: «Хай живе авіація!», «Підтримуйте нашу повітряну флоту!», «Всі на допомогу авіації!». Спинились усі серед майдану. Гуде, як на ярмарку. Підходили нові й нові люди, дивились, руками лапали, прохали, щоб іще раз пустили аероплан. Пускали без ліку. Гомоніли люди:

- От тобі й наші! Яке втяли!

Інші намагались трохи розхолодити людей:

- Та хіба воно справжнє! Це ж тільки виграшки дитячі! Цяцька!

- Зробили маленьке, зуміють зробить і велике! - казали інші.

- Не так-то легко зробити велике: ось у мене є маленький хлопчик, Костик. Він у мене оце колись возика зробив. Зовсім похожий на віз. Ану, хай він зробить великий?

- А ось ти робиш великого воза, а чи зробиш ти отаку птицю, щоб літала, як оце школярі зробили?

Регіт.

- Так бачите... то одна річ.

- Отож-бо то й є!

Дід Назар цілу аудиторію зібрав коло себе:

- Ні, браття, це не пустякове діло! Тут усякі плани треба, всякі науки - фізика, граматика... Це тільки інженери колись робили, та й неабиякі інженери! От скажемо: невр... невр... неврюри, стабі-лі-затори... Що це вам, іграшки?

Крутився у натовпі і Латка.

- А як ви гадаєте? - дехто до нього.

Латка очицями сюди, очицями туди, ручками круть-верть.

X. ГОСТІ З НЕБА

Хтось голосно:

- Так-то воно так, а все ж це тільки маленьке журавленя. Ні, ви отакого мені журавля зробіть, як ото...- І височенний дядько підняв ключку вгору. За гомоном ніхто не чув, як високо над селом гув справжній аероплан.

Всі підвели вгору голови.

- Оце журавель! На цього наклади пудів з півсотні - повезе.

- Ні, мабуть, ним тільки хіба пір’я возити.

- Повезе,- домагався хтось,- бач, як гуде, як добрий бугай.

- Годують, мабуть, добре, то й гуде!

- Та чого це він кружляє на одному місці? Чи він блудить, чи він світом нудить?

- Гляньте! Чи не думає оце він тут сідати?

Всі примовкли.

Чийсь схвильований голос:

- Так і є. Сідає! Чого це він?

Аероплан робив над селом круги, спускався все нижче й нижче, сідав над майданом.

Вже можна було забачити людей на ньому. Хтось із школярів крикнув на все горло:

- Це ж наш літун... Товариш Микола.

- Петро Михайловичу! Гляньте, Петро Михайловичу, де ви?

А Петро Михайлович не чує: сам уже закинув голову вгору, сміявся, щось гукав і махав своїм кашкетом.

Загуло на майдані, загомоніло, замаяли шапки вгорі, затіпались в повітрі чуби. Але гомін на майдані став щух-нути, тонути: могутній і радісний рев велетня птаха все поглушив...

Рівно, ніби з гори по ковзалці, аероплан злетів на землю, легко торкнувся коліщатами землі, трохи прокотився по майдані й став.

Вискочив товариш Микола, веселий, несподіваний, мов із неба прилетів. Звіталися.

- Як же ваша моделя?

Показують.

Якийсь дядько:

- Ану-ну, погляньте, чи ковалівці до чого-небудь здатні, чи, може, тільки їм змії з паперу пускати?

Літун уважно з усіх боків розглядав моделю. Підійшов другий товариш, що коло стерна сидів,- здавався збоку старшим - а справді - таке гарне, симпатичне обличчя, дивиться:

- Робота досить чиста.

Літун:

- Літає?

Всі весело:

- Го-го, ще й як!

Літун накрутив, підняв, кинув - полетіло.

Засміявся літун:

- Чудово! Ніхто не допомагав? До літуна ніякого не звертались за допомогою?

- Ні, ні, самі!

- Це навіть дивно, це дуже рідкий випадок, щоб при таких умовах зразу моделя удавалася. Признаюсь, моя перша моделя не полетіла!

Розповіли йому, як спершу моделя теж не хотіла летіти, як сміялись з них, як потім Андрій догадався, що зробити, усе, як було далі.

- Молодці, товариші! Браво! - аж очі засяяли в літуна.- Далі до людей: - Ну, як же тепер ви скажете, громадяни, путяще це діло - авіація, чи це тільки одна забавка?

- Та хто його знає... Одні так кажуть, другі інакше. Воно нам, правду кажучи, без діла, то ми не дуже до нього й доскіпуємось. Нам на ньому не літати.

- Ні, громадяни, так не можна ставитись до цієї справи, це діло наше спільне. Це ви так кажете, що мало знаєте або й зовсім нічого не знаєте про авіацію. Чув я, як дехто з вас вороже зустріли ваших сільських молодих піонерів, що почали учитися цього діла, і навмисне прибув сюди, щоб побалакати з вами про цю справу. Мені здається, коли ви мене уважно послухаєте, то самі побачите, що авіація і не така пуста справа, як вам здається, і не така вже далека вам, як ви про це думаєте. Будете слухати мене?

Загули:

- О, а чому не слухати? Просимо дуже.

- Нам треба, щоб з нами говорили.

- Давно вже треба.

XI. ПРО АВІАЦІЮ

Збились тісніше. Ті, що стояли далі, підійшли до гурту. Малеча посідала спереду, на моріжку, дорослі стали стіною. Літун став на аероплані, щоб усіх бачити, й почав:

- Перш за все,- запитав він селян,- для чого, на вашу думку, потрібні нам аероплани?

- Звісно для того, щоб воюватись,- одповіли селяни.

- Так,- підтвердив літун,- це правда, авіація може бути великою й могутньою зброєю під час війни. Буржуазні держави це добре розуміють і хапаються, як можна більше, набудувати військових літаків. Отже, й ми - хочемо чи не хочемо,- але мусимо мати свою військову повітряну флоту. Але це все тільки до якогось часу. Справжнє ж велике значення авіації - не в тому! - Далі він говорив про те, що авіація, яка служила до останніх часів для військових потреб, незабаром буде служити культурним і науковим цілям.- Вже й тепер,- казав він,- почали будувати аероплани й дирижаблі для перевозки вантажу й пасажирів, для наукових дослідів. Прийде час, і вони будуть служити для зносин між далекими країнами, що між ними лежать пустелі та непроходимі ліси й болота...- Казав про те, що і в сільському господарстві теж авіація буде мати значення, що вже й тепер в Європі і у нас навіть із аеропланів фотографують землю й роблять межові плани, труять сарану на полях...- Зразу навіть трудно уявити собі,- казав він,- скільки всякого полегшення, скільки користі принесе людині авіація.

Слухають уважно, але погляд гострий - помітно, не дуже ймуть вони цьому віри. Зітхає хтось:

- Ехе-хе. Коли то тільки буде цеє...

- Та чи й буде...

- Як же воно не буде, коли вже воно майже є в людей. В Німеччині після війни вже почали будувати пасажирські й грузові дирижаблі, які хоч і не так швидко літають, як аероплани, зате можуть піднімати до 2000 пудів вантажу.

- 2000...- загуло в натовпі.- Ой щось мені того...

- Авіація росте неймовірно швидко,- казав далі літун,- ще недавно вважали, що найбільше без перепочинку аероплан може літати 25-26 годин, але в Америці вже літають більше 37 годин. Тепер аероплан без перепочинку може пролетіти до 3000 верстов, а за одну годину може пролітати мало не 400 верстов.

Загомоніли гаряче, замахали руками:

- Не було цього й не буде!.. Що він морочить голову, 3000 верстов... Де це видано? Це він уже трохи теє...

- Товариші, я не байки прибув вам провадити. Кажу те, що люди давно вже знають. А це видано було, щоб до вас у село прилітали з Києва? Що це, байка?

Тож і школярі:

- А пароплав - байка, а машина - байка, а оце-о - байка? - показують на свою моделю.

Притихли. Стриманіше:

- Не знаю, хто тільки буде на ньому літати?

- Хто буде літати? Будьте певні, всякий полетить. Колись, як повелися були залізниці, хіба наші діди не виходили з попами та з корогвами проти потяга, як проти нечистої сили, а тепер що ми бачимо - часом не дотовпишся і в вагон. Що? Може, неправда?